Яка вона, самотність? Ні, це не тоді, коли ти сам-один у своєму домі і тобі нема до кого слова мовити. І не тоді, коли немає з ким сходити в кіно чи на вечірку. І навіть не тоді, коли сам з собою п’єш шампанське на Новий рік.

Самотність – це зовсім інше. От ти наче є. Про тебе піклуються – годують, одягають, навчають, забезпечують дах над головою, якесь дозвілля. Але тебе – нема. Ти не існуєш як індивідуальність. Як особистість. Тебе немає для суспільства. Ти десь там, поза ним. А якщо тобі, до повного щастя, десь між 12 і 17, ти маєш загострене почуття світу і справедливості, намагаєшся знайти себе, то на самотність ти приречений. Тебе ніхто не чує і не бачить. Ти – невидимка.

Таким – самотнім – може почуватися будь-який підліток, з будь-якої, навіть найблагополучнішої, сім’ї. Втім, якщо цей підліток сирота або позбавлений батьківського піклування, то його самотність стає всепоглинаючою, ключовою обставиною, яка вирішує його майбутнє.

Багато хто з нас звик, що сиротам на Миколая потрібно дарувати подарунки. Так, це потрібно. І не лише на Миколая. Але є щось значно цінніше, ніж речі. Щось, що можуть дати всі, але не кожен готовий. Це духовно-емоційний контакт.

Українська система інтернатних закладів уже давно не витримує критики і вимагає реформи. Останнім часом цьому все більше і більше уваги приділяють найрізноманітніші неурядові організації та фонди. Під їх тиском і державний апарат починає робити певні зміни. І це, звичайно, тішить.

Одним із таких проектів є «Наставництво для дітей-сиріт», який розпочав свою діяльність ще 2009 року в Києві, а сьогодні активно поширюється на всю територію України. Одразу зазначимо, що Верховна Рада України нещодавно прийняла у першому читанні поправки до закону «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», за якими наставник може мати безперешкодний доступ до дитини в інтернаті. До цього часу питання, пускати чи не пускати до дитини-сироти волонтера-наставника, залишалось на милість керівника інтернату. А ні для кого не секрет, що далеко не у всіх закладах такого типу адекватне керівництво, якому немає чого приховувати.

Хто ж він, наставник для дитини-сироти?

Найперше, це доросла людина. Вік, стать, соціальний статус не важливі, але це – дорослий. Це той, хто має більше життєвого, емоційного, професійного досвіду і готовий ним поділитись. «Ментор» – саме це слово найкраще передає зміст наставництва. Той, хто здатний спрямувати і повести.

Найперше, що може і повинен зробити наставник, – «побачити» дитину. Саме цю, конкретну, виокремлену із загальної маси інших дітей. Побачити її винятковість, здібності, бажання, можливості. Той, хто буде не лише слухати, але й чути. Хто пожертвує найцінніше – свій час.

Наставництво може здійснюватися за кількома напрямками – профорієнтація, соціалізація, допомога в навчанні, або ж поєднувати ці напрямки. Головна мета проекту – підготувати дитину до життя в суспільстві після виходу з інтернату – закритого середовища, де неможливо навчитися адекватно взаємодіяти з суспільством.

Профорієнтація – це, в першу чергу, вибір навчального закладу. Практично кожен український інтернат має угоди з певними профтехучилищами щодо подальшого навчання їх вихованців. При цьому індивідуальні здібності дітей, а тим паче їх бажання не враховуються. Наставник може допомогти дитині визначитися з майбутньою професією та підготувати необхідні папери для вступу в омріяний заклад. На сьогодні лише 1% випускників інтернатів здобувають вищу освіту. Річ, звісно ж, не в дипломі, а в реалізації власних можливостей. А для цього потрібна підтримка.

З допомогою в навчанні все ніби зрозуміло. Втім, не обов’язково бути філологом, щоб пописати з дитиною диктанти. Але якщо ви добре володієте певною сферою знань і готові поділитись – гайда. На вас дуже чекають! Адже репетитор дітям в інтернаті не світить точно. Ба навіть здібним вихованцям інтернатів найчастіше просто бракує мотивації. Наставник може їх заохотити!

Соціалізація – чи не найважливіший аспект наставництва. Чи знали ви, що після виходу з інтернату кожна друга дитина здійснює злочин? Кожна п’ята залишається безхатченком? Кожна сьома – здійснює спробу самогубства? Причина – відчай і самотність. Дитина не навчилася взаємодіяти з суспільством, адже не мала на кого орієнтуватися, з кого брати приклад. І от – тобі 18, ти на вулиці, серед людей – і знову невидимий… Наче вже й високого зросту, а насправді – такий самий асоціальний наляканий підліток. Продовжувати?

Тому наставник є якраз тією рятівною соломинкою, що може посприяти виходу із зачарованого кола. Наставник може допомогти дитині виявити і розкрити свій потенціал, повірити в себе, захотіти змін і поступу.

Не бійтеся спробувати. Програма розроблена дуже гнучко і готова підлаштуватись і до потенційного наставника, і до дитини. Фахівці, які працюють у цій сфері вже тривалий час, завжди підтримають. Вам допоможуть зрозуміти, чи справді для вас підходить наставництво. Вас навчать, що, як і чому. Вам допоможуть у разі форс-мажору.

Наставництво є найкращим початком для тих, хто хотів би всиновити дитину, але має певні сумніви чи вагання. Адже за програмою, протягом року наставник має щотижня відвідувати свого підопічного, проводити з ним час, приділяти йому свою увагу. За таких обставин можна добре зрозуміти себе і визначитись, чи готові ви впустити в своє життя маленький космос – дитину.

Якщо вас зацікавив проект «Наставництво для дітей-сиріт», звертайтесь за детальною інформацією на офіційний сайт ГО «Одна надія» http://onehope.com.ua/ або шукайте івано-франківський осередок проекту у мережі Facebook за назвою «Наставництво для сиріт на Прикарпатті» https://www.facebook.com/mentors.if.