Справжнє доросле захоплення мистецтвом у Ігоря Роп’яника почалося в десять років, коли йому подарували фотоапарат. Почав багато фотографувати, особливо друзів та однокласників, тепер ці світлини, яким понад 50 років, для митця особливо цінні. У старших класах Ігор захотів бути актором, і це, мабуть, не дивно, бо народився та ріс у мистецькій родині: мама була танцюристкою, Докладніше >>
До Дня святого Миколая діти отримали альбом колискових від етноспівачки Іванки Червінської з Коломийщини. Ще у 2016 році, на проєкті «Голос країни», її назвали карпатською мавкою. Іванна вважає, що колискові зникають із побуту українців через мультикультурний вплив, якого сьогодні зазнає кожна країна у світі. Тож співачка хоче привернути увагу до рідної культурної спадщини, яка є Докладніше >>
Бабуся Марини Ніконорової – архітектора за фахом, дружини відомого художника Едуарда Ніконорова та авторки ексклюзивних ляльок, казала, що внучка в дитинстві хотіла бути або балериною, або лікарем, як мама, або просто вискочити заміж. І, мабуть, Марина таки просто вискочила заміж, хоч закінчила архітектурний факультет Київського художнього інституту. Правда, процесі навчання, зрозуміла, що архітектура – не Докладніше >>
Наталія Доскалюк – завідувачка науково-методичного відділу Музею мистецтв Прикарпаття. Народилася в сім’ї, де ніхто не мав жодного стосунку до мистецтва, – у родині медиків, і все йшло до того, що Наталя продовжить цю традицію. У них вдома не було жодної картини. Зате дівчинка з батьками часто приходила в гості до татової родини в польське помешкання Докладніше >>
Бути письменником і культуртрегером Володимиру Єшкілєву, мабуть, судилося долею, навіть попри осяяння в дитячому віці в абсолютно невідповідному для такого акту місці (чи, навпаки, навіть дуже відповідному, заплескали би в долоні постмодерністи) – в овочевому магазині на розі вулиць Січових Стрільців і теперішньої Чорновола, серед моркви і капусти. Як наслідок, він у семирічному віці написав Докладніше >>
Її творча доля остаточно вирішилася після дев’ятого класу, коли юна художниця вступила до тодішнього Косівського технікуму народних художніх промислів. Тепер Оксана Бейлах – кандидатка мистецтвознавства з дизайну, доцентка кафедри дизайну і теорії мистецтва Інституту мистецтв ПНУ ім. Василя Стефаника, член Національної спілки художників України, лауреатка премії ім. Ярослава Лукавецького у номінації «Дизайн» за популяризацію народних Докладніше >>
Таня П’янкова змалку хотіла бути журналісткою і просто не бачила себе в іншій професії, але вибрала філологію – оптимальний компроміс між мрією та життєвими обставинами. Вступила за державним замовленням до Прикарпатського національного університету, вчилася легко, хоч навчання виявилося трохи іншим, ніж уявлялося. Вже на п’ятому курсі знала, що не буде вчителькою, бо з четвертого курсу Докладніше >>
Як це – все свідоме життя мати справу з прекрасним, яке зникає чи може зникнути? Бути архітектором-реставратором і все робити для того, щоб зберегти, а потім наважитись піти до магістрату та створити відділ з охорони пам’яток міста… А все почалося з того, що Ігор трохи малював у дитинстві, зрештою, як всі діти. Його батько був Докладніше >>
У бібліотеці Івано-Франківської Академії Івана Золотоустого зберігаються майже три тисячі унікальних стародруків – із колекції митрополита Андрея Шептицького, яку він свого часу передав духовенству Станиславова. Декотрим із цих старовинних видань понад пів тисячоліття, а вартість багатьох із них може вимірюватися сотнями тисяч доларів. Припускають, тут є навіть Острозька Біблія. Дещиця, що лишилася Бібліотека Академії Івана Докладніше >>
Володимир Мулик малював змалечку. Він дотепер пам’ятає своє велике здивування, коли пішов у дитячий садок і там з’ясувалося, що не всі діти вміють малювати. Бо був певний, що з таким вмінням народжується кожна людина. А потім, коли в шість років потрапив до типової радянської багатоповерхівки, то не менше здивування в нього викликав той факт, що Докладніше >>
