Чи вляжеться врешті молот?

Здавалося, все вже скінчилося. Голосно, але хоч мирно. Але ні…

Бачить Небо, що я не збирався цього всього писати, бо досліджувати чиєсь непорозуміння справа беззмістовна. Ті, хто не порозумівся – колись або порозуміються або не зроблять цього ніколи. Але якби ж то вони – ті, хто не порозумілися, не намагалися до своїх пісочниць навернути все більше послідовників… Знову.

Тому, заходьте, сідайте, карточку на стіл, роздягайтеся і показуйте язик…

 

Все по порядку. Отже, магія

Магія буває різних видів. Найбільш знані в релігієзнавстві: симпатична (гомеопатична), заснована на принципі метафоричного перенесення ознак, де «подібне породжує подібне»;  та контагіозна, заснована на принципі контакту й зараження. Будь-які магічні ритуали – це спрямування передусім власної психіки, власного чуттєвого, власних зусиль на користь задуманого. Магія не розрізняє категорії «добро» і «зло», а керується категоріями «бажане» – «небажане». Тому то й світові релігії, зокрема християнство, через цей етичний аспект вважає чаклування шкідливим, егоїстичним, таким що втручається в природний вільний перебіг речей. Для християн немає доброї білої магії і поганої чорної. Всяка магія може мати різні наслідки.

Ми не помічаємо, що справжня дрібна магія оточує нас щодня коли ми здійснюємо значимі для нас рухи, повторювання, навіювання, слідкуємо за звичними прикметами. Для здорового життя психіка потребує якогось фарватеру, точки відліку. Ефекти «плацебо» та «ноцебо» з цієї парафії. Повірте старому.

Надприродне ніхто не заперечує. Для тих, хто вірить – воно є, для тих, що ні – його немає.

Кого цікавить тема більше, той мусить читати праці таких вчених: Тайлора Е. Б. «Первісна культура», Спенсера Г. «Досліди наукові, політичні та філософські», Фрезера Дж. Дж. «Золота гілка: дослідження магії і релігії», Токарєва С.А. « Ранні форми релігії», Дюркгейма Е. «Елементарні форми релігійного життя. Містика. Релігія. Наука», окремі твори Макса Вебера й багато інших авторів.

Зрозуміло, що в Станіславові на святі ковалів контактної чи контагіозної магії, де комусь щось підсипали чи підливали (за винятком алкоголю під столами на ярмарках), не було. Імітативної чи симпатичної магії, наприклад видалення Русланові Марцінківу зубів по фотографіях з його агітаційних листівок, які роздавалися в партійних наметах, також не було. Ну, хіба, якщо хтось із молоді прийшов на фестиваль без трусів, то могло мати місце як приворот, так і зняття вінця безшлюбності. Але ж то тільки на користь державі – народиться ще один платник податків.

Я не знаю нікого в Івано-Франківську та околицях, хто б виступав «за» чорну/білу/різнокольорову магію в тому сенсі, про яке гуділо місто, й зовсім нікого не знаю, хто практикував би агресивні чи тоталітарні культи. Може, хтось знає? Хоча, я бачив на книжкових розкладках в центрі «Большую кнігу магії» (хтось же купує), але не бачив там ані пріснопам’ятного Любомира, ані стурбованих віруючих, ані блогів на цю тему. Ніхто тих продавців книжок та підручників з магії не пікетує. А що я знаю з газетних публікацій, то це про «комісію з питань магії та окультизму» при міськвиконкомі/міськраді. Ви уже зовсім в сосну вдарилися? А що мають думати люди невіруючі або інаковіруючі? Нема на нас Святого Патріка з хрестом та мечем!

Пропоную цю «комісію з питань магії та окультизму» зробити постійною, з оплатою праці для її керівника з умовою, що той буде ходити всюди в мантії та з окровавленою сокирою. Так ми дійсно зможемо збільшити туристичну атракцію краю, крім туристичного запровадити ще магічний збір. Плюс один пункт в передвиборчу програму мера.

