Микола Джичка і Сергій Григорян минулого тижня показали в галереї “Арт на Мур” фотовідеоперформанс “Весняно(осінньо)-польові роботи 2014”.

Ось що про це кажуть самі митці: “В країні, де провідна галузь є сільське господарство, існує народний вислів: “Раз на рік стріляє навіть віник”. Цей “раз на рік” наступив цієї весни, і стріляти може не тільки віник, а й інший садівницько-городній інвентар. Це той момент, коли мирний садівник змушений якнайскоріше опанувати ази військової справи, а промисловість, що досі виготовляла граблі й трактори, будувати танки і стрілецьке озброєння. Як змінюється світосприйняття, ламається менталітет, трансформується психологія соціуму перед загрозою втрати власного життя, житла, країни?.. Весна вносить неочікувані зміни: сапа перетворюється на снайперську гвинтівку, лопата стає кулеметом, а міцні дідівські вила набувають обрисів АК… Сад, поле, город стають полем битви. Шкідники дедалі небезпечніші і підступніші, тому порятунок народу – в руках самого народу, а в руках у нас вила – зброя, що перетворює окупанта на органічні добрива для нашої землі-годувальниці”.

За допомогою арт-об’єктів, що супроводжуються постановочною фотофіксацією, автори хотіли показати багатогранність процесу трансформації з аграрної держави в мілітарну в свідомості більшості мирних громадян. Назви робіт: 1) А.К.С. – АнтиКомуністичне Средство; 2) С.В.Д. – Сапа Від Диверсантів; 3) Р.П.Г. – Рідні Повстанські Граблі.

“Галицький кореспондент” зустрівся з одним із співавторів перформансу Миколою Джичкою.

 

– Перформанс “Весняно(осінньо)-польові роботи 2014” міг би стати скандалом місяця. Рішення глянути з іронією на події в країні у цей час – сміливий мистецький жест, як на мене. Це могла б бути правильна стратегія, адже скандал завжди привертає увагу до проблеми. Чому скандалу не сталося?

На наш погляд, скандалу не було і не буде, тому що ми візуалізували стан думок багатьох людей, що начулися про ситуацію в наших Збройних Силах. Це – сарказм. І прості люди сприймають це із захватом і дуже позитивно. Це засвідчила вчора Ірина Гаймус, куратор галереї.

– А хіба скандал не є на користь мистецтву?

В більшості випадків сучасного чи актуального мистецтва є. Але в цьому випадку, коли в Україні війна, треба делікатніше і більш вишукано це показувати. Хоча і в мене, і в Сергія виникало в голові безліч брутальних і різких за подачею ідей під час виборчої кампанії.

– Наприклад?

Висунути на вибори кандидатуру мертвого депутата. І вести з ним діалог через медіаторів. Це – ідея Сергія. Він цілий спектакль придумав.

– Чи правильно я зрозумів, що у вашому тандемі Джичка-Григорян ти виступаєш дещо стримуючою стороною? Тобто є певні табу, які в мистецтві ти не готовий порушувати?

Вгадав. Я, можливо, дещо консервативніший в мистецьких подачах.

– Конфліктів на цьому ґрунті у вас нема? Що перемагає в результаті?

Якщо розкласти по поличках втілення будь-якої творчої ідеї, то потрібно неабияких затрат, часових і матеріальних. Тратити час просто на мистецьку спекуляцію не бажаємо. Це і перемагає в наших дискусіях і суперечках.

– Давай повернемось до виставки. Сарказм – реакція митців на актуальне. Наскільки теперішній час і події надихають тебе на творчість? Чи, може, навпаки, це все вганяє в депресію? Чим викликаний такий сарказм – безпомічністю влади?

Перехідний критичний період завжди був для митців тією рушійною силою, що збурює творчу кров і кип’ятить мозок. Іронічна і саркастична форми – це хороші інструменти для висловлювання в наш час. Ми живемо в епоху цинізму!

– Епоха цинізму – це добре чи зле, на твою думку?

Молоде покоління взагалі не сприймає спроби ідеалізації чогось. Грані між добром і злом все більше стають розмиті.

Наприклад, в галереї “Цмок” побачили портрет Шевченка зі схрещеними руками на грудях і поглядом, який промовляв: “Не вішайте мене більше в урядових кабінетах! Не робіть мені більше пам’ятників! І взагалі, не використовуйте мої слова в передвиборчих кампаніях! Скільки вже можна!”

Добре це чи погано, покаже час. Але молоді люди (і не тільки) вже почали висловлюватись інакше, без будь-яких ідеологічних засад, нав’язаних тією чи іншою стороною. Вони розчаровані.

– До чого може привести оце тотальне розчарування, до злетів чи до повної апатії і безнадії?

До повної апатії і безнадії. Але все залежить, все ж таки, від багатства твого внутрішнього світу, життєвої цілеспрямованості і віри в себе. Це все надасть сили пройти природний відбір у цей складний час.

– Станіслав, з одного боку, досить просунуте місто в плані культури: той же “станиславівський феномен”, ціла плеяда якісних актуальних художників, нещодавній аншлаг у філармонії на авангардистському шоу “Дах Дотерс”… І водночас – якісь абсолютно дикі шароварні святкування і тому подібне. В чому проблема?

Все тримається на кількох ідейних людях, для яких ідея головніша, ніж матеріальна сторона. Але коли на першому місці матеріальна корисливість, а ідея служить тільки її обґрунтуванню, то й виходить така собі шароварщина.

– Як побороти цю провінційність?

Я добре ознайомлений з офіційною системою фінансування культурних заходів у нас місті і не тільки. І найбільше бажаю змінити систему діяльності офіційних закладів культури, зробити її більш демократичною і прозорою. Якщо культурно-мистецький захід чи проект не користується популярністю або організований на низькому рівні, то на прозорій конкурсній основі слід знаходити інший, згідно з потребами аудиторії.

Також існує велика проблема в мистецькій освіті тієї ж аудиторії, яка надає знання ремісника, але не навчає креативному мисленню. А в наш час інноваційна творча ідея може замінити зусилля сотні хороших ремісників. Виходить, на жаль, замкнуте коло, де навчальні заклади з їхньою системою живлять шароварщину. Можливо, тому, після досвіду роботи в Івано-Франківському художньому музеї на посаді головного художника, більше не бажаю працювати на державні заклади культури, де будь-яка новітня ініціатива карається.

– Наближається Різдво… Чи маєш якісь слова надії для людей в тій ситуації, яка зараз в країні?

На жаль, щось мені не вдається побачити світло в кінці тунелю. Але ми з Сергієм – оптимісти. Так що бажаємо людям більше оптимізму і життєвої наснаги боротися за місце під сонцем. І хай Різдво як символ переродження зніме той набутий протягом року тягар з плечей.

 

                                                Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