Іловайськ. Третя річниця

Іловайськ – найтрагічніша сторінка історії незалежної України. 27 серпня минуло три роки відтоді, як тисячі українських добровольців віддали своє життя, захищаючи територіальну цілісність держави. З кожним роком для багатьох українців трагічні події втрачають масштабність, стирається їх гострота. Біль залишається тільки у тих, хто втратив в Іловайському котлі дітей, батьків, родичів, друзів…

18 серпня 2014 р. українські силовики увійшли в Іловайськ, де взяли під контроль більшу частину міста, однак після введення регулярних російських військ 23-24 серпня і через дезертирство окремих українських підрозділів 28 серпня іловайське угрупування опинилося в оточенні.

29 серпня вночі Путін закликав бойовиків відкрити гуманітарний коридор для українських військових, які потрапили в оточення. О 8.15 29 серпня українські військові колонами почали виходити з Іловайська. Далі колони розстріляли на марші.

За інформацією військової прокуратури, тоді загинуло 366 українських бійців, понад 150 оголосили зниклими безвісти. Кількість втрат сил АТО при виході з Іловайська перевищила 500 осіб.

Нещодавно начальник генштабу ЗСУ Віктор Муженко повідомив, що, за його даними, втрати Збройних Сил (без добровольчих батальйонів) за період з 21 серпня по 5 вересня 2014 р. становлять 150 загиблих та 90 поранених…

Про цю трагедію, на жаль, чомусь прийнято згадувати лише напередодні її чергової річниці. І найгірше те, що остаточна кількість загиблих досі невідома. А ті, кому пощастило вижити, тепер змушені доводити, що вони не дезертири.

Серед загиблих в Іловайську були і прикарпатці: Беца Ігор Миколайович, лейтенант, командир мінометного взводу, старший офіцер на мінометній батареї; Костюк Володимир Миколайович, капітан-лейтенант, начальник групи десантного забезпечення в 73-му морському центрі спеціального призначення; Карабінович Андрій Михайлович, молодший сержант 3-го взводу роти батальйону міліції спеціального призначення «Івано-Франківськ»; Білінський Зорян Михайлович, рядовий батальйону міліції спеціального призначення «Івано-Франківськ»; Погорєлов Михайло Анатолійович, молодший сержант батальйону міліції спеціального призначення «Івано-Франківськ»; Кабалюк Дмитро Васильович, позивний «Шок», солдат резерву, старший навідник мінометного взводу резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України; Грицик Роман Васильович, молодший сержант міліції, доброволець батальйону «Івано-Франківськ»; Пацино Дмитро Вікторович, молодший сержант міліції, водій батальйону особливого призначення «Івано-Франківськ»; Перепічка Олег Григорович, сержант міліції батальйону особливого призначення «Івано-Франківськ»; Косовчич Юрій Іванович, молодший сержант міліції батальйону особливого призначення «Івано-Франківськ»; Гарасимчук Ігор Степанович, молодший сержант міліції батальйону особливого призначення «Івано-Франківськ».

«Кулі сипалися градом, усе відбувалося, як на сповільненій кіноплівці. Все навколо розліталося вщент, – згадує ті трагічні події боєць 51-ої окремої механізованої бригади у Володимирі-Волинському Михайло Педченко. – Авто об’їжджає одну людину, а наїжджає на іншу, навколо хаос, паніка. Пластикові окуляри розлетілися на друзки. Стоїш увесь закривавлений, твоя кров чи товариша – вже й не розбереш. Ми не могли ні відступити, ні здатися».

В Івано-Франківську вшанування героїв Іловайська розпочалося у Катедральному соборі Святого Воскресіння літургією за загиблими воїнами. Після цього всі присутні рушили ходою пам’яті до Меморіального скверу, щоб запалити свічки та хвилиною мовчання вшанувати загиблих. На чолі колони військові несли світлини загиблих, за ними йшли родичі та побратими. Франківську «стометрівку» виклали свічками. Бійці вигукували «Слава Україні!», «Герої не вмирають!», «Слава загиблим під Іловайськом!».

Батьки полеглих дякували присутнім за вшанування пам’яті своїх дітей. «Прикро, що коли йшла хода, люди сиділи в кафе, пили каву і міркували над тим, що відбувається. Дехто навіть не усвідомлює, що хлопці загинули, захищаючи Україну, щоб вони могли спокійно сьогодні сидіти у кав’ярні», – каже батько загиблого героя.

Антон Боєв, який вийшов з Іловайського котла, подякував батькам за мужніх синів і сказав: «Дуже важко, коли на полі бою гине твій друг, який тебе прикривав, який пройшов з тобою бої. Тому гуртуймося! Ворог на теренах нашої держави, і він не відступає. Його можна вигнати тільки силою».

Полковник Юрій Микицей скаржиться на несправедливість, яка існує у владі, нарікає на зневажливе ставлення до бійців АТО. «Ми підтримуємо один одного. Хто повертається з АТО, ми зустрічаємо його, допомагаємо. Образа за владу. Коли ти приходиш до чиновників, вони одразу зачиняють двері. Хочуть відгородитися від тебе і твоїх проблем. Так було завжди, починаючи з 2014 року», – запевняє військовий.

За його словами, бійцям потрібно небагато: увага, повага, підтримка. «Кажуть, що є психологи, але немає чіткої взаємодії психологів, влади та бійців АТО. Якби не було спілок, якби не було військового братства, то нічого не було б. Якби не батьки, матері, друзі, жодної допомоги ніхто б не дочекався!» – обурюється полковник.

Волонтери свідчать, що сьогодні допомога для бійців змаліла. А вони потребують багато медикаментів, захисних елементів, оптики та іншого. «Ми організовуємо виставки, щоб нагадати, що у нас ведеться невизнана війна. Збираємо гроші у скриньки. Закуповуємо на них паливо, медичні препарати, одяг, продукти. Все веземо на схід. Багатьом людям тут затишно, бо війна далеко», – каже волонтер «Народної Самооборони».

І знову, як вже три роки поспіль, вшанували бійців, які загинули в Іловайському котлі, пригадали трагічні події і розійшлися. Кожен зі своїми думками, болем чи радістю. А десь триває війна…

Ірина БАБІЙ