Іван ЛЕНЬО: «Концерт – це акт зізнання в коханні та екстаз від отриманих вібрацій, інші сенси нам не цікаві»

«Kozak System» – українська музична формація, що мислить по-європейськи. Має власне альтернативне обличчя, живу основу українського фольку, чіткий соціальний меседж, який формує команда освічених музикантів високого рівня. Це інтелектуальна етносистема, що є світовим прикладом яскравої rock та world music культури, синтезом сучасного року, дабу, панку і ска, глибинних скарбів української та балканської музики. Гурт сформований у часи глобальних історичних змін та становлення української національної свідомості. Мабуть, цього достатньо, аби прислухатись, що говорить Іван Леньо, фронтмен гурту.

– Ви певною мірою стоїте осторонь ярмарку марнославства українського шоу-бізнесу. Світити обличчям на всіляких заходах додає певної капіталізації бренду чи для вас є щось важливішим, і що саме?

Тут важливо розібратись у визначенні, що таке український шоу-бізнес і чи є він таки справді українським. Чи твоя поява у товаристві сумнівних співачок і співаків робить тобі честь? У нас в країні, на жаль, один потужний медійний музичний канал – «М1», з контенту якого пересічний громадянин черпає інформацію про стан шоу-бізнесу та робить відповідні  висновки. Чи є цей «рупор культури» українським і культурним? Чи вповні він висвітлює увесь музичний спектр?  Не хочу виглядати ригористичним, але, на моє переконання, – не відображає. Так от, до того шоу-бізнесу, який формується завдяки картинці «М1», ми відношення не маємо і не хочемо мати. А щодо музики правдивої, сучасної та української, до якої ми, безперечно, маємо дотичність, то тут катастрофічно не вистачає свого медіа-ресурсу. І коли такий медійний ресурс з’явиться, а це не тільки телеканал, а й інтернет-видання, музична аналітика, FM-станції, ось тоді «Kozak System», і не тільки «Kozak System», почнуть частіше «світитись» на екранах та шпальтах газет.

Ось, до прикладу, ситуація: 23 березня в Києві у клубі «Атлас» відбувся концерт та вручення нагород від радіо «Джем ФМ» найкращим номінантам премії «Селекція». Це зріз української сучасної рок- та поп-музики, який констатує, що якісна сучасна українська музика є і вона конкурентоздатна, за визначенням експертів медіа-індустрії, серед яких достатньо авторитетних і знаних імен. Таких, як Вікторія Польченко, Вікторія Жуковська, Віталій Клімов, Катерина Судоргіна, Олена Гранішевська, Олександр Стасов. Серед номінантів – «Viviénne Mort», «Один в каноє», Жадан і «Собаки»,  «Бумбокс», «Піанобой», «Океан Ельзи», «Kozak System», «Синоптик», Христина Соловій, «Оторвальд», «Тартак» і багато інших реально активних команд з цікавими піснями та звучанням.

Наша пісня «Не моя» стала синглом року. Добре, нехай ці відзнаки суб’єктивні і також не є стовідсотковим відображенням стану речей в сучасній рок-тусовці, але навіть і цю акцію оминули своєю увагою ЗМІ. Відповідно, дізнатись про неї широкому загалу не вдалось. Тому робіть висновки, панове, і черпайте інформацію з інтернету.

17580123_10154627358963337_937619897_n

Третій рік війни… Що для вас прояснилось, а що викликає нерозуміння чи спротив?

Прояснилося багато чого. Спротив викликає те, що і викликало на початку війни – небажання влади називати речі своїми іменами і, відповідно, приймати чіткі та виважені рішення швидко і не вагаючись. Як і під час Майдану, так і під час війни основні навантаження і сміливі вчинки на пасіонаріях від народу. Бентежать подвійні стандарти і намагання влади і рибку з’їсти, і сковорідку не помити. Одвічна вада української влади – нестерпна жага збагачення, коли найлегше робити бізнес у мутній воді.

– Чим відрізняється щирий пісенний патріотизм від прагнення популярності за рахунок трендовості продажів кулона-тризуба?

Особливого маркера тут немає. Та і таких кричущих прикладів пісенного псевдопатріотизму я не зустрічав. Раптом вони існують, то їх легко «випалити» відсутністю щирості і глибини. Ну,  принаймні, я б це відчув зразу. Коли про спецназ пише пісню Андрій Антоненко (рок-гурт «Riffmaster»), який відвідує наших воїнів на передовій мало не щотижня, то йому і його пісні віриш, аж мурашки по шкірі. А от Лободі, якщо б і написала подібне, не повірив би. Тому вона й не пише.

– З якими поетами, крім Іздрика та Лазуткіна, плануєте співпрацю?

Я безмежно шаную поетичний талант і Дмитра Лазуткіна, і Юрка Іздрика. Ми багато співпрацюємо з Сашком Положинським. Він просто віртуоз у вправлянні з поетичним словом. Поза тим, сучасна українська література на них не завершується. Зараз робимо нові пісні, в яких будуть тексти Василя Симоненка, Сергія Мартинюка, Сергія Жадана, Сергія Соловія (наш трубач), Сашка Положинського, Ольги Єрмак, Артема Полєжаки.

– Що має бути в тексті, аби він став піснею?

Цього ані висловити, ані передбачити неможливо. Тут чітких формул не існує. У нашому доробку декілька пісень на такі складні та «непісенні» тексти, з яких ми зробили хіти. Тому, на мій погляд, абсолютно кожен вірш може стати піснею. А от чи буде ця пісня викликати емпатію у слухача – це питання. Важливо, щоб вірш резонував із виконавцем, тоді і результат буде позитивним. А от складно чи просто перетворити вірш у пісню – це музична алхімія, яка під силу лише професіоналам.

