Більше не боюся

Буває, звичайний метелик чи павучок здатен перетворити чиєсь життя на кошмар. Об’єкт страху часто нереальний чи безневинний, тоді як сам страх завжди реальний і нещадний – іноді аж до панічної атаки. Невже фобія – це моторошне тавро на все життя? Звідки беруться наші страхи і як їх позбутися назавжди, з’ясовував «Галицький кореспондент». Дізналися про цікаві погляди на сутність людини, можливості людського мозку і таємниці спадковості.

Відомі теж бояться

Фахівці налічують біля півтисячі різних фобій. Досі достеменно незрозумілі причини їхнього виникнення. Чимало відомих людей страждали від різних фобій. Федір Достоєвський боявся бути живцем похований. Від страху передчасного похорону також страждали Едгар По, Артур Шопенгауер, Микола Гоголь, Марина Цвєтаєва і навіть перший президент США Джордж Вашингтон. За свідченнями сучасників Олександра Пушкіна, поет боявся зійти з розуму. Крім того, він страхався деяких дат і навіть мав цілий список «поганих днів», серед яких був і його власний день народження. Наполеон Бонапарт лякався білих коней, що пов’язано відразу з двома фобіями – страхом коней і боязню білого кольору. Тож картини з великим полководцем верхи на білому коні можна вважати фантазією живописця. 37-й президент США Річард Ніксон мучився від страху перед лікарнями. Він боявся, що, опинившись у госпітальному ліжку, більше не буде живим.

Через страхи мордуються і сучасні знаменитості. Джонні Депп боїться клоунів, тому не ходить до цирку. А Роббі Вільямс з дитинства панічно боїться мультфільмів. Шон Коннері відчуває страх перед світлофорами. Актор боїться уявити, що трапиться при несподіваному вимкненні зеленого світла, а він у цей час буде посеред вулиці. Ніколь Кідман лякається метеликів. Вона навіть лікувала свою фобію, але спроби виявилися безуспішними.

Звідки ноги ростуть?

Кожен страх має свою передісторію. Як пояснює майстер з НЛП (нейролінгвістичне програмування) Юлія Карєва, часто це може бути досвід, пережитий у дитинстві. Наприклад, у якійсь передачі дитина дізналася, що десь у світі когось вкусив павук. Це і послугувало потужним імпринтом – життєвий досвід або послідовність досвідів, що сформували в людини певне переконання, іншими словами, це стан, коли мозок не впорався, переживши сильний шок. Попри те, що в країні, де живе дитина, не було зафіксовано жодного випадку укусу павука, і взагалі отруйні павуки тут просто не водяться, мозок чомусь усе одно дав збій.

«Я й досі пам’ятаю, – розповідає Юлія Карєва, – як у дитинстві мама прийшла додому і розповіла про доньку подруги, яка їла рибу і мало не подавилася кісточкою з риби. Мене тоді дуже вразив цей випадок. Минуло багато років, але я по сьогодні дуже обережно їм рибу».

За словами психотерапевта Анатолія Гаргауна, методи психоаналізу розглядають фобії на глибинному рівні – як захисний механізм від якогось ще більшого жаху. Часом конкретний страх може мати метафоричну причину, наприклад, страх висоти, що раптово з’являється в дорослому віці, може означати боязнь спіткнутися і впасти в житті. Іноді фобії можуть здаватися більш, ніж безглуздими, проте вони неабияк заважають людині нормально жити. Наприклад, страх бутербродів – такий випадок траплявся у практиці психотерапевта. З’ясувати причини може допомогти лише фахівець, як переконує Анатолій Гаргаун. Іноді користуються гіпнозом, але спеціаліст зазначає, що його ефективність невисока і тимчасова.

Цікаво, що від предків можуть передаватися не тільки колір очей чи таланти, але й… страхи. Як розповідає психолог Ірина Волощук, науковцями доведено, що травматичний досвід здатен передаватися на генетичному рівні. Такий випадок трапився у Києві, чоловік звернувся до психолога з проблемою: коли він бачив будь-який кам’яний будинок, серце починало шалено калатати, виступав піт, тіло ціпеніло… Зрештою з’ясувалося, що дідусь того киянина під час Другої світової війни загинув під уламками будівлі з каменю. Вочевидь, хтось із родичів був свідком цієї загибелі, що й закапсулювалося у вигляді страху, який генетично передався.

«Природа так задумала: якщо людина мала певний дуже жахливий травматичний досвід, то за допомогою фобії може себе убезпечити, аби ще раз не втрапити в таку саму ситуацію, – пояснює Ірина Волощук. – Страх наче слугує своєрідним попередженням про можливу небезпеку».

Психотерапевт, енергоцілитель Юлія Дожджанюк має свій погляд на природу страхів. Вона вважає, що сприйняття людини лише як фізичного тіла іноді призводить до однобокості і неефективності сучасної медицини і психології. Людина є не тільки тілом, але й полем. Тому без виходу на справжню причину страху ефективно боротися з фобією неможливо.

