У 1949 році світ побачив роман-антиутопія «1984», автором якого є англієць Джордж Оруелл. У цьому романі змальована деградація Уінстона Сміта під впливом тоталітарної держави, у якій він живе. Міністерство Миру у такій державі постійно веде війну, Міністерство Достатку відповідає за нормування продуктів, Міністерство Любові відповідальне за тортури дисидентів, а Міністерство Правди контролює інформацію і займається брехнею. Нещодавно в Україні з’явився міністр Міністерства інформаційної політики, яке представники журналістської спільноти одразу ототожнили з Міністерством Правди. Чи потрібен Україні новий інститут контролю за інформацією?

11 січня 2007 року в уряді відбувалась нарада з питань інформаційної політики. У вільному доступі є відскановані документи, які свідчать, що тодішній віце-прем’єр-міністр Дмитро Табачник у доповідній записці першому віце-прем’єру Миколі Азарову щодо удосконалення інформування громадськості про діяльність уряду пропонував «створення окремих установ, відомств, міністерств» та «створення центрів, інституцій при органах влади». Проте пропозиції Табачника залишилися лише пропозиціями. Після Майдану були оприлюднені документи, з яких зрозуміло, що під час Революції гідності на інформпростір в Україні намагалася впливати генпрокуратура.

І ось минулого тижня з’явилась нова тема для дискусії – Верховна Рада затвердила пакетом склад уряду, в якому Юрій Стець став міністром інформаційної політики. Міністром неіснуючого на той час міністерства. То з чого ж все починалося?

30 листопада народний депутат Антон Геращенко, а раніше – радник міністра внутрішніх справ, на своїй сторінці у «Фейсбуці» поділився ідеєю  створити у структурі Кабміну Міністерство у справах інформаційної політики. За словами Геращенка, головним завданням цього міністерства має стати захист інформаційного простору України від російської пропаганди і контрпропаганда в Росії та на тимчасово окупованих територіях Криму і Донбасу. На пост міністра інформполітики нардеп запропонував кандидатуру Стеця – «людини і Громадянина, який створив «5 канал».

Наступного дня про нове міністерство заговорив і сам Стець, також у соцмережі. Майбутній міністр анонсував обговорення цього питання на засіданні фракції, діалог на засіданні коаліції та обговорення концепції в суспільстві. Згідно з твердженнями Стеця, різні держави з різним історичним та культурним досвідом у кризові часи визнавали необхідність створити орган виконавчої влади, який би контролював та управляв інформаційною безпекою країни. 

Анонсованої дискусії так і не відбулося, а депутати від «Самопомочі», «Народного фронту» і навіть пропрезидентського блоку пропонували винести це питання на обговорення і голосувати за нове міністерство пізніше. Проте голова Верховної Ради Володимир Гройсман проігнорував цю пропозицію. 

Юрій Стець – далеко не нова людина у Верховній Раді, встиг побувати народним депутатом двох останніх скликань. Після Помаранчевої революції він став заслуженим журналістом України. Стець є кумом президента Петра Порошенка і лідера БПП Юрія Луценка. У медіасередовищі Стеця називають ефективним менеджером, вказуючи на його досвід роботи на «5 каналі», який, як відомо, належить Порошенку. Досвід управління інформацією він уже має, бо у червні очолив Управління інформаційної безпеки Національної гвардії.

Варто зазначити, що Міністерство інформації вже існувало в Україні з 1996 до 1999 року – за часів президентства Кучми. Потім це міністерство було трансформоване у Державний комітет інформполітики, а потім об’єднане в Держкомітет теле- і радіомовлення.

Серед завдань нового міністерства Стець назвав активне протистояння інформаційній агресії Росії, запобігання зовнішньому впливу на внутрішній інформаційний простір України, залучення інвестицій для створення національного інформпродукту, надання РНБОУ, президенту, Кабміну повної та якісної інформації для ухвалення ефективних рішень щодо безпеки країни, формування кадрового резерву для розвитку сфери комунікацій, імплементації відповідних міжнародних рішень та стандартів.

Примітно, що в демократичних країнах не існує окремих міністерств інформації. Проте Стець наводить приклад міністерства комунікацій в Індії, що має територіальний конфлікт з Пакистаном, та в Ізраїлі, який довгий час програвав інформаційну війну. Створення такого відомства в Україні лише наштовхує на думку, що це міністерство застосовуватиме тиск на медіа.

Згідно з положенням, яке було представлено вже після затвердження Стеця, міністерство буде контролювати дотримання ЗМІ, незалежно від їхньої форми власності, Конституції України, законів та інших нормативних документів.

Журналісти незадоволені ідеєю створення такого міністерства та вбачають у ньому спробу наступу на свободу слова. Міністерство мало б  здійснювати державну реєстрацію друкованих ЗМІ та інформаційних агентств, а також призначати «в установленому порядку на посади директорів, заступників директорів, головних редакторів державних засобів масової комунікації». Стець під час круглого столу із журналістами та експертами медіа декілька разів зазначав, що текст положення не є фінальним і застарів з 2009 року – деякі його пункти не відповідають дійсності.

Незрозумілими залишаються питання бюджету міністерства, кількості співробітників та плану роботи. “З держбюджету буде фінансуватися винятково соціальна реклама або існування продакшну чи можливе залучення фрілансерів або інших структур. Ні водіїв, ні автомобілів, ні оренди приміщення у цього міністерства не буде”, – пообіцяв Стець.

