Режисер: Ларс фон Трієр

Взявся за написання цієї рецензії через неоднозначну особистість режисера Ларса фон Трієра. Ця людина впродовж багатьох років знімає шедеври для себе, фільми, що відображають його особистий світогляд. Йому не важливо, подобається це публіці чи ні. Треба сказати, що погляди у Трієра досить жорсткі, але тим не менше його кінороботи знаходять свою аудиторію і стають визнаною класикою. Можливо, саме сміливість творця, його новаторство і впізнаваний почерк є секретами успіху.

Оригінальність фільму «Догвілль» помітна з перших кадрів. Коли востаннє ви бачили стрічку з практично повною відсутністю декорацій? Всі межі приміщень, рослини і дороги тут умовні і позначені фарбою на підлозі невеликого ангара або павільйону, який власне і відіграє роль містечка Догвілля. Такий прийом концентрує глядача на сприйнятті суті. Ми розуміємо, що тут не буде видовищних спецефектів, запаморочливих пейзажів і масштабних битв або погонь. Оголений сценарій та натуралістична картинка – і більше нічого. Незвичайною є і манера зйомки. Камера постійно перебуває в русі, різко чергуються крупний і загальний плани. Не можу сказати, що я однозначно зараховую все перелічене до плюсів картини, скоріше, це її родзинки. Та й взагалі, слово «неоднозначність» може бути застосоване до будь-якого аспекту цього фільму.

Тепер поясню присутність ще одного слова в моїй рецензії. Чому в заголовок винесене слово «притча»? Та тому, що я сприймаю цю стрічку саме як алегорію, як історію, наповнену безліччю символів і образів. Візьміть 15 осіб з будь-якого міста, чи то величезний мегаполіс, чи невелике селище, і ви впізнаєте в них 15 жителів Догвілля. І хто дасть гарантію, що вони не поведуть себе так само у визначеній ситуації? А ситуація така: роки Великої депресії в США. Юна дівчина Грейс (Ніколь Кідман), рятуючись від гангстерів, потрапляє в містечко Догвілль. Місцевий мораліст Томас Едісон-молодший (Пол Беттані) якраз шукає наочний приклад для проведення експерименту з жителями: чи зможуть вони, звиклі до розміреного темпу життя і буденних порядків, вдячно прийняти подарунок долі. Таким подарунком, на думку Томаса, і є поява Грейс. Томас вмовляє городян прихистити дівчину, давши їй випробувальний термін два тижні. Весь цей час Грейс сумлінно виконує доручення жителів, отримуючи за це деяку плату. Але потім вимоги городян поступово зростають, і життя Грейс в Догвіллі стає нестерпним. Ось тільки мораль притчі Ларса фон Трієра пропоную не брати так легко за істину. Адже мораль – це не те, як все йде насправді, а те, як все повинно відбуватися в ідеалі, те, до чого ми повинні прагнути. Персонажі повільно, але впевнено рухаються до демонстрації своєї справжньої звіриної натури. Жителі Догвілля виявляються не готовими прийняти новачка у свої лави. Доброта і невинність Грейс виявляють в самих догвілльцях протилежні риси – злість, хіть, заздрість. Тепер питання полягає тільки в тому, чи зможе сама Грейс до кінця зберегти милосердя в своїй душі, чи Догвілль вже пустив туди корінь. Отже, ми розуміємо, що назва самого містечка взята аж ніяк не від Мойсея, єдиного в Догвіллі пса, а від істинної сутності самих жителів.

Про проблематику фільму можна говорити годинами, але перейдемо до речей більш приземлених. Акторський склад не дуже іменитий, але надзвичайно гармонійний і, так би мовити, доречний. Ніколь Кідман і Пол Беттані зіграли одні з найкращих ролей у своїй кар’єрі. Знову ж таки, через неоднозначність персонажів. А однією з причин, чому це кіно варто дивитися в оригіналі, є заворожливий закадровий голос Джона Херта. Так само чудово підібраний і музичний супровід: таємнича музика Вівальді, обережна і хитромудра тема Альбіноні і життєстверджуюча пісня Девіда Боуї (як контраст до гнітючих кадрів, під які вона звучить). І досить значний хронометраж стрічки (майже три години) тут цілком виправданий, адже в цій історії важлива кожна деталь, щоб глядач зміг отримати насолоду від несподіваної кінцівки.

Взагалі, фільм дуже багатогранний і неоднозначний. Тут зачеплене і нерівноправне протистояння особистості та суспільства (чи радше громади), і правильність виховання в сім’ї, і стосунки батьків та дітей, і проблема любові та сексу, подружньої зради, обов’язку і відповідальності, природи людського страху… Неквапливо Трієр дає нам самим зрозуміти, який кінець буде уготований Догвіллю і всім його жителям. Та ще й робить це режисер так, щоб ми самі усвідомили справедливість і виправданість його дій як сценариста. На мій погляд, притча заслуговує гучного титулу «шедевр». Але зрозумію я і тих людей, які вважатимуть фільм занадто жорстким, натуралістичним і затягнутим. А втім, сам Трієр чхав на наші з вами думки і міркування. Він зайнятий зйомкою чергового яблука розбрату для критиків і публіки.

 

ФЕЛІНСЬКИЙ