«Анон»

Режисер: Ендрю Ніккол

У ролях: Клайв Оуен, Аманда Сейфрід

Поліцейський детектив Сол Фріленд (Клайв Оуен) живе у світі недалекого майбутнього, де в голову кожного з народження імплантуються комп’ютерні чіпи. Електронні пристрої записують все, що людина бачить і чує, і вони доповнюють реальність всілякими відомостями і рекламними повідомленнями. Злочини все ще відбуваються, але їх розслідування зазвичай зводиться до аналізу записів внутрішніх камер потерпілих, підозрюваних і свідків. Під час чергового слідства Сол і його колеги виявляють, що запис убитого був зламаний і спотворений. Незабаром стає ясно, що в місті орудує дівчина-хакер (Аманда Сейфрід), яка вміє стирати себе з комп’ютерних баз і змінювати чужі записи та доповнену реальність. Фактично вона невидима для поліції. Але оскільки дівчину підозрюють у вбивствах, Солу доводиться полювати на привида.

З тих пір, як новозеландський режисер Ендрю Ніккол дебютував з фільмом «Гаттака», ми знаємо його як майстра провокаційної футуристичної фантастики, яка змушує замислитися над тим, куди прямують сучасні технології. Раніше Ніккол досліджував генетичне конструювання, реаліті-шоу, створення віртуальних людей, безсмертя для багатих… Тепер в його прицілі доповнена реальність, повна відсутність приватного простору і постійне спостереження за кожною людиною. Відразу треба сказати, що Ніккол в «Аноні» не впорався з головним завданням, яке стоїть перед будь-яким творцем «розумної» фантастики. Таке кіно повинно одночасно змушувати думати і переживати. Воно має емоційно зачіпати і прив’язувати глядачів до персонажів. Ніккол же в «Аноні» робить протилежне. Нова картина новозеландця настільки холодна і бездушна, що її персонажі здаються роботами. Або принаймні людьми під дозою потужних препаратів. Навіть герої «Еквілібріума», де заспокійливі наркотики вписані в сюжет, постають більш живими і емоційними, ніж персонажі «Анона», де нікому нічого не колють. В результаті картина виглядає як трактат, який викладає наслідки певних технологічних нововведень і використовує персонажів для ілюстрації авторських викладок. Причому це не помилка або недоробка, а послідовно проведене художнє рішення. Воно проявляється у всьому – від нарочито безпристрасної гри акторів до скупого і майже монохромного дизайну зображення в неонуарному і бруталістському стилях. Головний герой лише в кількох сценах виявляє сильні емоції, і в основному це страх від того, що зір Сола спотворено хакерським зломом і що він не може вірити своїм очам, коли його життю загрожує небезпека. Безіменна ж героїня Сейфрід зовсім не втрачає холоднокровності.

Життя в «Аноні» жевріє лише завдяки детективній інтризі і декільком екшен-фрагментам. Але кримінальний сюжет в картині досить простий, без несподіваних поворотів, а екшен тут лише для жанрової проформи. Тема перестрілок і сутичок в умовах доповненої реальності у фільмі лише намічена, а не розкрита так, як тема боїв у віртуальній реальності відображена в «Матриці». Хоча можна було б зробити цілий фільм з того, як персонажі маніпулюють один одним, намагаючись взяти верх. Загалом, фільм робить майже все можливе для усунення глядачів від розповіді й мало чим це компенсує. Єдине безперечне надбання стрічки – кілька кадрів з оголеною Амандою Сейфрід. Але актриса вже давала шанувальникам можливість помилуватися нею, і нічого нового вона в «Аноні» не показала.

ФЕЛІНСЬКИЙ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!