Івано-Франківськ – місто педофілів?

Пару років тому вийшла гарна антологія «Франківськ – місто янголів». Було колись. І люди, і янголи… Тепер… Тепер ми в стані постійної вербальної війни – байдуже за що, аби лиш воювати. Ми підписуємо найхимерніші петиції, просимо мера депортувати тих, хто не такий, як ми, забороняємо дідів морозів та снігуроньок, пишемо публічні маразматичні листи з безглуздою критикою претендентів на Шевченківську премію, щиро переконані, що ніщо так не може засмутити пересічного іванофранківця як центр надання допомоги паліативним хворим. Таке враження що ми відчайдушно хапаємося за будь-яку можливість опинитися на першому місці у рейтингу «Маразм року».

Але останні події засвідчили, що то все попереднє було підготовкою до більшого, ґрунтовнішого маразму. То я про сексуальні пригоди іноземців у Франківську.

У кращих наших традиціях «за» і «проти» люди знову поділилися на два ворожі табори. Перший переконаний, що треба гнати усіх геть або, принаймні, бити морди. Другий табір переконаний, що «дівки» винні самі. Залишимо перших наодинці з їхнім гнівом. То питання складне і суперечливе. Та й боюся, аби мені знову не пришили який-небудь расизм.

Мене в цій ситуації як маму напружила теза «самі винні». Так, знаю, знайдеться чимало охочих згадати приказку про кобеля і сучку. Хоча не думаю, що кобель стрибав би на щенятко. Але то таке… Облишмо зоологію. І повернемося до наших проблем.

Мене вразило виправдання цієї всієї гидоти: мовляв, дівчата були не проти.

Тобто коли, нашим дітям продають алкоголь та цигарки у магазинах, то діти самі винні, що купують. Бо ж не проти купляти.

Тобто коли біля школи торгують наркотою, то діти теж винні, бо це купують. Бо ж теж не проти купляти.

Коли п’яний водій збиває дитину на переході, то і тоді дитина винна? А чого ж? Не треба було ходити там, де їздять п’яні дяді.

За логікою, виходить, що в усіх дитячих проблемах винні діти. А дорослі… А що ж дорослі… Дорослі заробляють гроші і час від часу читають моралі про «можна» і «не можна».

Звісно, у сексі за обопільною згодою, нічого крамольного немає. От тільки… Дівчатам було 11 і 12 років. Йдеться про дітей. І лише про дітей. І це не двійка за невиконане домашнє завдання. А дорослі дяді спали з дітьми. Невже нікого не напружує, що це в принципі педофілія? І річ вже не в тому, чужі це чи свої. А в тому, що ми негласно погоджуємося з тим, що в педофілії нема нічого страшного, дівчатка ж добровільно лягли в ліжко. Якщо добровільно – то це нормально.  І хтозна, якби розбещувачі не були іноземцями, чи дізналися би ми про це? А скільки таких випадків лишається в таємниці? І доки суспільство буде відхрещуватися від цього, стинаючи плечима: «Та ж ми що? Вони ж самі. Добровільно».

Марк Твен казав, що як би ми не виховували дітей, вони виростуть схожими на нас.

Вас це не лякає? Їхня, дівчат, поведінка – це ж просто дублікат нашої із вами поведінки. Ми ж не бачимо нічого страшно в моральній та фізичній проституції, якщо йдеться про гроші чи лобіювання якихось ситуацій. Гроші і посади не пахнуть. Чи не так?

Діти теж це бачать, на жаль. Діти, як і дорослі,  хочуть гарного життя з усіма його спокусами. Діти розуміють, на жаль, як би вчителі не розпиналися у школах, що за гроші можна купити все, і в тому числі вчительку, яка найголосніше репетує про честь, мораль і гідність. Діти бачать з екранів телевізорів та телефонів-планшетів, що це все нормально. А хто ж їм усе це транслює? Ми з вами, дорослі. Ми їх поселили у світ, де все купується і продається. То чого ж дивуватися, що хтось із них підторговує власним тілом?

І не треба кричати, де були батьки і куди вони дивилися. А де ми? Суспільство? Куди ми дивилися? Ми були зайняті. Ми цинічно руйнували усе, що несло в собі хоч якусь нематеріальну цінність. А тепер дивуємося. Ні, навіть не дивуємося. Щиро переконані, що діти, народжені нами, на таке не будуть здатні ніколи-ніколи. А чому ми так переконані, коли самі не раз дозволяли себе нагинати чи ставати нам на горло? Те, що діти при цьому мовчали, не означає, що вони цього не бачили. Бачили і робили свої висновки.

І ці дівчатка – ляпас не батькам. Нам усім. І знаєте, що найстрашніше? Що у цих дівчат навряд чи налагодиться життя, бо ж наше «моральне» суспільство не дасть їм спокою. Вони так і лишаться у свідомості «порєдних галичан» малолітніми курвами. А педофіли? А що педофіли? Та нічого. З ними проведуть роз’яснювальну бесіду.

Буде прикро, якщо цим блогом знову поділю іванофранківську спільноту на два ворожі табори. Хтозна, може, й електронна петиція з’явиться з проханням депортувати мене з Франківська. Але погодьтеся, якщо дорослі пані та панове постраждалим дівчаткам кидають «самі винні»,то щось не так у нашому данському королівстві. І може, нарешті варто згадати, що діти, як і Бог, бачать усе. І мовчать.