Переживання цієї сліпої зими схоже на надкушування внутрішньої сторони щоки: найменший порух щелепи все більше роз’ятрює рану. І сліпа вона не тому, що не бачить нас, а тому, що ми, попри надтужні спроби бодай щось розгледіти за склом, не бачимо  нічого-нічогісінько. Якомога щільніше загорнутись у шарфи, шапки, куртки, у вовну і пух, які, незважаючи на обіцяну теплість, теж сліпі і бачать перед собою тільки холод. Ми дуже стомилися від холоду. Літні сукенки і майки видаються нам елементом якоїсь утопії, ми щодня одягаємо на себе силу-силенну одягу і щодня під його вагою втомлюємось все більше і більше. Тож не дивно, що всі сьогоднішні оповіді зазвичай завершуються словами «Це все зима, ця сіра тягуча зима, це просто період, який треба пережити, от побачиш, із теплом все налагодиться».

Весною 1645 року двотисячний загін українських козаків взяв штурмом фортецю Дюнкерк, яку довший час утримували іспанці, незважаючи на чисельні спроби французів відвоювати місто. Малесенький епізод європейської історії виглядає, однак, надто показовим.

Останнім часом у практиці українських медій став дуже поширеним такий прийом, як коротке опитування. Що Ви можете сказати стосовно такого-то? У самому принципі нема нічого поганого: калейдоскопічні підбірки відповідей додають динаміки, розширюють спектр висловлених думок і позицій, іноді трапляються серйозні оцінки або блискучі фрази. Однак почуваєшся не цілком на місці, коли раптово дзвонить телефон, і журналіст з Києва питається про улюблені лижні курорти, ставлення до дня святого Валентина. Розумієш, що в таке влазити безсенсовно. І добре розумієш людину, яка звертається щиро, бо робить свою роботу.

У давніх латинських сентенціях ніколи не буває найменшої помилки. Як завжди, помиляються ті, що цитують. Заспокоюють себе шаблонними висловами, які означають трохи не те, якщо би подивитися у цитату на слово дальше, на слово ближче, на інтонацію точніше.

Гірські цвинтарі особливі. Вони лагідні і мудрі. Вони не мають куди особливо розростатися. Тому переважно йдуть у глибину і заростають зелом і древом, які перетворюють цвинтар на плацдарм нейтралізації філософського питання про первинність матерії чи ідеї. Первинності нема, бо нема вторинності, промовляють гірські цвинтарі.

Всі сварки починаються безглуздо, хоч і видаються часом необхідними. Ти просто втрачаєш контроль над своєю емоційністю, на короткий проміжок часу ти переконаний, що знаєш щось краще за іншого і зобов’язаний його в цьому переконати. Обличчя наливається кров’ю, руки починають тремтіти, говоріння раптово переростає у крик. «Ну як ти не розумієш? Це ж так очевидно!» Затяжні сварки неминуче перетворюються на взаємні образи, на те, що потім називають «сказаним у гніві», те, що потім виправдовується словами «насправді я так зовсім не думаю».