Пітчук Юрій (псевдонім JimmyIurii) – художник, ілюстратор. Народився 1988 року в Івано-Франківську. Основні напрями творчості – графіка й ілюстрація. Перша персональна виставка – «Ілюстрації на тему» до книг Василя Даниша. «Соцвінегрет» – друга виставка, відкрита 20 січня у мистецькій галереї «Бастіон». Автор робіт стріт-арту на вулицях Мельника та Миколайчука.
– Пане Юрію, вас як художника приваблює балансування на межі красивого й огидного. Що з них вважаєте цікавішим?
Мені, як і багатьом художникам, важливо, як реагують глядачі на мої картини. Для мене найцікавішим є викликати своєю роботою подвійні відчуття: негативні від суті й теми та позитивні від особистісного осмислення та візуальної краси. Іншими словами, хочеться зачепити за живе, але не залишити за собою надто негативного враження від побаченого. Тому для мене в ідеалі реакція глядача має виглядати так: спочатку людина насторожується, а потім вникає в сюжет і глибше заглядає в саму себе. А огидне цікаве тим, що швидше привертає до себе увагу, подразнює підсвідомість, жорсткіше запам’ятовується, аніж щось красиве, спокійне і гармонійне. Це спосіб зацікавити глядача. А вже глибше під образами ховається зміст, який проявляється при довшому спогляданні картини. От, наприклад, робота «Donotcross». Впадає в око хлопчик, який плаче, бо на нього нападає пацюк. Сцена агресивна й неприємна. Пригледівшись, можна побачити, що довкола зібралось багато преси, яка обгородила малого стрічкою, підкинула ніж і чекає, чим це закінчиться. Їм не дуже важливо, що станеться з хлопцем у фіналі, головне ‒ зняти цікаві кадри і дорожче продати матеріал. Але все це можна побачити вже після того, як бачиш просто хлопця з щуром.
“Страсті: Лінь”
– На тематичних картинах із серії «Страсті» хто перемагає: вади людину чи навпаки?
Серія «Страсті» – це алюзія до семи смертних гріхів, вона ще не завершена і охоплює поки що нарцисизм, хіть, обжерливість та лінь. На кожній із картин зображено, з одного боку, людську ваду, а з іншого – внутрішню боротьбу з нею. Я б сказав, що на картинах вади перемагають людину, хоча така боротьба ведеться в кожному щодня. Особисто мені актуальна проблема ліні, завжди стараюсь з нею боротись. На картині «Страсті: Лінь» я зобразив людину, яка має безліч можливостей, увесь світ перед нею відкритий, але вона спокійно сонно покурює, плавно перетворюючись на тварину лінивця. І не помічає символічного годинника, в якому з молодої руки вже майже весь пісок пересипався в стару і поміж пальці пішов у нікуди…
“Donotcross
– Яка концепція виставки «Соцвінегрет»?
Мене в мистецтві цікавить соціальна тематика. Я люблю вкладати в картину зміст, якого, можливо, і сам до кінця не розумію. Сюжети приходять самі – під час споглядання навколишніх подій, людських проблем і досягнень. В експозиції виставки всі картини мають певний соціальний підтекст, звідси і назви виставки. З іншого боку, картини можна поділити на декілька груп за стилем та технікою виконання, здалека може здатись, що це якась мішанина. Звідси й назва «Соцвінегрет». В усіх роботах цієї виставки я прагну зображувати людину такою, якою вона є, з її вадами і недоліками. Намагаюсь поєднувати красиве з огидним, змальовувати те, про що не говорять, водночас не виходячи за певні межі, щоб не відштовхувати глядача.
– Ви кажете, що змальовуєте «те, про що не говорять». Якщо хтось каже, що не розуміє ваших картин, що ви відповідаєте?
Візьмімо, до прикладу, картини на теми обжерливості, голоду, війни, тероризму, преси та ін. З одного боку, я розумію, що в наш час негатив і так тисне на людей з усіх сторін, від страшних воєнних новин із телебачення до стрімкого збідніння рядового українця, а тут ще я зі своїми роботами… Але, з іншого боку, я в цей час не можу малювати щось радісне і приємне, тому викладаю цю проблематику крізь призму власного бачення. Мої картини не є чіткими, останнім часом я їх навіть не підписую, тому різні люди можуть бачити в них різні речі, а дехто не бачить взагалі нічого, це нормально.
– Що скажете про середники, які часто вживають творчі люди? Куріння, алкоголь, наркотики…
Усі мої картини придумані й написані виключно в тверезому стані. А проти таких видів допінгу нічого не маю: кожен собі вживає, що хоче. Якщо глядач не може збагнути картини або бачить у ній щось дуже сюрреалістичне чи неприродне, щось, що в його голові ніколи не з’являлось, то відразу вважає, що чийсь мозок це збудував під впливом психотропних речовин, що здорова голова такі образи не генерує. Такий сформувався шаблон. Напевно, і древнім людям, які вперше вирішили надряпати буйвола на скелі, говорили таке саме (сміється).
Стріт-арт на вул.І.Миколайчука
– Ви є автором малюнка на одній із франківських стін – із образом Івана Миколайчука. Чи плануєте продовжувати такий проект і хто ще з відомих буде зображений?
Ідея стріт-арту з Миколайчуком прив’язувалася до назви вулиці. Це ініціатива депутата міської ради Оксани Савчук: вона звернулася до мене з пропозицією розмалювати стіну на вулиці Миколайчука, колись це була загорожа для сміттєвих баків. У планах є роботи на вулицях Стуса, Симоненка, можливо, Франка. Це цікаве заняття, в якому ще й активну участь беруть жителі вулиць: щось розпитують, підказують…
– Що б ви змінили у візуальному обличчі міста, якби мали таку можливість?
Насамперед, я б зменшив кількість реклами, яка нас атакує з білбордів, сіті-лайтів, фасадів, маршруток, екранів і гучномовців. Якось я дуже здивувався: на моїй вулиці раптом зняли великий білборд, а як виявилось, то тільки для того, щоб зміцнити конструкцію і встановити вдвічі більший… Ці речі мене засмучують, особливо в центрі міста. Людина не може адекватно сприйняти велику кількість яскравої реклами і «повестись» на кожну з них. З цією проблемою можна боротися навіть у той час, коли місто й країна живуть в режимі економії. А вже при наявності коштів можна братись за реставрацію старих будівель та нав’язувати центральним забудівникам красивий, гармонійний дизайн новобудов.
“Страсті: Нарцисизм”
– Як вважаєте, реалізм себе вичерпав у сучасній соціальній тематиці?
Реалізм себе вичерпає ще не скоро. Просто кожен художник відображає одну і ту ж проблему своїм способом, пропустивши її крізь себе. Я використовую швидше сюрреалістичний підхід, хтось реалістичний, і це добре тим, що більше коло людей зможе осмислити певну тему. Важливо тільки, щоб художники не перестали говорити про це максимально правдиво і відверто висвітлювати байдужість і насильство, підлість і аморальність, аналізувати те, де саме ламається моральність і починається деградація. І чим більша кількість глядачів зрозуміє зображене і зробить позитивні висновки для себе, тим краще.
Розмовляла Наталя ТКАЧИК
Читайте також:
Героїчну спадщину зафіксують в коміксах
Ікономислячий (інтерв’ю з Парфьоном)
Там, де “душє на місци…” (Василь Андрушко)
Деркачова Ольга 
Рязанцева Яна 
Магда Євген 
Волошин Тарас