Франківськ носить у слінгу

Коли хочеться тулити до себе малюка і якомога довше не відпускати, або ж, навпаки, мати вільні руки, коли дитина не любить їздити у візочку або батьки не мають можливості тягати візок із собою, коли треба вибігти у магазин ненадовго, а дитину вдома не залишиш, коли усюди хочеться бути з дитиною і насолоджуватись батьківством по максимуму, чи іншого виходу, як брати дитину скрізь, попросту немає, коли недоношеного малюка треба вигрівати теплом маминого тіла, коли хочеться на прогулянці годувати маля груддю і не привертати зайвої уваги, або, врешті-решт, коли центр твого міста перерили через нескінченний ремонт і важко навіть пройти, не кажучи вже про візок, – допомагає слінг.

Історія, як відомо, розвивається по-спіралі. Не дивно, що кількатисячолітня традиція носити малюків на своєму тілі повернулася і, здається, остаточно заполонила світ. Носити дитину у слінгу – ціла культура зі своєю філософією, історією, науковими підходами та термінологією. Свої варіанти слінгу мали усі народи світу. Слінг – це те, на що українці здавна кажуть «поділ», тканинна переноска, яка дозволяє носити дитину на своєму тілі. Свідомо не пишемо, кому, адже носять дітей у слінгу не лише мами, але й тати, дідусі, бабусі, няні… Точніше, слінгомами, слінготатусі, слінгодідусі, слінгобабусі, слінгоняні. В Івано-Франківську їх з року в рік стає все більше.

Дітей, які залюбки носяться у слінгу, називають слінговими. Їх дуже багато. «Всі діти перших пару років свого життя потребують тісного контакту з батьками, особливо з мамою. А протягом перших тижнів вони часто “вимагають” маминих рук. Тому слінг стає помічником, коли є потреба носити дитину на руках – він просто розвантажує спину мами», – пояснює франківський слінгоконсультант Іванна Царевич. Вона допомагає батькам вибрати вид та розмір слінгу, а також вчить, як правильно його намотати.

У консультанта або на зустрічі слінгоспільноти можна спробувати кілька видів слінгу і обрати собі найзручніший. Хтось із першого погляду закохується у довжелезні гарнезні ткані шалики (бувають довжиною від 2 до 6 метрів), якими, власне, треба обмотувати себе та дитину, хтось обирає ткані шалики із кільцями, які носять на одному плечі, для когось зручніші ерго-рюкзаки або фаст-слінги – мотати нічого не треба, швидко защепив фастекси, посадив дитину і пішов. Особливо люблять ерго слінготатусі. Популярним варіантом є також май-слінги – щось середнє між шаликом та рюкзаком, такий собі рюкзак, який треба до себе примотати. Для діток, які вже ходять, дуже зручними є онбухімо – переноски для носіння за спиною. Посадити малечу у онбу – справа кількох секунд, а скільки задоволення у дитини їхати на спині і роздивлятися світ із затишної теплої кишеньки!

Усі вище перелічені види слінгу вважаються фізіологічними, і якщо їх правильно намотувати чи вдягати, вони полегшують життя батькам і діткам і принесуть лише користь. Є й слінги шкідливі  – кенгуру або Baby Bjorn. На жаль, вони стали страшенно популярними у Європі, передовсім через брак інформації та бажання батьків виглядати модно. У кенгурятниках часто носять малюків зірки шоу-бізнесу, викладаючи фото в інстаграм і задаючи хибну тенденцію. Цікаво, що виробники кенгуру часто зізнаються, що знають про шкоду від своїх виробів, але тут же виправдовуються – покупці охоче купують.

Що ж не так із кенгуру? Якщо спростити, в слінгу дитина правильно сидить, а у кенгуру – неправильно висить. Іванна Царевич зазначає: «У слінгу ніжки дитинки розведені, попа просаджена в “кишеню” слінга, тканина слінга щільно притягує спинку дитинки до мами і не дає відхилятись назад та “сидіти”. Вага дитини рівномірно розподіляється на стегна, при цьому на таз і хребет навантаження мінімальні. Така поза фізіологічна для дитини, а також є профілактикою дисплазії тазостегнових суглобів. Слінг не “задає” позу дитинки, він тільки закріплює ту позу, в якій ми завжди носимо дитину на руках. В кенгуру ж ніжки дитини звисають вниз, дитина часто просто “бовтається” в цій конструкції, тиск ваги тіла дитинки йде на промежину, а це якраз і спричинює навантаження на таз і хребет малюка».

Бувають і неслінгові дітки. Малюки можуть не хотіти сидіти у слінгу і деколи не дозволяють навіть намотати себе. Нерідко це трапляється через певні психологічні проблеми батьків, як-от страх чи неготовність до слінгоносіння. Ці проблеми допомагають долати слінгоконсультанти. Чимало діток полюбляють гуляти у візочку або ж тішаться і візочку, і слінгу одночасно, тоді батьки обирають, що їм зручніше, залежно від ситуації. «Особисто я вважаю, що якщо дитина на прогулянці спокійно спить в колясці, то нехай мама в цей момент відпочиває. Але коли є потреба носити дитинку на руках, то нехай такий девайс, як слінг чи ерго-рюкзак, допомагають її спині і рукам», – каже Іванна Царевич.

«Мотати не важко – головне знайти правильну толкову відео інструкцію, зв’язатися зі слінгоконсультантом або сходити на слінгозустріч, де підкажуть коли, як і в чому носити, щоб не було протестів від дитини! Мотати слінг можуть навіть 3-річні діти. Головне – бажання носити дитинку!;) Звичайно, є вікові періоди, коли дітки від слінга відмовляються, але все проходить, якщо правильно на це реагувати і коригувати. Неслінгових дітей насправді дуже мало, просто мами не знають як собі дати з тим раду і соромляться просити про допомогу», – пояснює Анастасія Хромей, слінгомама зі стажем, яка також є слінгоконсультантом.

