Історія здоров’я: Мама, яка бореться

Поки десь там хтось заповнює, а хтось з обуренням вивчає електронні декларації, йде війна. Щодня. Щогодини. Війна, якої ніхто не бачить. Не стріляють гармати, не руйнуються будинки, не горить бронетехніка. Тиха війна. Але і у ній бувають переможці і переможені, ллються сльози і кров. І боротьба у цій війні не менш героїчна. А часом – і більш. Це війна за найдорожче – здоров’я дитини.

У цій боротьбі головний стратег, тактик і виконавець – мама. Саме від неї, від мами, (без перебільшення) відсотків на вісімдесят залежить успішність лікування. Від її віри, любові, наполегливості, терпіння, самопожертви… Від мами залежить, чи вчасно дитина отримає чергову дозу ліків. Дуже часто саме мама виконує найрізноманітніші маніпуляції та процедури: масажі, компреси, вправи, уколи, клізми, ванни, інгаляції – чого тільки не вміють мами, які воюють з хворобою!
Мама, яка бореться, шукає вихід там, де його наче й не передбачалося. Шукає інформацію, зв’язки, фахівців, препарати, обладнання, обстеження. Все заради одного-єдиного – здоров’я дитини. Навіть якщо шанс тільки один, мама його використає. Неодмінно.

А тепер, власне, й сама історія.

Щасливе закохане подружжя – Андрій та Руслана Кобзєви – чекають Божого благословення. Чекають довго – цілих вісім років. І ось воно – довгождана донечка з’являється на світ. Благословення приходить не просто так, а вкупі з випробуванням. Так сталось. Так буває. І починається війна. Війна за життя і здоров’я дитини.

14877234_1577303392295221_784877537_n

Від народження Насті мама Руслана бореться. Спочатку за саме життя, а потім – за його якість. Зараз дівчинці три роки і у неї низка складних діагнозів – дитячий церебральний параліч, подвійна геміплегія, симптоматична епілепсія, затримка психомовленнєвого і фізичного розвитку. Для когось це набір незрозумілих фраз із медичної енциклопедії. А для Руслани – щоденна реальність, яка змусила її змінитися.

«Я навчилась водити машину, бо Настю треба було дуже багато возити, а наш тато працює і не може постійно вириватися з роботи, – розповідає Руслана. – Біля Насті я багато всього навчилась. Стала спокійнішою. Я дякую Богові, що послав мені саме таку дитину. От хтось може сказати своїй здоровій дитині: ти мені не потрібен! А я пригортаю Настю і думаю: як же так? Ти потрібен! От навіть мені ти потрібен! І плачу…»

Звичайно ж, Руслана покинула улюблену роботу, бо мусить бути з донечкою постійно. Нагодувати Настю може тільки вона, за графіком, тільки спеціальною їжею, бо дитина має дотримуватись дієти. Щоденні процедури, нескінченні обстеження, походи до лікарів. І – реабілітація. Реабілітація, реабілітація, реабілітація…

Все, що тільки можна було знайти в Україні, родина вже перепробувала. Це і лікування у відділенні неврології ОДКЛ, лікування в національній спеціалізованій клініці «Охматдит», курси реабілітації в Українському медичному центрі реабілітації дітей з органічним ураженням ЦНС МОЗ України, постійні заняття з інструктором ЛФК, масажі, заняття з психологом і логопедом, реабілітація за методом знаменитого професора Козявкіна, світлотерапія, парафінотерапія, заняття з тренером, і заняття іпотерапією, заради яких їздили аж у Полтавську область. На світлинах, зроблених під час занять та процедур, маленька Настуня всюди посміхається! Так, неначе хоче сказати мамі і світові: «Я зможу!»

Настя дуже добре прогресувала після цих занять та процедур. Її стан щоразу покращувався, дівчинка зробила величезний стрибок у розвитку. Дитина почала самостійно тримати голівку, цікавитися книжками і гортати самостійно сторінки, вивчила кольори і багато-багато посміхалася! Мама раділа – все не дарма: «Доля подарувала нам нелегкий досвід і випробування… Напевне, все найкраще не падає з неба просто так, щастя треба заслужити, над цим потрібно багато працювати! Три роки тому я запитувала: «За що?», а тепер одне питання: «Для чого? Що я можу з цього взяти?»

І от раптом – нове випробування. У дитини почалися напади епілепсії. Настільки сильні, що подальша реабілітація стала неможливою. Ба більше – вони відкинули Настю назад на непростому шляху їх боротьби. ДЦП прогресує, а епілепсія не дозволяє йому протистояти.

Протисудомні препарати не діють – зараз Настя приймає найбільшу допустиму дозу. Підвищувати її не можна… Якщо раніше мамі вдавалося вгамовувати приступи самостійно, то зараз вони дуже важкі, більшість із них закінчуються реанімацією. Розпізнати початок нападу також може тільки мама. Навіть татові це вдається з труднощами. Тож Настя знову щохвилинно під пильним маминим наглядом.

Дівчинка має шанс продовжити реабілітацію. Його дає німецька клініка Schon Klinik Vogtareuth, яка погодилась прийняти дитину на лікування. Звісно, коштовне – 71 тисяча 939 євро. В цю суму входить обстеження, якого не роблять в Україні, ліки та реабілітація. Здолавши епілепсію, Настя зможе знову стати на шлях реабілітації.

«Якщо з ДЦП ми боролися самостійно, то тут оплатити цю суму ми не в змозі, – з болем у голосі каже мама Руслана. – А без цього всі наші попередні зусилля з кожним днем зводяться нанівець!»

Станом на сьогодні родина зібрала майже 10 тисяч євро. Допомогти може кожен з нас. Не варто недооцінювати маленькі суми коштів. Кожні 10-20-50 гривень дуже важливі. Разом вони складаються в тисячі! Кожен переказ – це маленький крок до перемоги у маминій боротьбі за Настю! Кожен додає батькам дівчинки віри в те, що перемога близько.

Дізнатися подробиці про стан дівчинки, звіт про надходження коштів та перебіг лікування можна в офіційній групі у мережі «Фейсбук» під назвою «Настінька Кобзєва – допомога заради життя».

Часу зовсім мало. Не відкладаймо добро на завтра!

Реквізити для перерахування допомоги:

Картка ПРИВАТБАНКУ (в гривнях):
5168 7573 1261 0472
Отримувач: Кобзєва Руслана (мама дівчинки)

Номери телефонів:

(066) 805 27 81, (097) 919 32 82