Нині часто говорять, що українську армію забезпечують волонтери. Вони контактують з військовими, збирають кошти, продукти харчування, особисті речі, допомагають пораненим і їх сім’ям, закуповують медикаменти, необхідне обладнання, технічні засоби, доставляють зібране на Схід. Все це можна перераховувати дуже довго… Але часто такі люди і їхня праця залишаються за кадром. Про них не говорять, мовчать, сприймаючи все як належне. Дехто з волонтерів працює повний робочий день, а після закінчення по кілька годин поспіль стоїть у магазинах, пакує передачі, спілкується з людьми, щоб донести їм необхідність внеску кожного у загальну справу добробуту країни. Інші беруть відпустки, щоб мати змогу присвятити добрій справі більше часу. Мотиви у кожного різні. «Галицький кореспондент» вирішив особисто поспілкуватися і познайомити читача з кількома волонтерами, щоб ті не залишалися в тіні, а хоч на деякий час вийшли на передній план.

Вероніка Дичковська

Волонтерством Вероніка вирішила займатися приблизно два місяці тому. Жінка розповідає, що їй зателефонував знайомий і повідомив, що його хороший друг вирушає на Схід добровольцем. З цього моменту й виникло бажання допомагати військовим, адже просто сидіти вдома, спостерігати за подіями на екрані телевізора, констатувати факт відсутності найнеобхіднішого більше не хотілося. «Як робиш щось хороше, то й на душі стає добре», – розповідає Вероніка.

Спочатку працювала сама. Знайомі збирали, передавали їй кошти, шукала і купувала необхідне, часто це були дефіцитні речі, відправляла військовим на Схід. З часом почала комунікувати з іншими волонтерськими організаціями. Нині більшість їх об’єдналися, щоб консолідувати зусилля і мати можливість допомогти учасникам АТО. Адже, як розповідає Вероніка Дичковська, бувало й таке, що одну бригаду забезпечувало кілька волонтерів, а інша не мала й мінімального.

А ще Вероніка зізнається, що працює маркетологом і виховує 17-го сина. Роботи буває дуже багато, але усвідомлення важливості того, що ти робиш, піднімає з дивана, змушує знаходити у добі «додаткові години», надихає на більше. Крім того, її вражає готовність людей робити щось для інших. Друзі, родичі відразу ж підтримали таку ініціативу. Пропонують і свою допомогу. Волонтерка розповідає, що її 11-річна похресниця Яна взялася власноруч плести браслети, продає їх на ярмарках, а отримані кошти передає на допомогу військовим.

 

Леся Качурова

Необмежена кількість годин в добі й у Лесі Качурової, однієї із засновниць громадської організації «Громадська ініціатива Галичини». Жінка пригадує, що організація була створена після Майдану, а четверо її засновників – вихідці із «Народної ради Івано-Франківської області». Допомогу людям вважає своїм пріоритетним завданням. Розповідає, що після закінчення АТО продовжуватиме громадську діяльність, але зараз не той час.

З якого точно моменту розпочалася комплексна допомога військовим, жінка вже й не пам’ятає. Пригадує, що це було більше, ніж півроку тому, коли волонтерський рух для підтримки бійців на Сході лише зароджувався. «Ще в березні призвали до лав української армії мого чоловіка, – зазначає Леся Качурова. – Але чомусь так склалося, що частині, де він служить, ми так і не допомагали».

Зі слів Лесі Качурової, волонтери знаходять необхідне і різними шляхами передають на Схід. Основним напрямком допомоги для себе обрала комплектування тактичних аптечок. Вартість ліків суттєво різниться – від 10 до 120 доларів.

«Дуже приємно відчувати себе корисною, – продовжує Леся. – Коли допомагаєш іншому, сам отримуєш задоволення від цього. Крім того, розумію, що аптечка може врятувати людині життя, а теплий одяг – зігріти. То чому ж не допомогти, якщо є така можливість?»

Леся Качурова працює фінансовим консультантом, а також займається підприємницькою діяльністю. Має двох дітей, піклується про бабусю, прикуту до ліжка.

Жінка розповідає, що люди, які її оточують і працюють пліч-о-пліч волонтерами, жертвують вільним часом, який могли б провести з сім’єю, присвятити дітям, особистими заощадженнями і іншими речами. «Наші хлопці нині воюють на Сході, тож їх необхідно захистити», – підсумовує Леся Качурова.