«Ми можемо протиставити ентропії об’єднання через мистецтво і вміння не боятися зазирати в самих себе», – Всеволод Бажалук Його юність припала на кінець 1980-х – початок 1990-х років, і це були благословенні часи: бієнале «Імпреза-89», безтурботна атмосфера молодості, і Всеволод Бажалук – студент івано-франківського Інституту нафти і газу, бізнеси, що починалися і розпадалися, а паралельно з Докладніше >>
Зростати у родині дисидента-художника, якого маленьким разом з батьками та іншими чотирма братами і сестрами було виселено до Сибіру, бо дід, мер одного з містечок, не хотів коритися радянській окупації. Змалечку перебувати у творчій атмосфері, перечитати з батькової бібліотеки всі книжки про знаменитих художників, переглянути всі репродукції їхніх відомих робіт. Пережити разом зі своєю країною Докладніше >>
Ольга Деркачова – викладачка франківського вишу, письменниця, волонтерка. Віднедавна вона ще й кавалер Ордену княгині Ольги ІІІ ступеня. «Галицький кореспондент» поговорив з Ольгою про нагороди, книги і справи, якими вона займається поза роботою. – Ольго, розкажи про нагороду від президента України. Тяжко стати кавалером? Мене висував Прикарпатський університет до нагородження ще у той період, коли Докладніше >>
Івано-Франківщина змушена вчитися відзначати свята та проводити фестивалі у режимі онлайн. Цьогоріч свій день народження Івано-Франківськ відсвяткував у гаджетах. Замість великої сцени – трансляції у соцмережах, замість тепла біля вогнища ковалів – запис відео, замість гучних натовпів – поодинокі люди в захисних масках. Як в умовах карантину Прикарпаття намагається не втратити звання фестивального краю, з’ясовував Докладніше >>
«Мишасько і розгардіяш» – книга, яка рекомендована Академією безжурних наук при Міністерстві дитячих питань та дрібничок. Принаймні так переконує її автор В’ячеслав Купрієнко – військовий родом із Луганщини, волонтер АТО, бард, письменник і музикант. Днями він презентував свою дитячу книгу у Франківську та області. «Привіт, дітки! Я приїхав із Мишаськом, і ми разом з вами Докладніше >>
Багато прикарпатців розкидані по всьому світу. Вони кажуть, що відзначення зимових свят в інших країнах суттєво відрізняється від того, як звикли це робити на Франківщині. Новий рік мало де святкують, Різдво майже всюди відзначають помпезно, нарядні ялинки подекуди не дочікують навіть до 31 грудня, в деяких країнах їх узагалі можна купити лише з-під прилавка, а Докладніше >>
У центрі Івано-Франківська, недалеко від головної ялинки міста, облаштували живу шопку. У мерії вирішили, що справжні вівці біля ясел стануть окрасою різдвяних свят, проте зоозахисники вважають по-іншому. Тварини в центрі: добре чи погано Івано-Франківськ має реноме міста, в якому активно протидіють спробам жорстокого поводження з тваринами. Тут відбувалися акції проти виступів заїжджих цирків із дресирувальниками Докладніше >>
З давніх-давен в Україні колядували діти і дорослі. У давніх колядках і щедрівках народ возвеличував добробут і врожайність, злагоду і щастя в родині, тобто те, про що мріяв. Поетика колядок і щедрівок, без сумніву, своєрідна. Досліджуючи ідейно-художню структуру колядок і щедрівок, завжди звертаєш увагу не лише на змістову модифікацію, а й на образний світ цих Докладніше >>
Археологічна експедиція Клубу галицьких інтелігентів цього сезону зафіксувала близько 80 давніх поселень з точною прив’язкою до карти. У майбутньому тут можуть бути створені музеї під відкритим небом, відвідувачі яких дізнаються про історію цих місць від кам’яного віку до середньовічної Русі. Активісти, які об’єдналися в Клуб галицьких інтелігентів імені Богдана Лепкого, уже не перший сезон проводять Докладніше >>
Побачити «допотопних» тварин Льодовикового періоду – волохатих носорогів та мамонтів, ба, навіть доторкнутися до них могли минулих вихідних всі охочі на фестивалі «ТопіаріАрт-Рауд» у селі Старуня Богородчанського району. Організатори кажуть, що фестиваль відвідали 15 тисяч осіб. Побували на ньому і журналісти «Галицького кореспондента». Рештки носорогів та мамонтів Село Старуня розташоване на правому березі гірської річки Докладніше >>
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Рязанцева Яна
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює