Дмитро ШЕГДА: «Книжковий бізнес – успішний. У ньому крутиться багато розуму і грошей»

 

В останній день жовтня минулого року відбулося урочисте відкриття книгарні-галереї «Під лиликом» на початку вулиці Шевченка в Івано-Франківську. Книгарня розмістилася в одному з приміщень колишнього культового однойменного кафе, яке у 1990-х роках було базою для письменників та художників вже зрілого «Станиславівського феномена», цілої когорти місцевих митців, студентів, а також членів «Студентського братства».

У «Під лиликом» можна придбати не лише книги, а й картини франківських художників і твори письменників, які були постійними відвідувачами кафе, а також якісні українські сувеніри здебільшого місцевого виробництва. «Відкриття книгарні – це лише перший крок у відродженні історії усієї цієї місцини – будівлі і саду», – розповідав на відкритті власник закладу Дмитро Шегда, який втілює цей задум разом з дружиною Дариною.

Докладніше про те, яким був цей рік для книгарні-галереї «Під лиликом» і чи робляться  наступні кроки у напрямку відродження історії цього «намоленого» в мистецькому середовищі місця – у розмові журналіста «Галицького кореспондента» з Дмитром Шегдою. 

 shegda

– Чому саме книгарня? Цей бізнес має шанси зараз, при вільному доступі до літератури в Інтернеті?

Це номер один з серії FAQ. Я так часто на нього відповідаю, і кожного разу по-різному, що, чесно кажучи, вже заплутався. Але що я знаю напевне – галерея-книгарня «Під лиликом» народжувалася не як бізнес-проект. Я жодного разу не «шурхотів» поміж сторінок у пошуках грошей.

Книгарня тому, що це елемент правильного стилю. Не мого, а якогось глобального. Книга – це те, що розширює тебе. Відкриваючи книгарні, галереї, мистецькі центри, бібліотеки, художні солуни, DIY-студії, ми будемо робити наше місто глибшим, цікавішим для себе! Ми будемо жити тут, а не планувати втечу, чим займаємося в кабаках і супермаркетах…

Книжковий бізнес – успішний. У ньому крутиться багато розуму і грошей. Якісні люди роблять якісні продукти, відповідно, роблять чесні гроші. При тому їм вистачає розуму тримати свій успіх «в тіні». Є в цьому кластері і лузери, які весь час існують на межі випадання з ринку.

«Під лиликом» ad hoc – лузер. Власне, ми його виводили на цей ринок вже лузером: не відкривали книгарню в Бастіоні чи на прохідняку стометрівки.

Чи є шанси в книгарень протистояти мережі – про це я не можу нічого сказати, у мене немає е-книги і я не качаю тексти в електронному вигляді. Напевне, на таких, як я, і тримається вся ця паперова індустрія.

– Недавно ви святкували річницю вашої книгарні. Які висновки зробили для себе за цей час?

Серед наших друзів багато навернулися до літератури, бо вона фізично стала ближчою. Книги у нас коштують копійки, при тому, що люди навіть не звертають уваги на їхню вартість. Люди, в яких вдосталь вільного часу, не читають книжок. Люди купують книгу кожного разу так, ніби вона буде остання в їхньому житті. У читаючих батьків – радикально нечитаючі діти, і навпаки. Обкладинка таки має значення. Книга – все-таки найкращий подарунок.

– А людям варто читати те, що ви продаєте? Чому?

Ми продаємо життя! Якщо ти думаєш: «Раз жиєм і раз вмираєм», то, напевне, ніколи не читав книжок. «Лилик» як книгарня бере на себе відповідальність підібрати класні варіанти цього альтернативного життя. Це і є принцип відповідального книжкового, а не комерцієорієнтованого.

– З чим варто поєднати діяльність книгарні, аби заклад процвітав, а не просто перетворився на сховище книжок для поодиноких читачів?

Треба зуміти перетворити книгарню у простір, де ти взаємодієш з книгами. У нас має бути більше місця для комфортного знайомства з продукцією. Потрібно поїти людей чаєм і пригощати солодощами. Дозволити курити і непристойно лаятись. Встановити джіесем-блокатори. Збудувати міні-сцену, поставити максі-звук і дозволити відвідувачам джемити, коли їм захочеться. Потрібно використовувати кожну можливість знайомити читача з авторами книг, у форматі презентацій чи просто тусовок. Я не знаю, як назвати цю діяльність, але якщо все це міксанути під вивіскою «книгарня», ми отримаємо убертворче начало.

– Чи плануєте в тому місці будувати якийсь додатковий простір?

Плани планувати – ми цим більше не страждаємо! Але розкажу, що стає нам на заваді розвитку. Ми не просимо грошей, ніколи не просимо. У нас є свої, але їх вистачає, щоб підтримувати життєдіяльність «Лилика» і зовсім не вистачає для інфраструктурних рішень. Мені інколи здається, що Шегди – це основна проблема локації «Під лиликом», бо сама назва вже могла б принадити добру суму інвестицій і перетворити Шевченка, 12 на станиславівський Ужупіс, але Шегди не просять грошей. Не знаю, якщо є хтось сильний у тому місті, ми йому продамо книгарню під чесне слово зробити з культового місця реально культове!