– Що це за мода останнім часом всі гурти називати зі словом “system”? До вас ніби стільки подібних гуртів не було.

У нас люблять мавпувати. Варто комусь стати популярним і пробити собі дорогу, як тут же з’являються клони і цим унеможливлюють власний розвиток і власну оригінальність. Це дуже шкідлива рефлексія, від якої я всіх застерігаю.

– Що ви можете сказати українським колективам, які співають російською та англійською мовами?

Тим, хто співає російською, нічого не скажу. Мені їх шкода. Вони просто гають час. Питання мови в Україні для мене поза дискусією. А тим, хто співає англійською, скажу таке: для власного розвитку це важливо і, мабуть, корисно, а от чи принесе воно бажаний результат за кордоном – дуже сумнівне питання. Акцент – серйозна перепона. Одиниці зможуть співати без акценту.

– Знаю, ви не з тих, хто кидає понти, хоча з вашими заслугами багато хто вже б задер носа. Що вам допомагає залишатися «живими»? 

Мабуть, постійне усвідомлення того, що наша робота важлива та цікава, в першу чергу, для нас,  для нашої власної еволюції, а носа задирають ті, хто починає приймати свою «геніальність» як даність. Знаєте, блиск обожнювання в очах людей може легко звести з розуму. Звісно, реакція людей для нас важлива, але не важливіша за нашу совість. Бо «слава мирська» швидко минає. Те,  що ми робимо, проходить через моральну, фахову, смакову, естетичну та філософську фільтрацію.

– Ви надзвичайно популярні в Польщі. Досить пікантна ситуація, якщо врахувати певні проблеми у відносинах між країнами. Чи відчували ви це на собі?

Так, ми відчуваємо це, хоча і не так болісно, як це відчули наші друзі – гурт «Оt Vinta», яких нахабно не впустили на серію концертів у Польщу, мотивуючи це тим, що у них в репертуарі є націоналістичні пісні, які вихваляють звитягу воїнів УПА. Ми навіть мали розмову з послом України в Польщі Андрієм Дещицею на цю тему і просили його вплинути на ситуацію. Посол визнає масштаб цієї проблеми, бо ця антиукраїнська істерія розгортається на державному рівні та захоплює велику кількість радикально налаштованих поляків. Багато масла у вогонь підлив фільм «Волинь» Смажовського. Комусь з польського істеблішменту вигідно загострити взаємини з нами, щоб потім їх відновити, але вже не з позиції рівності, а з позиції «жертва-винуватець».

– Чим займаєтеся зараз? Якого саунду від вас очікувати?

Працюємо над новим альбомом, який хочемо презентувати восени у всеукраїнському турі. Це буде і нове звучання, і дещо незвична для нас щемка романтика з «надірваними зв’язками» та «порізаними венами». Якась кількість пісень, домінуюча, буде про кохання, стосунки між людьми, психоделічну драму та пошуки сенсів буття. Але декілька типово «козаксистемівських» драйвових композицій також, очевидно, буде.

– Пошуки сенсів у вже знайденому стилі чи, можливо, експерименти з іншими напрямками?

Радикально, мабуть, ні, але частково – так. Бути всеїдним добре, але небезпечно. Краще «копати» вглиб, аніж вшир.

– Які виступи для вас є табу?

Виступи в Росії, виступи на відверто політичних концертах та, власне, там, де підхід до концерту дещо інший. Концерт – це акт зізнання у коханні та екстаз від отриманих вібрацій, інші сенси нам не цікаві.

– Слаба доля, яка є основою стилю реггей, у вас переважає, як правило. В чому суть?

Реггей для нас – як пристрасть. Ця пристрасть колись вилилась у спільний з Тарасом Чубаєм альбом «Пісні самонаведення», де ми старовинні козацькі пісні доби Богдана Хмельницького  поклали на реггей і даб-ритми. Все навколо нас вібрує, а чому саме ритм реггей став для нас таким рідним, невідомо. Мабуть, збіглися вібрації.

– Що для тебе культура тату? Це питання виникає, коли подивитись на тебе чи вашого басиста Володю Шерстюка. І чи це правда, що варто зробити одне тату і вже важко спинитись? Розкажи про свої тату і цю культуру.

Тату для мене – це візуалізація мого внутрішнього світу і моїх філософських переконань. Кожен символ для мене важливий і багато чого означає. Здебільшого це дохристиянська трипільська культура наших предків та деякі езотеричні символи, про які я особливо не розповідаю. Тату робити раджу тільки у свідомому віці і тільки тоді, коли не робити не можеш. Якщо є вагання, краще не робити. Ну, і бажано вчасно зупинитись, бо що занадто – то не здраво.

– Алкоголь, жінки та наркотики. Чи вдається вам залишатися обережними з головними спокусами популярних музикантів?

Ну, звичайно, ми – наркомани, бабники та алкоголіки (сміється). А якщо серйозно, то варто все пройти, все спробувати, щоб мати власний досвід. Але мати силу волі й розуміти, де варто зупинитися.

– Опишіть вашу цільову аудиторію. Хто вони, фанати «Kozak System»?

Думаю, що це спраглі до інформації сучасні українці, люди, які шукають сенси буття та самоідентифікацію. Ті, хто цінує якість та глибину, професіоналізм та щирість, розум та оригінальність.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