Ольга Нечведа

Нині в кожному супермаркеті міста можна побачити волонтерів, які розповсюджують листівки про потреби військових, збирають продукти харчування, побутову хімію, засоби особистої гігієни. Організацію такого руху взяла на себе Оля Нечведа.

«Почалося все наприкінці травня, – розповідає Ольга. – Тоді, коли було збито гелікоптер з генералом Кульчицьким і бійцями спецпідрозділу «Беркут». Це була перша масштабна трагедія, яка безпосередньо торкнулася Прикарпаття. Пригадую, по місті святкували випускні вечори. Ніхто й не думав, що все буде настільки серйозно».

Ольга Нечведа пригадує, що ідею щодо збору необхідного в магазинах міста запозичила із Закарпаття. Поступово вдалося налагодити співпрацю з різними торгівельними закладами. В деяких магазинах відразу розуміли ситуацію й допомагали. В інших доводилося телефонувати в київську дирекцію, вести тривалі перемовини. Врешті-решт вдалося переконати навіть тих, хто спочатку відмовлявся співпрацювати і скептично ставився до цього.

«Ми не зупинимося, доки наші хлопці не повернуться додому», – наголошує Ольга. У волонтерки двоє діточок – чотирирічна донечка й дев’ятирічний син. До того ж, вона займається підприємницькою діяльністю.

Жінка каже, що за останніх три місяці познайомилася з такою кількістю позитивних, хороших людей, яка не набереться і за п’ять років. Вона з гордістю розповідає про кожного із тридцяти тих, хто впродовж тривалого часу з охотою допомагає. Однією з таких є і наступна героїня.

 

Наталя Думенко

Допомагати військовим, як стверджує Наталя Думенко, – це внутрішня потреба. «Я не змогла сидіти вдома, залишатися осторонь всього, що відбувається, – зауважує волонтерка. – Мій чоловік нині перебуває в зоні АТО. Відчуваю, що необхідно робити все, що в моїх силах, щоб допомогти хлопцям на Сході».

Пані Наталя розповідає, що вона разом з іншими волонтерами збирає продукти харчування й речі в супермаркетах міста. Люди по-різному реагують на таку ініціативу. Одні, за словами волонтерки, розуміють ситуацію, відразу ж допомагають, залишаючи придбане в корзині або гроші в скриньці. Та, з іншого боку, стикається і з хамським ставленням, погрозами. «Кожен сприймає ситуацію по-іншому, – продовжує жінка. – Ті, хто не підтримує дії української армії, висловлюють це нам, іноді говорять, що ми пожалкуємо про все. Але ми намагаємося не реагувати на такі речі, пропускати жорстокі слова повз вуха».

Наталя Думенко працює бухгалтером. Волонтерством займається ввечері після роботи й у вихідні. Двоє дорослих синів з розумінням ставляться до її діяльності і повністю підтримують бажання матері допомагати військовим.

Обережно, шахраї!

Попри роботу волонтерів, які щиро і віддано допомагають військовим і на своєму місці прагнуть зробити все можливе, щоб забезпечити бійців продовольством і амуніцією, є когорта людей, які наживаються на ситуації. Нині ледь не на кожному куті можна побачити прохачів зі скриньками начебто для учасників АТО. Збирають гроші й на інші потреби, частіше за все на лікування важкохворих дітей, реабілітацію поранених, термінові операції тощо. Не всі з них є шахраями, але не обходиться без того, що «благодійні» кошти використовують для створення добробуту окремої особи. А в місті ширяться чутки, що частина такої «виручки» передається на Схід сепаратистам.

Тому будь-яку інформацію і людину, яка збирає кошти, варто перевірити. Нині волонтерські організації Прикарпаття об’єднали зусилля, створивши «Інформаційний волонтерський центр», локалізований на вулиці Грушевського в приміщенні адмінбудівлі на першому поверсі. Контактний телефон гарячої лінії – 0667363490. Там можна дізнатися, яким чином краще допомогти військовим, отримати консультацію щодо спорядження й решти необхідного, записатися волонтером або просто принести листа зі словами підтримки бійцям української армії.

 

Ірина ФЕДОЛЯК