У Міжнародній федерації журналістів і Європейській федерації журналістів вже заявили, що стурбовані створенням державного органу з контролю за інформацією та ЗМІ в Україні і закликають уряд скасувати своє рішення про створення Мінінформполітики. «Ніяких додаткових дій не повинно бути здійснено без всебічних консультацій з медійною спільнотою  та журналістськими спілками», – йдеться в їхній заяві. Своє занепокоєння висловила і представник ОБСЄ з питань свободи слова ЗМІ Дуня Міятович, яка заявила, що створення МІЦ загрожує свободі медіа в Україні.

Тим часом Юрій Стець приступив до роботи, а про її результати прозвітував в уже вподобаній політиками соцмережі. Він вважає, що МІЦ  потрібне лише на час військової агресії, а після її припинення потреби в ньому не буде. Міністр інформполітики зустрівся з відомими медіа-юристами, і вони попрацювали над положенням міністерства. Він також зустрівся з керівником Держтелерадіо Олегом Наливайком, провів спільну нараду з головою Нацради з питань телебачення та радіо Юрієм Артеменком, побував на сході України та розмовляв з журналістами. У подальших планах Стеця – відновити українське телерадіомовлення на територіях, які контролюють так звані «ДНР» і «ЛНР». 

«Мінінформ буде працювати над створенням технічної можливості для супутникового мовлення на Крим, Російську Федерацію і весь світ, доносячи правду про події в Україні, показуючи якісний телевізійний продукт, розроблений найкращими незалежними журналістами за державним замовленням, виключно для пропаганди і контрпропаганди “української правди”, українського погляду на події в Україні та за кордоном», – пророкує Антон Геращенко.

Як воно буде насправді – покаже час, бо задуми зазвичай дещо відрізняються від їхнього втілення на практиці. Найголовніше, щоб Міністерство інформаційної політики не перетворилося на Міністерство Правди.

Отар ДОВЖЕНКО,  журналіст, викладач магістерської програми журналістики в (Львів):

– Міністерство інформаційної політики Україні, звичайно, не потрібне. Абсолютна більшість функцій, якими воно себе наділило, або надмірні, або можуть виконуватись наявними органами державної влади. Його створення – це, з одного боку, бажання Петра Порошенка взяти інформаційну галузь під свій бодай частковий контроль, з іншого – відповідь на слушні заклики розпочати бодай оборонну, якщо не наступальну пропаганду, що могла б протистояти російській. Проте сучасна інформаційна війна є дорогою та високотехнологічною. Я не вірю в те, що державна структура в Україні може робити щось дороге й високотехнологічне, тому боюся, що контрпропагандистська діяльність міністерства приречена на провал. Є небезпека, пов’язана з державними ЗМІ, перетворення яких на громадські може загальмуватися через споконвічне невміння держави розлучатися з медійними важелями впливу, хоч які вони в неї вбогі. Є певні небезпеки, пов’язані з цензурою та втручанням у редакційну політику, але вони є й без міністерства – Юрій Стець міг би бути звичайним радником на Банковій і так само намагатися втручатись у справи ЗМІ. У будь-якому разі Стець не буде самостійним гравцем, а лише уповноваженим Порошенка, тому зараз від медійної громадськості та свідомої частини політикуму залежить, чи дозволять вони новому міністерству підминати під себе ЗМІ, чи накреслять чітку межу, за яку Порошенкові зась заходити.

Наталія СОКОЛЕНКО, журналіст, ведуча  Громадського радіо, учасниця руху «Стоп цензурі!»:

Міністерство інформації в Україні непотрібне, і це не тільки моя особиста думка. Так думають мої колеги-журналісти, так вважають у міжнародних організаціях. Наприклад, Міжнародний валютний фонд виступає проти розширення державного апарату. Інформаційна війна – це також війна, тому нею мають займатися силові органи – Міноборони, СБУ, РНБО. У цих структурах є відповідні фахівці й аналітики, вони отримують зарплату.

Також Міністерство закордонних справ має створити структуру на кшталт Польського інституту чи Ґете-Інституту, який буде поширювати нашу культуру, українську мову, наші позиції у мистецтві та й знання про Україну. Дезінформація тут недоречна. Я вважаю, що Міністерство інформації створювалося для того, щоб “розбавити Кабмін” додатковим голосом президента Порошенка. У такому вигляді, як міністерство є зараз, воно нам не загрожує, проте апетит може прийти під час їжі. У разі реваншу проросійських сил Міністерство інформації просто знищить нашу професію. Якщо Стець хоче воювати на інформаційному фронті, нехай іде в РНБО і працює! Нещодавно ми, журналісти, зустрічались із новим міністром. Помітили, що у Стеця завжди очі додолу. Судячи з мови його тіла, йому самому не до вподоби його роль. Якщо він є професіоналом, то міг би реалізувати себе у РНБО, тільки проблема в тому, що працівники цього відомства не голосують у Кабміні. Цю «візантійщину» треба ліквідовувати.

Василь КЛИМОНЧУК, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»:

– На мою думку,  інформаційна безпека ‒ надзвичайно важлива і потрібна державі в будь-яких умовах: і в часі миру, і в часі війни. Звичайно, сьогоднішній стан інформаційної безпеки України надзвичайно слабкий. Правдива інформація про Україну відсутня в міжнародному інформаційному просторі, натомість інформаційні агентства й телеканали Росії домінують і подають неправдиву та агресивну інформацію про Україну. Друга проблема інформаційного простору в Україні ‒ це відсутність українських каналів у окупованих районах сходу України та Криму.

Щодо створення Міністерства інформаційної політики, то тут думок може бути кілька. Якщо міністерство буде діяти ефективно і виконуватиме завдання, які перед собою ставить, то це позитивний момент. Інша думка: якщо міністерство намагатиметься контролювати інформаційний простір України, це викличе протестні дії представників ЗМІ та осуд світової громадськості, що ми сьогодні й спостерігаємо.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!