«В обласній філармонії триває звіт фракції “Свободи” Івано-Франківської міської ради…Глядачів потішили виступом камерного хору “Воскресіння” та переглядом промоційного фільму про ремонт доріг, тротуарів, дитсадків тощо, які місцеві “свободівці” звично вважають власними заслугами.  На заході виступили колишній віце-прем’єр-міністр України Олександр Сич, екс-нардеп Руслан Марцінків та депутат міської ради Андрій Грималюк.

Олександр Сич зазначив, що “був п’ятою людиною в державі”, але сьогодні не претендує на жодну посаду і тому може говорити відверто… Олександр Сич закликав присутніх не довіряти місцевим ЗМІ, а слухати депутатів. Колишній народний депутат Руслан Марцінків, який завзято рекламується на білбордах та під’їздах франківських будинків, заявив, що саме “Свобода” перемогла режим Віктора Януковича».

(http://kurs.if.ua, 11 січня 2015 року)

У рік 7 523 [2015]. Була того року традиція в лицарів [свободних] у городі галицькому: ходити перед старим новим роком у філармонію, щоб людям [поколядувати], байки порозказувати і себе з [різних] сторін привабливих показати. А щоб не було їм там нудно, привели вони із собою хор з колядами, кіно з дорогами та дитсадками і [пенсіонерів] з газетами партійно-безкоштовними. І бавилися так, аж гай шумів і [ялинки] гнулися.

А щоб уже зовсім людей потішити та [розсмішити], прилетіли на ту оказію із города стольного два лицарі [тепер уже] вельми та цілком свободні – воєвода Алексич на прозвисько [Агент 005]  і Руслан-Марципан – людина, мегафон і календар. Була ж прикмета перевірена в городі галицькому: коли вздовж доріг біг-морди [Русланові] являтися починають, то або новий рік настав, або Христос народився, або вибори грядуть.

Був же воєвода свободний Алексич знатним [мужем державним] та птахою високого лету, бо на самих верхах влади київської побував: лише президент, прем’єр і ще [якихось два чуваки] були над ним угорі старшими, мудрішими і вельможнішими. І пролітаючи над городом галицьким з висоти своєї [орлиної] впритул не бачив Алексич посади пристойної у городі галицькому, яку можна було б посісти, ні [гілки] влади достойної, щоб на ній погойдатись, бо змалів та змарнів йому цілий світ, лиш гілляста [ялинка центральна] вогниками звабливо блимала.

Та знаючи зрадливість та непевність [електорату] галицького, прорік же Алексич відверто і неприховано, що не можна вірити в тих землях [нікому] – ні писарям, ні глашатаям, ні іншим смердам-скоморохам, а тільки депутатам свободним. І лукаво [йому] з біг-морди Руслан-Марципан підморгував, що теж був мужем державним [приблизно] чотириста двадцять шостим, пригадуючи як хана Яника з усім режимом його батоном золотим [до самого Ростова] гнав і гнав, і гнав, і [гнав]. Тільки один [депутат] правдивий Андрійко, з походу ратного вернувшись, нічого на те не говорив, а лиш поруч [колишніх] сидів і з-під лоба глядів, бо в окопах сидіти – не [під хмарами] літати.

Та на тій похвальбі [свободній] раптом сонце зайшло і стемніло одразу, і вітер вельми дужий здійнявся – аж ялинку центральну у городі галицькому [здуло], аки лицарів свободних із ради верховної, та біг-морди Русланові-Марципанові на улицях зловісно похитнулися, аки [рейтинги] свободні…

 

НОРВАКС