Фахівець стверджує, що зрозуміти, як формуються фобії, може допомогти будова тонких (енергетичних) тіл людини: ефірне, астральне, ментальне, кармічне, інтуїтивне та атманічне. Фізичне тіло виступає в ролі остаточної їхньої проекції на матеріальний світ.

Ефірне тіло є точною копією фізичного тіла і є провідником потоків життєвої енергії, що підтримує фізичне тіло. В принципі будь-яка людина за бажання може побачити блакитнуватий серпанок ефірного тіла навколо своїх пальців, якщо буде дивитися на них зосередженим поглядом на білому тлі. Крім того, є пристрої, здатні сфотографувати ефірне тіло, яке утворює так звану енергетичну матрицю людського тіла, органів, каналів та систем нашого організму. У цьому ж тілі існують різні енергетичні потоки, у тому числі ті самі «чудесні меридіани», на які впливають лікарі під час акупунктури.

Астральне тіло – це тіло вражень і емоцій. Скажімо, людина у дитячому віці тонула в річці. Ця ситуація закарбувалася в астральному тілі як згусток страху, пов’язаного з водою. І щоразу, перебуваючи недалеко від водойми, людина відчувала тривогу, підживлюючи страх додатковою енергією аж до поширення його на ефірне тіло, що, в свою чергу, призводило рано чи пізно і до фізичних проявів – часте серцебиття, задуха тощо.

Ментальне тіло – це тіло знань і думок людини. Негативні переживання утворюють згустки страху в ментальному тілі у вигляді переконання (наприклад, «вода небезпечна»). У більшості випадків до таких думок додаються емоції страху, безпомічності й тривоги, зафіксовані в астральному тілі. Після чого ці зміни переносяться на ефірне тіло. А далі – і на фізичне.

«Але тут постає запитання, – наголошує Юлія Дожджанюк, – чому в однієї людини, яка, скажімо, мала досвід небезпечної ситуації у воді, виникає фобія, а в іншої – ні? Справа в нашому кармічному тілі, яке зберігає досвід всіх попередніх втілень кожного конкретного індивідуума. Тому якщо в минулих життях вже були небезпечні ситуації з водою, то така людина або схильна до страху перед водоймами, або вже приходить з такою фобією у земний вимір».

Якщо нічим не обґрунтована фобія з’являється аж у дорослому віці, як пояснює Юлія Дожджанюк, можливо, що розпакувався відповідний страх, який міг просто роками визрівати, чекаючи свого часу. «Насправді це дуже багатомірна та індивідуальна розмова, – каже психолог. – Можливо, душа цієї людини мала завдання (чи була готова) пропрацювати певний страх саме в цьому віці».

Здолати страх

«Якщо страх має раціональне походження, то таким самим методом його варто і забирати», – пояснює Юля Дожджанюк. Наприклад, маленький хлопчик починає боятися їздити в ліфті після перегляду документального фільму, де описувалося, як треба поводитися людині, якщо вона опинилася в ліфті, що падає. Тоді дитині просто варто так само раціонально пояснити і показати (навіть за допомогою інженера), що насправді ліфт обладнаний купою запобіжних засобів, аби така біда не трапилася.

«Якщо ж фобія має кармічне походження, – продовжує енергоцілитель, – то потрібна консультація фахівця».

Юлія Карєва наголошує, що твердження «аби подолати страх, треба якомога частіше з ним стикатися» стосується лише соціальних фобій: острах виступати перед публікою, знайомитися з людьми тощо. Однак у жодному разі не можна йти назустріч вітальному страху (боязнь висоти, комах, замкнутого простору і т.д.), адже фобія може тільки зрости.

Ірина Волощук радить просту техніку позбавлення від страху: найперше уявити і відчути свою фобію, а потім знайти на своєму тілі уявну кнопку, яка би вимикала цей страх. Можна вщипнути себе за ніс, потриматися за вухо тощо – не має значення, де саме.

Магічний транс

«Одного вечора мій шестирічний син раптом почав не відходити від мене ні на крок, не заходив у свою кімнату, сідав поруч і притискався до мене, – розповідає Юлія Карєва. – Спочатку я не зрозуміла, в чому справа, потім запитала: «Ти чогось боїшся?». Син розповів, що в школі була тема про Чорнобиль, і вчителька говорила про козликів з двома головами, тож тепер він боїться. Я згадала себе, навіть у 16 років я боялася зайти в свою кімнату, коли там вимкнене світло. Й досі пам’ятаю, як це жахливо некомфортно і неприємно. Я дуже не хотіла, щоб цей страх супроводжував мого сина роками, як мій мене. Так я вперше зважилася зробити техніку позбавлення від страху, яку вивчила в Інституті НЛП. Дитина описувала свій страх, і від того мені навіть самій ставало страшно – наскільки багата дитяча уява. Дивно, що шестилітній хлопчик майже все зробив самотужки. Я тільки попросила розслабитися, подихати і описати свій страх. Я впевнена, що маленькі дітки мають зв’язок з якимись особливими знаннями, які нейронаука так старанно і зі складнощами по крупинках відкриває. Того вечора після техніки, яка зайняла у нас всього 10 хвилин, син спокійно заснув у своєму ліжечку. І більше не згадував про страшного козлика».

