Дзеркало

Вчора я бачив найстрашніше видовище за весь час подорожі по Криму – щирих людей, які чергують біля української військової частини в Феодосії, і слідкують, щоб не сталося провокацій. Вони вільно пропускають заблокованих солдатів з казарм, але не дають підходити до прохідної нікому, хто хоч здалеку схожий на агресора, навіть журналістів змушують зняти шоломи. Вони готові стати живим щитом між вояками двох країн, аби не допустити випадкового кровопролиття. Докладніше >>

50 на 50

Ніхто не сперечається, що у переважній частині побутових конфліктів вогнепальна зброя була б зайвою. А звичайні побутові конфлікти – це стабільна більшість усіх зареєстрованих злочинів. Втім, як свідчить практика, люди не надто прагнуть хапатися за мисливську рушницю, хильнувши зайвих 100 грамів та посперечавшись про політику. Безумовний лідер «битовухи» – звичайний кухонний ніж, цей постійний фігурант пересічних драм та кримінальних хронік. Докладніше >>

Пенсіонери та домогосподарки

Якщо трохи дослідити пострадянську статистику, несподівано з’ясовується очевидний парадокс: чим більше у людини шансів стати жертвою, тим впертіше вона виступає проти засобів самозахисту. Докладніше >>

Фіктивний захист

Пам’ятаєте сценку з гайдаєвської «Операції И», коли дрібний Шурік (Дем‘яненко), заставши фальшивого дружинника Моргунова за розкраданням соціалістичної власності, крикнув йому в спину: «Руки вгору!..»? А коли той обернувся – лише погрозливо підняв кулаки. Смішне радянське кіно. В реальності, коли злочинців троє, а захисник народного добра один – це не комедійна ситуація. Замість непереконливого «Руки вгору» мав би прозвучати переконливий попереджувальний постріл в небо, інакше навряд чи можна сподіватися на хеппі-енд. Докладніше >>

Тиша в Молдові

Більше зброї – більше злочинності чи більше зброї – менше злочинності?Це конкретне питання не має конкретної відповіді, бо зброя – надто тонка субстанція, і в різних суспільствах веде себе геть по-іншому. Десь заведено стріляти за першої нагоди, десь – зводити рахунки один раз з усіма оптом, десь – взагалі не стріляти, жити у мирі та спокої, хоча в кожному сейфі дрімає штурмова гвинтівка. Докладніше >>

Дикий Захід: демократія імені полковника Кольта

Легендарний злочинець Дикого Заходу, прототип героя десятка вестернів, грабіжник на прізвисько Малюк Біллі (Billy the Kid) разом зі своєю бандою мав на совісті дев’ять трупів. Дев’ять трупів до того, як шериф Пет Гарретт поставив крапку в їхній кримінальній кар’єрі. Дев’ять – це рівно стільки ж, скільки на сьогодні встигла вбити досі не впіймана українська банда, що регулярно з 2001 року грабує інкасаторів в Харкові. Докладніше >>

Шаурма і справедливість

Хлопця, у якого я постійно купую шаурму у себе на районі, звуть Валіжон. Валіжон – бронзового кольору таджик, хоча родом з Узбекістану. У нього в Ташкенті двоє маленьких синів і дружина. Якщо Валіжона трохи відбілити, він вповні скидався б на місцевого, – знаєте, такий невисокий чорнявий тип українця. Місцеві жінки, які поруч з його ларьком торгують домашньою городиною і штучними квітами для кладовищ, називають його Валєрою. Докладніше >>

ЗАНШИН

“…Коли битва закінчилася, перевір, чи добре зав’язаний твій шолом…” (самурайська приказка) Докладніше >>

Пропаганда гетеросексуалізму (в двох частинах)

Гомофобія в Україні буває трьох видів – погана, темна і хороша. Абсолютна більшість вітчизняних гомофобів, на жаль, належать до перших двох. Погана гомофобія дісталася нам у спадок від багатої та шанованої в радянській культурі кримінальної традиції. В ній все просто – підараси знаходяться на нижчому щабелі суспільної ієрархії. В підараси потрапляють найслабші. Отже, не можна дружити з підарасами, бо це, по-перше, принизливо, по-друге – небезпечно: слабкий – це завжди найтонша ланка, найперший зрадник. В екстремальних умовах в’язниці обструкція слабких виправдана і зрозуміла. Ну, а як ви хотіли? Жорстокий світ, жорстокі люди. Докладніше >>