Діти не дають нам померти для цього світу, вони так чи інакше змушують нас стояти на ногах і дивитися вперед.

С.Жадан «Діти й батьки»

Нещодавно побачив у дворі мого будинку оголошення, що скликало всіх небайдужих мешканців будинків 26а по вулиці Івасюка та 27 по вулиці Івана Павла ІІ для прибирання й облаштування двору до Дня Незалежності.

За 5 років депутатства в облраді часто спостерігав, як за політичною і  громадською діяльністю ховалися кар’єризм, авантюризм, безпринципність, казнокрадство, та й самі надії на покращення життя в країні майже розвіялися. Проте все-таки вийшов на толоку до людей…

Двір біля будинку нагадував мурашник. Багато дітей і декілька дорослих чистили площадку і збирали сміття, фарбували бордюри, ремонтували елементи дитячого майданчика. Навіть хмари, що висіли перед цим над головами, відійшли кудись вбік.

Я теж приєднався до роботи, і до вечора двір виблискував чистотою і синьо-жовтими кольорами. Всі учасники прибирання, хто за пивом, а хто за морозивом, після робити ще дружно обговорили результати праці і перспективи покращення інфраструктури двору та розійшлися, задоволені результатом.

У моїй свідомості було розуміння, що прибирання двору – це завдання ЄРЦ і те, що «малими справами» важко радикально змінити стан справ у державі, але волонтери з мого будинку додали мені крихту віри в перспективи позитивних змін ще за мого життя.

Цікаво, що серед тих, хто вийшов на толоку, були лише молоді люди і багато дітей. Це були ті, в кого ще не встигли знищити віру в можливі позитивні зміни в результаті зусиль громади. Так, їх було заледве 2% з числа мешканців будинків, але за ними майбутнє нашої країни, і ми повинні зробити все, щоб не знищити їх віру і надію в майбутню Україну…