В Івано-Франківську в Краєзнавчому музеї презентували виставку фотоархіву гуцульської художниці, етнографа, письменниці Параски Плитки-Горицвіт.

 Восени 2015 року група ентузіастів з Києва знайшла у Паращиній хаті в Криворівні коробку з плівками. Через невідповідні умови зберігання плівки зазнали значних пошкоджень; зараз тривають роботи з реставрації та консервації матеріалів, аби можна було продовжити працювати з ними.

 “Портрет місця і часу” – це лише крихітна частина доробку Плитки-Горицвіт, адже вона була неофіційним сільським фотографом майже 30 років. Самостійно освоївши весь фотопроцес, Параска ретельно фіксувала довколишню реальність: карпатські краєвиди, гуцульський побут, церковні та народні  ритуали, портретувала місцевих мешканців та гостей села Криворівня.

 За приблизними підрахунками фотоархів Параски Плитки-Горицвіт налічує понад 4000 світлин, тож справжнє дослідження цієї грані Паращиного таланту ще попереду.

На зустріч з Криворівні приїхали отець Іван Рибарук з дружиною Оксаною. Перед присутніми виступили представник управління культури, директор франківського Краєзнавчого музею, а також представник “Теплого міста”. Всі вони переконані в тому, що спадщину Параски Плитки-Горицвіт потрібно зберігати і передавати з покоління в покоління.

“Параску Степанівну називають Гуцульським Гомером, а також існує ще багато епітетів. Але найперше – це була людина духовного життя. Це була черниця в миру. Її твори живі, радісні, але водночас і цнотливі, і християнські, чисті християнські. Нам сьогодні часто бракує Христа, інколи навіть у церкві. А Параска Плитка-Горицвіт була саме цим носієм Христа “, – сказав отець Іван Рибарук.

Після 10 років таборів на Уралі та Казахстані за співпрацю з ОУН -УПА, у 1954 році Параску Плитку-Горицвіт звільнили за амністією неповнолітніх. Тоді їй було 27. Вона повернулась у Криворівню, оселилась в окремій хатині, що була колись кузнею батька, в одній маленькій кімнатці. Згодом тато добудував їй ще одну кімнату. Прожила самотньо 44 роки.

Плитка-Горицвіт написала 46 великих рукописних книг по 500 сторінок кожна, а ще десятки маленьких книжечок. Жінка сама ілюструвала свої твори, зшивала їх, скріплювала меблевими цвяшками, робила обкладинки. Вона не мала паперу, щоб малювати і на смітнику якось знайшла старі дитячі пелюшки. На них і написала ікони… Фарби виготовляла сама, а вже згодом передавали студенти.

Окрім малюнків і власних співанок, прози і поезії, Плитка писала верлібри, казки і навіть фантастично-пригодницький роман «Індійські заграви», про пригоди гуцулів в Індії, а ще залишила щоденники.

Нагадаємо, В Івано-Франківську в “Бастіоні” відбулася традиційна виставка-презентація друкованої продукції «Сторінками української книги».