Проте є основний план: якщо всі ті люди, які вірять у «Станиславівський феномен», у «Під лиликом», у літературу і мистецтво, в локацію на Шевченка, 12, не просто віритимуть і любитимуть на словах, а будуть купувати у нас книги, приводити до нас друзів, рекомендувати нас туристам, то галерея-книгарня зможе стати рентабельною і вже за свої гроші реалізовувати оцю інфраструктурну дію на користь нам всім.

– У Франківську «Під лиликом» має культове «намолене» розташування. Відчуваєте ту «намоленість», сидячи там, у книгарні? Розумієте, про що йдеться?

Безперечно, відчуваємо! Збираємо історії відвідувачів колишнього «Під лиликом» у теперішній спробі. Колись видамо «альманах з-під лилика».

Насправді молитви людей, які закрутили феноменальну віхолу, – це 99 відсотків успіху нашої галереї-книгарні. Проте молились «діди» так ревно і сильно, що потенційно ми таки зможемо зліпити щось більше, ніж книгарню. За що їм принагідно – вдячність!

Книжкові форуми, ярмарки… Чи не хотілося б започаткувати таке дійство у Франківську? І які труднощі можуть бути, аби таке виникло в нас на рівні розвинутого міста?

Я зливаю ідею: нам потрібно організувати найбільший в Україні книжковий блошиний ринок! Для цього потрібна сильна команда організаторів, і така у Франківську є! Треба, щоб мер дав добро зайняти на кілька днів всі площі книгами. Без сиру, наливок, вишиванок і китайсько-закарпатських сувенірчиків. І класну інформаційну підтримку на загальнодержавному рівні – і це можливо! Якось Садовий це робить, правда?..

– Яка книжка за цей рік мала найбільший попит, а яка найменший?

Абсолютний лідер з продажу у нашій книгарні – Джордж Орвел «1984», видавництва Жупанського. Щодо найменшого попиту, то тут залежить, з якого боку оцінювати. Є 300-400 найменувань книг, які не продалися за рік жодного разу! Але аутсайдером серед нашої аудиторії я б назвав «94 дні Євромайдану», яка, при колосальній піар-підтримці, у нас так і не була продана.

– Письменникам і художникам що хочеться сказати від «Лилика»?

Ми збираємо книжкову полицю «Під лилика», будемо дуже раді, якщо автори чи перекладачі заскочать на хвилинку підписати свої тексти, ми пригостимо кавою.

А до художників є навіть офіційне звернення. До початку новорічних свят ми хочемо зібрати особливу експозицію в «Під лилику». Нам дуже бракує зв’язків з митцями. Експозиція не обмежуватиметься лише місцевими художниками. Є бажання створити дійсно вагому виставку.

Власне, якщо ти, читачу, можеш чимось допомогти, будемо дуже вдячні, наші контакти є в Гуглі і на Фейсбук-сторінці.

– Я так розумію, ти професійний читач, любиш книгу. Назви свій топ за життя і топ прочитаного за цей рік, скажімо, по 5 книг.

Топ за життя – це книги, які щось змінили в мені, вони особливі для мене, і це буде абсолютно нецікава і мученицько-довга сповідь, якщо пояснювати, чому саме ці речі потрапили в топ, проте: «Філософія одного провулка» А.Пятигорського, «Місто» В.Підмогильного, «Тигролови» І.Багряного, «Інфекція» С.Процюка, «Стратегія результату» Д.Рашкоффа.

Топ цього року: «Пастка 22» Д.Геллера, «Схід» А.Стасюка, «Ми» Є.Замятіна, «Французьке виховання», П. Дракермен, «St.Порно» Б.Логвиненка.

– Що для тебе є ознакою якісної літератури?

Це, наприклад, «Ілон Маск» Ешлі Венса: актуальна, інформативна, мотивуюча, стильна. Або творчість Жадана – нема до чого докопатись: просто, чітко, і розумієш, якщо почнеш вимахуватись, то прийде Жадан і настукає по голові. Або Ремарк і Хемінгуей, від яких не можеш відірватися. Або Прохасько і Бальзак, які так все це розкладають, що тобі аж боляче стає, або соромно, або смішно… Кундера, Борхес… Якісну літературу, як якісний наркотик, ти оцінюєш за чистотою відчуттів.

А з іншого боку, література – це ж процес. І продукт… Тому важливо, щоб ти мав змогу якось комунікувати з такими ж, як ти, читачами чи авторами. Тоді і папір важливий, і дизайн…

– Логічним продовженням книжкового магазину могло би бути власне видавництво, що скажеш?

Так, дійсно. Зараз ми про це задумались. По-перше, в контексті того, про що я тобі розказував раніше – епічний твір про найвідомішого рок-музиканта нашого часу. Відчуваю велетенське бажання самому зібрати і підготувати цей матеріал. І видати його під брендом «Під лиликом». По-друге, видавництво – це абсолютно нова географія аудиторії. Відновити і розпалити бренд «Під лилика» – це було б проявом великої вдячності тим людям, які на початку 90-х «намолювали» нам імідж креативно-прогресивного міста!

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