«Гіпопотам»

Режисер: Джон Дженкс

Ще якихось 15 років тому Тед Уоллес вважався тим поетом, чиї рядки займуть гідне місце на одній полиці з британськими класиками Шекспіром і Байроном. Але пристрасть до пляшки, мізантропічний настрій і патологічне невміння спілкуватися з людьми позбавили Теда натхнення, і тепер колишньої чарівник строф змушений писати отруйні критичні статті на бездарні театральні постановки. Втім, і тут Уоллес швидко досягає дна і в результаті чергової витівки виявляється витуреним з роботи без засобів до існування. Несподівана допомога приходить від похресниці – та вилікувалася від раку завдяки диву, яке сталося з нею в маєтку лорда Логана, давнього знайомого Уоллеса. За досить пристойну винагороду дівчина пропонує поетові і публіцисту висвітлити магічні цілющі сили, якими нібито володіє молодший син Логана Девід, і допомогти родині хлопчика познайомити світ з чудовим даром. Але з властивою йому грацією слона в посудній лавці Тед руйнує ілюзію, яка  охопила маєток…

Чудовий англійський драматург, актор і публіцист Стівен Фрай, незважаючи на деякі нетрадиційні цінності, є одним з найулюбленіших в усьому світі письменників – він дійсно має гострий розум, чудовий дар оповідача і специфічний погляд на життя, що робить надзвичайно цікавим будь-який твір, який виходить з-під його пера. Повість «Гіпопотам» була написана Фраєм ще в 1994 році (це третій великий твір автора), і сьогодні здається дивним, чому ця чудова книжка не була перенесена на великий екран раніше – в ній є все, що потрібно британській комедії: манірне сімейство, таємниця, що має фривольне пояснення, яскравий головний герой і чудова мова, яка надає розповіді ні з чим незрівнянну атмосферу.

Втім, ми, можливо, поспішаємо – «Гіпопотама» ніяк не можна назвати масовим чтивом і видовищем. Окрім того, що в творі порушені дуже делікатні теми, а один із персонажів є до непристойності манірно гомосексуальним, потрібно ще й мати певний склад характеру і розуму, щоб у Теді, головному герої книги і фільму, відчути людину якщо не симпатичну, то хоча б зрозумілу. Річ у тому, що Уоллес є мізантропом, буркотуном-людиноненависником в найгіршому вигляді, і якщо такий склад характеру вам не близький, то і фільм може здатися для вас дуже важким видовищем. Зате якщо ви і самі час від часу ледь стримуєтеся, щоб не послати все людство в пекло, то у вас не буде жодного шансу не закохатися в Уоллеса.

Так, Тед – безумовний номер один в картині Джона Дженкса, але не тільки перо Фрая робить цього персонажа унікальним, пияк-поет насамперед блискуче зіграний. Роджер Аллам, зрозуміло, не буде відкриттям, якщо британське кіно не обмежується для вас серіалом «Шерлок», але в «Гіпопотамі» цьому англійцю вдається відірватися на повну котушку. Його персонаж п’є, б’ється з акторами, дає невтішні оцінки поезії в цілому і своєму юному похреснику зокрема, регулярно тонко іронізує і умудряється лаятися настільки пишномовно, що його опоненти навіть не завжди розуміють, з яким брудом їх змішують.

Грою Аллама, як і тим, наскільки хвацько Тед потрапляє в безглузді ситуації, можна насолоджуватися вічно. До пари головному герою і другорядні персонажі – нехай вони не такі гострі на язик і далеко не такі розумні, як хочуть здаватися, актори вклали досить, щоб можна було розгледіти за особами, зачісками і вбранням уколи на адресу «нової аристократії», бездарних театралів, самозакохану молодь та розпещених легковірних діточок століття гаджетів і інтернету.

Неозброєним оком видно, що всі учасники постановки підійшли до роботи над картиною з гумором, і це «Гіпопотаму» явно пішло на користь: стрічку дивишся на одному диханні, а посмішка з обличчя зійде тільки в драматичному фіналі, який Фраю і Дженксу також чудово вдався. Ми навмисно уникаємо подробиць про диво, яке чекає Теда в маєтку приятеля, – воно, по-перше, досить нетривіальне, а по-друге, його розуміння призводить до несподіваного результату. Але зазначимо замість підказки, що «Гіпопотам» у назві відсилає не лише до товстошкірості характеру головного героя і приказки про слона в посудній лавці (в деяких країнах місце слона займає гіпопотам), але і до трохи перефразованого жарту про те, що поганий зір бегемота при колосальній вазі – проблема не його, а тих, хто його оточує. Часом всім потрібен такий Тед у колі знайомих – чоловік, який критичним поглядом оцінить наші райдужні мрії і міцним словом поверне на землю. А вже як приймати такі слова – це зовсім інша історія.

«Гіпопотам» у сезон блокбастерів помітно відрізняється від решти кінотеатрального репертуару: у цьому фільмі немає спецефектів, дія його розгортається у межах декількох акрів, а персонажів можна перерахувати на пальцях. Але саме в цій компактності і приземленості криється принадність таких постановок. Стрічка за книгою Стівена Фрая – це несподіваний подарунок тим, хто давно перестав вірити в людей і в усьому бачить тільки тлін. Таким теж потрібна своя порція задоволень і своє маленьке диво, заховане в хлопчині з поганим умінням римувати слова.

ФЕЛІНСЬКИЙ