Григорій Сташків

Його майстерня – це його святая святих, його творча келія. Григорій мало кому дозволяє сюди заходити – там, де пишуться ікони, повинна витати винятково чиста енергія. А люди ж різні бувають. «Майстерня – це діалог лише між майстром і його роботою», – усміхається 55-літній івано-франківський іконописець.

Каже, що його творчість іде з самого серця, разом із молитвою. Григорій ніколи не сідає за роботу у роздратованому стані, ба більше, запевняє, що це гріх. Завжди пише ікону в мирі з собою і з благословенням Святого Духа. Інакше це не ікона, а звичайний малюнок.

Ікони майстер пише за технологією, яка впродовж багатьох століть використовувалась іконописцями. Наприклад, основою є дерево, яке покрите левкасом. Як правило, це липа – вона не має виражених волокон і не містить смол, як багато інших дерев.

До речі, майстер наголошує, що неправильно називати ікону образом, як звикли на Прикарпатті. Ці поняття не тотожні. Образ є в літературному творі, на сцені чи картині. Якщо маємо на увазі зображення святих, Богородиці, Ісуса, то кажемо тільки «ікона».

Дияконські ворота

Під час роботи в майстерні має панувати цілковита тиша, телефон обов’язково вимкнений, адже іконописець поринає в глибоку творчу медитацію. Найвідповідальніше працювати над ликом святих, їхні очі повинні промовляти, спонукати до молитви, підносити і умиротворяти. «В цей час працює не лише моя рука, – пояснює Григорій, – а ціле моє єство. Адже треба створити Дух. Тому одні ікони говорять, а інші – мовчать».  Іконописець зізнається, що найдужче любить малювати образ Богородиці з малим Ісусом. Чому? Знизує плечима – бо так відчуває.

Свого часу Григорій в Інституті мистецтв викладав художню обробку деревини і розпис. Але пропрацював там лише два роки: «Якщо ти ловиш рибу, то не можеш у той самий час збирати гриби, – сміється чоловік. – Неможливо одночасно віддаватися обом справам. Якщо з самого ранку себе вихолостиш в університеті, то в майстерню приходиш внутрішньо порожній, втомлений. Тому я залишив собі тільки іконопис».

Одигітрія

Григорій запевняє, що людям бракує істинних знань про походження і призначення ікон, зокрема, що означає іконостас у церкві… В цьому керунку здалась би масштабна просвітницька робота. «Нерідко заявляють, що ікони – це ідолопоклонство, – розповідає майстер. – Однак це всього лише спекуляції зацікавлених осіб. Найперше, ікона – це ознака християнської культури. Ікона – це зорова молитва через зображення. Такий собі місток між тим, хто молиться, і Господом. Звісно, що Бог вас почує і без ікони, але тоді можна запитати: навіщо малювати пейзажі, якщо варто просто вийти надвір?»

Нещодавно про Григорія Сташківа написали в нью-йоркській газеті, яку видає українська діаспора. Адже роботи іконописця є не лише в домівках і церквах Прикарпаття, але й по всьому світу.

Наталя МОСТОВА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!