20 мешканців – без даху

Яким небезпечним може бути вогонь, добре знають два десятки мешканців села Шепарівці Коломийського району. Їхній двоповерховий будинок має тепер тільки перший поверх, другий – згорів вщент. Та й на першому жити неможливо – все залило водою, на стінах виступає грибок, будинок буквально валиться.

Як і де тепер живуть погорільці та чи вдасться їм повернутися додому, дізнавався «Галицький кореспондент».

Влада не допоможе

Будинок, де трапилася пожежа, стоїть на межі села Шепарівці та міста Коломия. Тут чисте повітря, бо поряд ліс, спокійно, бо далеко від дороги, та є де погратися дітям.

Помешканню близько 50 років, у ньому – вісім квартир. Тут проживали великими сім’ями, а тепер живуть переважно люди старшого віку: діти повиростали і переїхали у нові квартири. Біля будинку є невеликий сад, криниця та кілька споруд.

Причиною пожежі, яка виникла 6 жовтня, стало коротке замикання електропроводки. Мешканці змушені шукати притулку в рідних та близьких, поки не вирішиться питання з їхнім житлом.

Міський голова Коломиї Ігор Слюзар каже, що наразі не має можливості допомогти постраждалим сім’ям – ні вільних квартир, ні кімнат у гуртожитках немає.

«Цей будинок ми отримали у спадок від району. Товариство співвласників не створено, землі під будинком немає. Дві третини мешканців навіть не жили в тому будинку. В грудні я додам у резервний фонд грошей, по 50 тисяч виділимо для сімей», – зауважив коломийський мер.

За його словами, мешканці тепер займаються приватизацією земельної ділянки під будинком.

«Я думаю, що забудовники можуть зацікавитися цією землею, і тоді мешканці зможуть отримати якусь компенсацію за рахунок землі. Більше нічим не можемо допомогти, у нас немає гуртожитків чи квартир. Міська влада забезпечує помешканнями лише дітей-сиріт, таких у Коломиї є восьмеро. А в тому будинку, що згорів, майже всі люди працюють і поки що вони мають де жити», – стверджує Ігор Слюзар.

Робили ремонт, але…

Галина Ткачук та Ігор Іванчук придбали квартиру на першому поверсі щойно в травні, почали робити ремонт, збиралися взимку переїхати у нове помешкання. Але пожежа поламала всі плани.

«Хотіли зробити хороший ремонт до зими, щоб почати у будинку жити. Чоловік взяв відпуску на жовтень. Про пожежу нам повідомили знайомі наступного дня. Коли йшла дорогою додому, ще здалеку відчула різкий запах згарища», – розповідала Галина Ткачук.

Вогонь гасили 3-4 пожежні машини. Другий поверх врятувати не вдалося – згорів весь, а перший ще так-сяк тримає вкриті тріщинами стіни. Перекриття над головою немає. Очевидно, що зберегти будинок неможливо, бо пошкодження від вогню надто сильне.

«Одним словом, жахіття! Жити ми не маємо де, тимчасово тулимося у батьків. Кошти та документи вціліли, бо квартира більше постраждала від води, якою гасили пожежу, ніж від вогню. Весь будинок, за висновком експертів, не придатний для проживання. А щоб збудувати новий, слід виготовляти нову проєктну документацію», – говорить Ігор Іванчук.

Погорільці кажуть, що коломийський міський голова Ігор Слюзар запевнив, що 30% від вартості кошторису міська влада їм компенсує.

 «Приблизно по 50 тисяч гривень може отримати кожен. Ми на це сподіваємося. Також нам сказали, щоб ми створювали ОСББ, а потім приватизували землю під будинком», – зауважує пані Галина.

Але після розмови з землевпорядниками виявилося, що ця ділянка не належить ні до Коломиї, ні до Шепарівців. Вона розташована на території лісництва, і її досі не передали на баланс Коломийської ОТГ. Тепер питання слід вирішувати на обласному рівні. Міська влада допомогла сформувати запит до обласного управління та в ДП «Діпромісто», яке займається таким видом проєктних робіт.

 «У міській раді нам сказали, що можна буде щось робити в нашій справі, коли ми створимо ОСББ. Але якщо землю не приватизувати, то створити ОСББ не вдасться. Тут і починається замкнуте коло. Біля нас живуть люди, які приватизували земельні ділянки, але наша ділянка – ні міста, ні села. Йде грудень, зима, а що нам робити, не знаємо», – бідкається Ігор.

Думав, можна відремонтувати

Галина та Ігор розповідають, що конкретних винуватців у цій ситуації немає, тож ця проблема стосується усіх мешканців.

«Пожежа трапилася у квартирі на другому поверсі, мешканці якої робили заміну проводки декілька років тому. Невідомо, чи кваліфікованими були ті майстри, але вже нічого не зміниш», – каже погорілець.

Ігор Іванчук як учасник АТО звертався в обласну та міську спілку учасників бойових дій, там обіцяли посприяти, але поки що все тільки на словах.

Під час пожежі чоловік був на службі у військовій частині. Коли дізнався про пожежу, то ще сподівався, що вогнем пошкоджена тільки покрівля, думав, все вдасться відремонтувати. Коли ж побачив все на власні очі – був шокований.

Маленький столик біля дому

Ще однією історією з журналістами поділилася Алла Нагірна, яка мешкала в цьому будинку до свого одруження.

«Це сталося у нашій квартирі, на другому поверсі. Маму забрала швидка з незначними опіками, вона пережила сильний стрес. Адже від помешкання практично нічого не залишилося. Згоріли також всі документи, які були у квартирі», – розповідає Алла.

Жінка каже, що з цим будинком у неї пов’язані всі спогади про дитинство. Вона пригадує, як дружно із сусідами вони проводили дозвілля. Була шокована, бо не розуміла, як могла трапитися така пожежа.

«Там було все моє дитинство. На поверх нижче мешкала моя найкраща подруга Христя. Біля будинку був маленький стадіон, де хлопці грали в футбол. Через дорогу – Прут із риболовлею та купанням. Перед хатою стояв столик і навколо лавочки, там до двадцяти дітей збиралося і допізна собі гралися», – пригадує вона.

А про недавні події жінка згадує зі сльозами на очах. І сподівається, що це питання якось вирішиться.

Я могла там згоріти

Мешканка цього ж будинку Марія Бурмас тепер тимчасово проживає у родичів.

«Я не бачила, як трапилася пожежа, дізналася, коли сусідка крикнула, що горить дім. Я вибігла на коридор, дивлюся – весь коридор в чорному димі», – пригадує Марія.

Розповідає, що через дим не бачила нічого, ледве вибралася надвір. Сусідка, яка першою крикнула про небезпеку, намагалася ще якось врятувати помешкання.

«Вона гукала, щоб ми водою тут все залили, може, вдасться щось врятувати, але я їй крикнула бігти на двір. А сама побігла телефонувати до пожежників. Поки вони приїхали, будинок майже весь згорів. Якби сусідка не сказала мені, що сталася пожежа, я б і сама могла там згоріти», – із жахом згадує жінка.

Переживши одну біду, жителі будинку тепер мають іншу, бо не знають, чи вдасться їм відбудувати свій дім.

Ріта БОДНАР

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!