Буває й навпаки: коли дитина не визнає візочка і хоче носитися лише на мамі, а мама з радістю рятується слінгом. Інну Володимирівну, яка з двома дітками зараз мешкає у Франківську, зі слінгом познайомила психолог у тернопільській жіночій консультації, де вона відвідувала заняття для батьків. «Мій синочок Наум народився у 2012 році, і ми зразу ж купили слінг з кільцями. Потім був ерго-рюкзак. Коли ми переїхали в Івано-Франківськ у 2014 році, нашій лялечці Іларії був місяць, і ми зразу були в слінгу. Ми інакше не могли бути – постійний плач, коліки, тільки в слінгу ми спали. Ні про яку коляску не могло бути й мови. Руки не варіант, так як і мені було б важко, я ж за активним братиком, якому було на той час 2 роки і 4 місяці, бігала по майданчику. Це дуже приємні спогади!
Завжди перехожі дивились з любов’ю, що дитинка біля мами, ніякого негативу. Тільки один раз був неприємний коментар (від бабусі однієї з моїх тепер найкращих подруг): “Обмоталися, як цигани, та ходите, поклали б нормально дитину в коляску”.
Було ще багато цікавих історій, у слінгу ми подорожували по Греції, і всюди без нього нікуди. І ще наш педіатр Віра Сем’янчук схвалювала і, наскільки я знаю, теж використовувала слінг».

Якщо налаштуватись на слінгоносіння, ймовірно, що візочок вам може не згодитися. Катерина Лейцюсь, яка у Франківську веде курси підготовки батьків до народження дитини і вчить їх «мотатися», – сама слінгомама двох діток. Каже, що візочок використовувала зі старшим сином усього двічі.

Перші слінги з’явилися в Івано-Франківську понад 10 років тому, але тоді слінгомам у місті було одиниці. «Я першу слінгомаму побачила у вересні 2006 року в Піонерському парку. Після дощу. Я гуляла зі своєю старшою дитиною у візочку, а вона (прекрасна слінгонезнайомка) розгулювала між деревами у парку і розмовляла з дитинкою, яка перебувала на відстані цілунку від її вуст. Тоді я ще не знала взагалі нічого про слінги. Але побачене мене заворожило. Незнайомка була в спідниці-півкльош до землі, дитинка ж без шапочки в досить холодну пору викликала здивування. Тоді не було вільного доступу до інтернету, не мала можливості спілкуватись на форумах. Та й мамських форумів в Франківську не було… З молодшою дитиною вже все зовсім по-іншому», – пригадує Людмила Василець.

З кожним роком слінгоносіння захоплювало все більше батьків, і незабаром вони об’єдналися у спільноту на одному з інтернет-форумів. У 2013-му у Франківську вперше провели слінгопарад до міжнародного тижня слінгоносіння, який триває у другий тиждень жовтня. Цьогоріч мами параду не робили, а за традицією зустрілися у кав’ярні після довгої перерви. У рядах слінгомам постійні зміни: у когось вже слінгопенсія – дитина стала надто важкою, щоби носити її на собі, або ж хоче бігати, а не їздити на мамі, хтось переїхав в інше місто, когось не відпустила робота чи хвороба. Але щоразу приходять нові слінгомами й слінготатусі, які потребують поради чи підтримки. Слінгорух живе своїм життям.

«Ношу дитину в слінгу, бо це мій “стиль виховання”, спосіб бути в контакті з дитиною і спілкуватись з нею. Купила свій перший слінг, трикотажний, ще будучи вагітною, бо ще навіть задовго до весілля знала, що носитиму дитину в слінгу. Перші намотки були, коли повернулись з пологового, на другому тижні життя. А на 10-му місяці вперше пішла на слінгозустріч, – розповідає Анастасія Хромей. – Друзі і рідні завжди реагували позитивно. А сусіди і “добрі бабусі” – не завжди, бо «привчиш на руки», «тобі тяжко», «дитині незручно» і т.д. Два рази мусила вислухати довжелезні лекції про шкоду слінгів після славнозвісної передачі на СТБ, і жодні аргументи не сприймалися, бо ж “по телевізору брехати не будуть! То ж там Надя Матвєєва, вона все правду каже!” І ще якось раз про те, що “дитина висить розчепірена, і ти сама так попробуй – з розкаряченими ногами бути!” Але не все так погано. Було, що чоловіки, працівники «Вопака», милувалися, бо “як ото добре придумали – замотала на живіт, і дитина коло мами”, або перехожі казали: “О, як дитинці тепло і затишно”.

А ще реакції змінюються, залежно від пори року. Перевірено багатьма мамами. Взимку всі реагують позитивно, навіть найзліші порадниці, бо дитині однозначно там у мами тепло, а їм холодно. Особливо схвально реагували люди, коли я приїхала в село на Закарпаття, – тицяли в мене пальцями, а діти бігли і просили подивитися, що то за така гіцанка-лежанка. Але за третє літо і вони вже до мене звикли, можуть іноді поглядом провести або ввічливо запитати, чи зручно».

Зараз слінготусовка Франківська відбувається у Фейсбук-спільноті Слінгоpeople.іf. Її засновниця Тетяна Федченко каже, що до спільноти охоче беруть усіх зацікавлених: «Агресивних дописів немає, що ще раз підтверджує, що навколо правильних ідей гуртуються правильні люди, які не нехтують повагою і взаєморозумінням».

 

Наталка ГОЛОМІДОВА