“Абсолютна влада”

Режисер: Даніель Рагуссіс

Після екстравагантного перевтілення в труп у картині «Людина – швейцарський ніж» Даніель Редкліфф знову отримує можливість нормально говорити і пересуватися. І його акторський талант, який був раніше ніби закупорений у тому трупі, нарешті розкривається на повну силу. Роль у політичному трилері «Абсолютна влада» претендує на звання найбільш зрілої в кар’єрі 27-річного Редкліффа, та й сам фільм – чи не найкращий його проект постпоттерівського періоду.

Головний герой Нейт Фостер, початківець-агент ФБР, – типовий білий комірець, тихий офісний планктон і мішень для підколів з боку старших колег. Акуратний костюм, зачіска невдахи і наївна довірливість у погляді – нюхнути пороху Нейту ще не довелось. Куди там, навіть іспит зі стрільби він заледве здав. Але все змінюється, коли одна з тих колег, Анджела Зампаро, залучає його до роботи під прикриттям у неонацистському угрупованні для запобігання можливому теракту. Тепер Нейту треба стати людиною, яка уособлює все, що раніше глибоко суперечило його ідеалістичним принципам. Але лише пожертвувавши своєю особистістю, він допоможе уникнути набагато страшніших жертв.

Фільмів про скінхедів і про тих, що ведуть подвійну гру, знято чимало, і «Абсолютна влада» тягнеться до найкращих із них – «Американської історії X» і «Донні Дарко». Тягнеться, скажемо відверто, зі змінним успіхом, але провини будь-кого з творців на чолі з режисером-дебютантом Даніелем Рагуссісом тут немає. «Абсолютна влада» – кіно зовсім не жорстке і не брутальне, а навіть трохи сором’язливе, як і сам Нейт. Вибухові сцени панк-концерту та нацистської ходи Рагуссіс вводить не тому, що йому це близьке або цікаве. Повинні ж, справді, скінхеди влаштовувати слем на вечірках і заворушення на мітингах! Самі скінхеди, до речі, у фільмі теж не більше, ніж статисти, і пов’язані з ними сюжетні лінії Рагуссіс без вагань обриває на середині. Але це і відрізняє його стрічку від безлічі подібних: адже головну небезпеку криє в собі не шпана, яка зіґує на маршах і жбурляє в чорношкірих пляшками. І навіть не суворі бородаті дядьки з Арійського Альянсу, які будують настільки ж суворі і настільки ж нереалістичні плани розв’язати расову війну. Справжня загроза суспільства – це виховані, освічені буржуа з їх модними кардиганами і світськими бесідами про Брамса біля каміна. І зі смертельно небезпечними радіоактивними речовинами, захованими в гаражі. Зовнішня м’якість нітрохи не заважає їм ненавидіти винуватців «геноциду білої раси» у мільйон разів завзятіше від п’яних крикливих відморозків з голеними потилицями, і наслідки їх дій – куди серйозніші, ніж кілька вибитих зубів і проломлених черепів. По-справжньому сильна людина не показує свою силу. І по-справжньому сильному режисерові не обов’язково смакувати натуралістичні кадри кривавих убивств, щоб викликати у глядачів нервові мурашки. «Абсолютна влада» нагнітає напругу не раптовим зіткненням на вулиці двох груп озброєних підлітків з різним кольором шкіри. А тим, що сірі кардинали, які віддають їм накази, запросто можуть виявитися твоїми добропорядними сусідами. Влада переконань, за Рагуссісом, у стократ могутніша від влади автомата. І хоч його фільм починається з цитати Гітлера, але з якої цитати! «Слова будують мости до незвіданих країв». І діалогів в «Абсолютній владі» дійсно більше, ніж екшн-сцен. Фільм, хоч стоїть обома ногами на землі і не претендує на вселенське поклоніння, – це історія сьогоднішнього дня, розумне, гостре, молоде і цілеспрямоване кіно. Герої найкращого політичного фільму в історії під назвою «Вся президентська рать» дві з гаком години просто розмовляють по телефону. Нейт Фостер їздить автівкою, спілкується з людьми і намертво заплутується в клубку суперечностей між ФБР і нацистами, намагаючись обдурити всіх і побоюючись, як би в результаті не обдурити самого себе. Складний конфлікт центрального персонажа – вже чимала запорука успіху. І Редкліфф зображує й переживає його з мужньою гідністю чоловіка, який раптом відчув на губах принесений вітром гіркий присмак попелу згорілих за ним мостів. Але вітер цей дує у спину. І немає для нього іншої дороги, крім тієї, що біжить вперед і втрачається за горизонтом. Тому – в добру путь.

ФЕЛІНСЬКИЙ