Епоха Вишиванюка

Звістка про смерть будь-якої людини печалить. Звістка про передчасну смерть Михайла Вишиванюка, якого не стало в суботу, 18 червня, на 64-му році життя, шокувала. Навіть тих, хто його не знав. Хоча, напевно, важко знайти в нашій області людину, якій було б невідоме це ім’я.

Михайло Вишиванюк двічі очолював Івано-Франківську ОДА. З 1997 по 2005 та з 2010 по 2013 роки. Перший раз це було за президентства Кучми, вдруге – за Януковича. Обидва періоди виявилися непростими як для країни загалом, так і для людей зокрема, в обидвох випадках закінчувалося Майданом. Хоча до другого Майдану Михайло Васильович у кріслі губернатора не досидів – подав у відставку буквально напередодні, що було доволі несподівано.

Так само несподівано свого часу він прийшов до влади, вперше вступивши на цю посаду на початку 1997 року. Тоді призначення Михайла Вишиванюка керівником області сприймалося як жест вдячності з боку Леоніда Кучми за його підтримку під час президентської кампанії. А це, коли небажаного кандидата в президенти в Івано-Франківську зустрічали букетами із будяків і відмовляли в наданні ефіру, напевно, було непросто.

Багатьох тоді вразив такий карколомний кар’єрний стрибок з крісла голови Селянської спілки ім. Степана Мельничука у головне крісло області. Злі язики потішалися, що тепер область буде, як колгосп. Розповідали, що на одній зі своїх перших нарад в ОДА новопризначений голова так і сказав підопічним: область – це великий колгосп, я – голова, ви – бригадири. Гарний і сміливий хід, якщо це, звичайно, не вигадка.

Михайло Вишиванюк з перших губернаторських кроків підкупав своєю безпосередністю, народною простуватістю, якої нітрохи не встидався. І на різного роду засіданнях, і в спілкуванні з журналістами запросто вживав діалектизми, місцеву говірку, а в суперечках із недбалими підлеглими – і міцніші словечка. Словом, живий був чоловік. І за це його любили, поважали, хоча нерідко і боялися.

Місцевим працівникам пера і мікрофона дуже подобалося ходити на різні заходи за участю Михайла Вишиванюка, бо завжди з його уст можна було почути свіжу і незатерту фразу, яка б прикрасила матеріал. До речі, чи не першою такою фразою була обіцянка: “Посади “гарний хлопець” в області більше не буде!” Потім було багато різних перлів на кшталт “податківці ходять, як вівці”, а в розпал протестної акції “Україна – без Кучми” він обіцяв залишатися з президентом до кінця так само, як грали музиканти на “Титаніку”. І, до речі, залишався…

Помаранчева революція, яку Вишиванюк хоча й підтримав одним із перших серед керівників областей, виступивши з балкона “білого будинку”, змела його з посади на початку 2005-го. Вдруге він очолить область у квітні 2010-го, коли президентом стане Янукович. Але, очевидно, це вже буде зовсім інший досвід управління регіоном. Принаймні не такий оптимістичний.

І хоча Михайло Вишиванюк не втомлювався повторювати, що у 2015 році, коли мали відбутися чергові президентські вибори, за Януковича проголосує 70 відсотків прикарпатців, здавалося, що він і сам у це не особливо вірить. Тому, напевно, і пішов з посади восени 2013-го…

Постать Михайла Вишиванюка є досить суперечливою в контексті тих соціально-політичних процесів, що відбувалися в часи його губернаторства. З одного боку, він був справжнім патріотом свого краю, робив все, що міг, для його блага, але для цього мусив стати одним із регіональних стовпів, що підпирали режими Кучми й Януковича. З одного боку він був відкритий до нових тенденцій і віянь, але з іншого – залишався в тій системі координат, яку сформував собі за радянської доби. З одного боку він міг бути надто імпульсивним, а подеколи, можливо, і грубим щодо підопічних, але в жодному разі не був мстивим чи підлим.

Як би там не було, такого керівника і такої людини (з усіма його плюсами і мінусами) нашій області не вистачатиме. З ним відходить ціла епоха…