Правдивий християнин знає, що основним у справі віри це «бути во Христі». Писання каже нам, що якби віра наша була як гірчичне зерно, то гори Вовчинецькі ми могли би совати туди-сюди одним поглядом. Правдивому християнину не страшні ні магічні закляття, ні амулети, ні практики. По ділах наших взнають нас, більше того – по цих справах ще й будуть судити. Але є одне але. Якщо Любомир так повірив у магічну загрозу ковалів, чи вірить він в силу Спасителя, якого згадують у покаяльному каноні безумовно: «Христос моя сила, Бог і Господь». В Євангелії від Івана (14:6) мовиться: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». Для чого ділити людей на «захисників Церкви» і «нападників на Церкву»?

 

Пару слів про Церкву

Варто сказати, що під одним і тим самим словом «церква» розуміють різні значення. Церква – це і Містичне Тіло Христа, і спільнота всіх вірних, і вищі ієрархи служителі культу – клірики, і суспільна організація, і конкретна юридична особа, і конкретний храм. Духовенство й миряни мають однакову гідність в Церкві – за висловом Догматичної конституції про Церкву 1964р. «Lumen gentium» («Світло народів») – «царську гідність Христа». На жаль, через епоху підпілля в Церкві в Україні багато хто з кліриків (а про простих мирян навіть нема що й казати) не знають про суть рішень, наприклад ,ІІ Ватиканського собору, багато хто молиться ще давно вивченими молитвами на старослов’янській, ритуальності надається більшої ваги ніж смислам й етиці. Тому, коли говоримо «представники Церкви» треба розуміти чи ми говоримо про кліриків чи про «всіх». Ми всі разом і є Церква. Церква за своєю суттю, згідно з християнським вченням, є святою, але за ділами може бути грішна, бо з нас  неправедників складається. Всі грішні – від новонаверненого аборигена і до Папи Римського. Головне – визнавати помилки й здійснювати покаяння. Не питання як низько хто впав, а питання чи підвівся з упадку. Треба вставати. А не продовжувати молоти дурниці.

Ковалі, як загалом усі митці – народ творчий, завжди в пошуку сенсів, тем і технік виконання, натхнення. Мистецтво глядача має зупиняти, він має задуматися, побачити в звичних речах щось таке, чого раніше не бачив. Мистецтво (як і релігія та наука) – один з трьох способів пізнання світу й людини. Щонайменше, нерозумним є обмежувати себе в способах пізнання. Оскільки, митець своїм даром і твором має вас «зупинити», то, звісно, що його думка, його бачення має бути «трохи не таким», до чого ми звикли в щоденному житті. Їх ми часто не розуміємо. Але якщо не розуміємо, то маємо спробувати розуміти, бо невідоме треба зробити відомим, а не перекреслювати й затулятися газетою «Правда». Митці черпають образи в природі та житті, в літературі, в стародавніх міфах та текстах. Якщо Котляревський зміг надихнутися «Енеїдою» Вергілія, то чому хтось не може надихнутися іншим міфом чи фентезі? До чого тут тираж книжок письменника й адреса друкарні?

Хтось думав над тим, чому Христос оздоровлював хворих в суботу, хоч по юдейських звичаях це було заборонено? Для чого спілкувався з митарями й блудницями? Чому не зійшов з хреста й не знищив римські загони військ? Хіба не цього ждали поневолені юдеї від свого месії? Там фарисеї і садукеї також незадоволені приходили до прокуратора Понтія Пилата, пам’ятаєте? Христос порушував всі існуючі в той час правила, й розіп’яли його як державного злочинця Риму. Тому що Христос проповідував свободу людської душі, творення, життя, любові, вільний вибір – і той кожен вибір має свої наслідки, все просто. В цьому житті митцям можна трохи більше як усім – тому, що в них дар, з них і спитають більше.

Не чіпляйтесь до художників та їх витворів.

Потрапляти в рай чи пекло – справа дуже індивідуальна і, насамперед, добровільна. «Рабів до раю не пускають» не тому, що це красивий вислів. А тому, що тільки вільний, той, хто несе повну відповідальність за свій вибір і за свої вчинки, може отримати «по заслузі» своє. Насильно ніхто нікого не зможе врятувати. F= – F, прямолінійні зусилля викликають тільки реакцію й опір. Треба проповідувати, переконувати, спілкуватися, сперечатися, вчити і навчатися, займати активну позицію. Хіба не так робили апостоли? Хто має вуха – нехай слухає. Хто і для чого принизив та виставив на сміх провідників Церкви, священиків, монахів, пресвітерів? Фактично, використав кліриків у своїх марнославних інтересах? Чому служителі й вірні так «повелися» та таку провокацію? Чому ніхто не додумався прийти усміхненим, сказати добре слово і все покропити свяченою водою? Ви ж ліфти, монументи й пам’ятні дошки освячуєте? Що будемо робити з колядками й вертепом, з гаївками? Ви взагалі в курсі, що в деяких християнських африканських місіях миряни приходять на службу в одних набедрених пов’язках? Піст, молитва й милостиня – віра без діл мертва. А мітингувати для спасіння душі необов’язково. Наука буде всім на майбутнє!