Техніка позбавлення від страху дуже проста, але щоб навчитися її виконувати, спершу треба зрозуміти, що таке транс. Насправді тут немає нічого магічного. В стані трансу кожна людина перебуває чи не щодня.

Йдеться про надзвичайно розслаблений стан мозку. Зазвичай це відбувається, коли ми починаємо засинати: ще не заснули, але вже майже відключилися. Також ми перебуваємо в трансі під час монотонної роботи, коли наче ні про що не думаємо. «Справа в тому, що коли ми виконуємо монотонну роботу, то частина мозку, яка називається неокортексом, вмикає економ-режим, і мозок входить в транс, – пояснює Юлія Карєва. – А в трансі ми легко схильні до навіювань, і вся інформація потрапляє нам просто в підсвідомість, нічого не фільтруючи». І ніякі знання НЛП, психології або ще чогось не допоможуть. Неокортекс, що відповідає за знання, досвід, логіку, в цей час вимкнений. Або майже вимкнений – все залежить від глибини трансу.

Саме тому стан трансу чудовий для того, аби вбудувати в себе щось корисне або усунути певний травматичний фактор. В стані трансу варто загадувати бажання і мріяти, таким чином ідеальна картинка потрапляє просто в підсвідомість і стає життєвою установкою, яка зрештою трансформується в реальність.

«Часто доводиться чути: чому, коли ми думаємо про погане і боїмося, то це збувається, а коли думаємо про хороше і мріємо, то воно майже не здійснюється? – розповідає майстер з НЛП. – А річ у тому, що коли ми боїмося, то автоматично входимо в стан трансу, відповідно, в нашу підсвідомість мимоволі вбудовується те, чого нам не хочеться. А от із мріями інакше – думки про бажане не вводять людину в транс. Тому тут необхідно робити все навпаки: спершу ввійти в стан трансу, а тоді мріяти».

Найкраще цю техніку робити перед сном, коли організм особливо розслаблений. Можна увімкнути музику (в інтернеті так і шукати: музика для трансу). Необхідно лягти, постаратися ні про що не думати, заплющити очі, максимально релаксувати і дихати нижньою частиною тулуба. Коли відчуєте, що цілковито розслабилися, тобто увійшли в транс, потрібно уявити свій страх аж до дрібних деталей. Потім помістити його в повітряну кульку і відпустити – нехай летить догори. Уявляти, як повітряна кулька підіймається все вище і вище і зрештою зникає.

Якщо не вдалося позбутися страху, то, швидше за все, людина не перебувала в трансі, як переконує Юлія Карєва, або ж фобія вже дуже довго живе у підсвідомості. Тож варто повторити спробу.

Наталя МОСТОВА

 

До теми

Найбільш незвичайні фобії

Ксантофобія – страх жовтого кольору. Люди, які страждають від ксантофобії, можуть боятися будь-яких жовтих об’єктів, у тому числі сонця, нарцисів і жовтої фарби. У своїй найагресивнішій формі ксантофобія може проявлятися у страху навіть перед самим словом «жовтий».

Хілофобія – страх перед деревами або лісом. Часто з’являється після того, як дитина подивиться фільм або почує казку, де в лісі страшно, а дерева – злі.

Омфалофобія – острах пупців. Є люди, які бояться, коли хтось торкається до їхнього пупця, і бояться самі торкатися до чужих пупців. Виникнення цього страху часто пов’язане з тим, що пупці, як правило, асоціюються з пуповиною і материнською утробою.

Омброфобія – боязнь дощу. Вважається, що омброфобія може сформуватися, коли дітям забороняють виходити надвір під час дощу, аргументуючи, що вони можуть захворіти. Крім того, дощ асоціюється з депресією.

Хоміхлофобія – страх перед туманами. Часто люди, які мають такий страх, навмисне переїжджають в ті географічні місця, де мало опадів і низька вологість.

Педіофобія – страх перед ляльками. По суті, це страх перед будь-якою штучною імітацією живих істот, тому педіофоби також бояться роботів і манекенів. На думку Фрейда, цей розлад міг виникнути на ґрунті дитячих переляків перед ожилими ляльками.

Глобофобія – страх перед повітряними кульками. Люди, які страждають від цієї фобії, починають панікувати лише від думки, що повітряна кулька може несподівано тріснути. Їх також переслідує страх, тримаючи повітряну кульку, полетіти в небо.