«Божевільні сусіди»

Режисер: Філіп де Шоврон

Професор Жан-Етьєн Фужероль має намір поборотися за голоси виборців на найближчих виборах, але телевізійні дебати з політичним противником раптово обертаються катастрофою: необачно заявивши, що він радий у Франції будь-яким мігрантам, в цей же вечір Фужероль отримав під вікнами цілий табір гостей-циганів. Сподіваючись заробити бали в електоральній гонці і збільшити продаж книги, яка щойно вийшла, професор пускає «кочівників» на галявину перед своїм будинком і тут же опиняється під владою нестримної і непередбачуваної стихії, очолюваної імпозантним батьком циганського сімейства Бабіків. Ті, хто отримав заступництво й увагу, тобто гості, скористалися щастям, що впало з неба, – будинок Фужероль за кілька днів перетворився на справжній вертеп, а сім’я професора виявилася втягнутою у низку кумедних пригод.

Скандали і засилля пропаганди, що обрушилося в останні роки на засоби масової інформації, остаточно збили з пантелику простого обивателя: в той час, коли правдою може виявитися найнеймовірніше, а брехня щільним шаром огортає те, чому ми звикли довіряти, на будь-які новини і судження залишається тільки знизувати плечима і недовірливо хмикати. Вірити не можна ні офіційній хроніці, ні репортажам з місця подій, ні навіть власним очам під час поїздки за кордон – повної картини ми ж не бачимо. Але є один спосіб зрозуміти життя цікавого вам регіону, країни, народу – потрібно дивитися кіно, яке знімається там. В ньому і накопичені протиріччя сяють яскравіше, і загальне ставлення виражене зрозумілими словами, і навіть шляхи вирішення конфліктів указані. Дивись широко розплющеними очима і роби висновки.

Нова французька комедія «Божевільні сусіди» тільки на перший погляд здається дещо відсталою від життя – все-таки особливо жорстокі депортації циганів у Франції відбулися в 2010-му; насправді ж герої картини говорять про речі універсальні й актуальні для французів уже багато років – про двозначну позицію щодо мігрантів, про лицемірство і політичну брехню, про сегрегацію й упередженість. І не потрібно думати, що кіно буде висміювати тільки нових буржуа – перепаде і гостям, які почувають себе «занадто дома».

Як і належить, кіно у Філіпа де Шоврона є неоднозначним, а трактувати його кінцівку можна з різних сторін, все залежить від того, якої точки зору щодо проблеми мігрантів дотримуєтеся ви. У своїх найкращих традиціях французька комедія б’є влучно й атакує глядача вельми агресивно. Починається фільм з кумедної сцени входження француза до табору циганів – ось так, мовляв, працює у Франції влада, закон однаковий до всіх. І тут же кульбіт: професор Фужероль, який навідріз відмовляється визнавати себе буржуа, попиває з дружиною вино у себе вдома, а келихи йому приносить слуга-індус. Розмови при цьому ведуться, звичайно, про справедливість, рівноправність і подолання стереотипів. І так «Сусідів» хитає з боку в бік – хтось у цьому бачить шорсткості сценарію, хтось – недотепну режисуру, а хтось вірить, що задум криється саме в цьому – показати світ, в якому самообман і відгороджування себе від проблем решти людей переросли в дурість.

Часом «Божевільні сусіди» здаються занадто злими щодо своїх героїв – і цигани, і французи показані тут не з найкращого боку, але про почуття міри турбуватися не варто, стрічка не переходить допустимих у Франції рівнів, тим більше, що картина пройшла «цензуру» голови місцевої ромської громади, яка не знайшла нічого образливого. Навпаки, у фільмі досить симпатичних жартів і тонкого гумору, висміюється в основному те, як Фужероль з дружиною намагаються зберегти незворушний вигляд там, де все тріщить по швах.

Зрозуміло, не можна не відзначити гру акторів. Крістіан Клав’є, один з найбільш популярних французьких коміків сучасності, вкотре дуже хороший – з зачіскою, очевидно натякає на те, що його персонажа писали з Бернара-Анрі Леві, йому досить одного руху головою, щоб висловити емоції або змусити посміхнутися. Ері Абіттан, француз з марокканським корінням, який грає цигана Бабика, змушує згадати про часи, коли американців у нас грали латиші, японців – узбеки, а індіанців – Гойко Мітіч.

Другий план трохи губиться, але квартету Клав’є, Абіттан, Сиріл Леконт, Ельза Зільберштей цілком достатньо, щоб отримати задоволення. Однак головний ефект «Божевільних сусідів» полягає не в комедійних прийомах, не в грі акторів, не в соціальній критиці лицемірів, демонстрованій де Шовроном, і навіть не в безцінній можливості зсередини побачити фрустрацію французів через тих, які «понаїхали».

ФЕЛІНСЬКИЙ