 

Тепер про символи і книжки

Любомир написав тонесеньку книжку про символи «Знаки часу. Тлумачення». З невідомих мені причин (хоча всечесні отці могли би розгледіти гординю) він вирішив, що в Івано-Франківську є найбільшим експертом з цих питань, Верховний візир, так би мовити. Я даю слово гімназиста, що кожен бажаючий в обласній науковій бібліотеці може знайти цілі стоси товстелезних і не дуже, книг та журналів з питань, присвячених символам та їх тлумаченню. На філософських факультетах це вчать роками, те саме в семінаріях. Для чого було приплітати свої скромні знання з семіотики, герменевтики й феноменології до ковальського фестивалю? Для чого було вводити в оману служителів Церкви й простих віруючих?

Я стверджую, що Любомир самостійно залізним ковальським виробам надає в своїй психіці магічного ритуального змісту й спонукає до цього інших. Християни в таке не вірять і так не роблять. Адже знаки-символи сили – це знаки, значення і сила яких закладається за взаємною згодою тих, хто закладає символи, і тих, хто їх приймає. Знаки не мають самостійного життя поза психікою, а є співпрацею мислення та графічного зображення чи матеріальної форми, це місце зустрічі смислу та його форми. Ніякої сили ті вироби й символи  не мають для тих, хто їх не приймає і не надає їм ваги й значення. Власні особисті переживання й тривоги, розбурхані багатою письменницькою уявою, очікування дрібної слави Любомир передав усім бажаючим.

Парадокс. Якби маги та чаклуни Івано-Франківської області з офіційно зареєстрованих релігійних організацій захотіли встановити свої символи, то їм ніхто не зміг би завадити.  Якщо хтось бачив представників незаконних чи незареєстрованих організацій – чому не було повідомлення в МВС та СБУ? В Конституції закладено, що ми – світська держава, хоч справедливо сказати, що належимо до християнської європейської цивілізації. Свобода віросповідання – кожному. Я думаю, зрозуміло, що вчення атеїзму, ісламу, християнства, буддизму, юдаїзму etc досить різне, часто взаємовиключне, але Конституція – одна на всіх. Треба жити мирно. Або… можна створити християнську політичну партію, перемогти на виборах, у парламенті змінити Конституцію й написати, що «керівною і спрямовуючою силою віднині є… (потрібне вписати)».

Перших християн у Римі кидали до левів й мучили, бо за тими законами вони були державні злочинці. Суть злочину полягає в тому, що римляни також ніби запровадили «свободу віросповідання», але так, що треба було вклонитися всім богам усіх народів, що входили до Імперії, всі боги були рівні. Звичайно, перші християни відмовлялися, бо визнавали лише одного єдиного Бога, тому й страждали «за віру». Зараз такого немає. Моліться кому хочете або не моліться взагалі. Ніхто нікого не розпинає, не каменує, не кидає до диких звірів, не розглядає на зборах комсомольської організації.

Як на мене, то вся ця історія – дрібне непорозуміння, яке чомусь привело до великого посміховиська. А все через брак спілкування, через герметичність середовищ, через відсутність у місті діалогової й дебатної культури. Одні замкнулися у владних кабінетах, другі – в майстернях, треті – в келіях та семінаріях, четверті – в редакціях, п’яті – вдома на кухні… Кожен рятує душу як може.

Дрібне непорозуміння, дрібне як воші. Про таке не варто й писати. Тож вибачте старого.

І без образ.

 

P.S. Тут я прочитав, що днями буде марш «За все хороше – проти всього поганого». Будьте розумні, доброзичливі, ввічливі, відповідальні, стримані, законослухняні. Марш – це добре, це виявлення позиції, демонстрація волі, це запрошення до дискусії, може, навіть до спокійного діалогу і вирішення питань. Головне – не дурійте на рівному місці.