«Книги – це такі дзеркала, де кожен бачить самого себе…»

Наталя Щерба – відома письменниця, яка мешкає в Івано-Франківську. У 2008 році світ побачив її перший роман «Бути відьмою», згодом були опубліковані інші книги, що склали цикл «Бути відьмою» (трилогію): у 2010 році «Відьмин хрест», а через рік – «Вільна відьма». У 2010 році вийшов фантастичний роман «Дволикий світ».

У 2010 році авторка удостоїлася заохочувальної премії «Єврокон-2010» у номінації «Найкращий молодий фантаст Європи» (премія «EuroCon (ESFS Awards)»). У тому ж році вона завоювала гран-прі конкурсу «Нова дитяча книга» в номінації «Пригоди і фентезі» з книгою «Часовий ключ».

Найбільш популярна серія книг письменниці («Часодії») побачила світ спочатку російською мовою: перша книга «Часодії. Часовий ключ» (березень 2011 року), друга книга «Часодії. Часове серце» (жовтень 2011 року), третя книга «Часодії. Часова вежа» (2012 року), четверта книга «Часодії. Часове ім’я» (1 грудня 2012), п’ята книга «Часодії. Часограма» (2013 рік), шоста книга «Часова Битва» (2014 рік).

В українському перекладі серія книг («Часодії») вийшла упродовж 2014-2015 років завдяки співпраці з харківським видавництвом «Школа».

 

Наталя Щерба, фото Ігор Ткач

  • Наталю, розкажи про себе та Івано-Франківськ.

Івано-Франківськ недаремно називають серцем Карпат – це дивовижне місто, воно є сучасним і традиційним водночас, і в цьому його особливість. До мене часто приїжджають гості з різних країн – письменники, перекладачі, видавці, актори, літературознавці. Я воджу їх нашим містом, а потім везу в гори – на Хом’як або на Піп Іван, чи просто у Болехів на скали. Коли я дізналася, що фестиваль “Свято ковалів” хоче зробити у місті казкову часову вежу для дітей та дорослих за мотивами моєї книги “Часодії”, то неймовірно зраділа – нашому місту не вистачає таких “цікавинок”, які є у тому ж Львові. У Празі є своя казкова часова вежа, у Кракові символ міста – це казковий дракон, який пирхає вогнем кожну годину, у Вроцлаві взагалі “живуть” триста залізних гномів. А тепер і в нас буде своя казка!

  • Ти пишеш казки. Чому?

Я пишу казкову фантастику для підлітків. Цей жанр я вибрала недаремно, бо фантастика має великі художні властивості, розвиває творчу уяву, формує критичне мислення, широкий світогляд. Казка – це завжди творчість. Я бачу, як діти цікаво та оригінально сприймають мої історії – у малюнках, творчих саморобках, навіть фанфіках. До речі, малюнки дітей я збираю – в моїй колекції вже понад п’ять тисяч малюнків, і всі такі різні!

  • Твої книги спочатку вийшли в Росії. Чому?

О, “Часодії” пробивали собі дорогу до видання п’ять років. Я надсилала у різні видавництва – українські та російські, переважно книгу хвалили, але друкувати не хотіли. Пам’ятаю, як видавництво «КСД» надіслало відповідь, що “текст чудовий, але комерційно не вигідний”. Це був час розпачу та зневіри у власних силах. Та я все одно вірила у цю часодійну історію, тому не здавалася. Мені дуже пощастило з підтримкою близьких та друзів. Саме друзі дали мені посилання на конкурс “Нова дитяча книга” від видавництва “Росмен” (воно тоді друкувало російського «Гаррі Поттера»), і несподівано я виграла, хоча відбір був жорсткий – на конкурс надіслали понад три тисячі рукописів. І от у 2010 році надрукували першу книгу “Часодіїв”. Якщо зараз це прочитає хтось із молодих авторів, хочу сказати їм дуже важливе: ніколи не здавайтесь, пробуйте, надсилайте знову і знову, працюйте над вашою книгою, і видавництво, ваше видавництво, яке у вас повірить, обов’язково знайдеться.

  • Хто твоя читацька аудиторія?

В першу чергу, це діти, підлітки. Та дорослі, в серці яких горить вогонь любові до казки та віри у добро, дружбу, взаємоповагу, великодушність. Зустрічі з читачами – це завжди свято, бо приємно поговорити з людьми, які читали твої книги та розуміють, що саме ти хотів сказати. Це завжди надихає!

  • Ти видаєшся у Європі. У яких країнах вже можна прочитати твоїх “Часодіїв”?

“Часодіїв” вже видали польською, чеською та словацькою. Зараз ведуться перемовини в інших країнах, але це справа довга. Звісно, дуже приємно, що є інтерес до книги, бо за кордоном виходить дуже багато цікавих книг для дітей та підлітків, велика конкуренція.

  • Що для тебе час?

Час – це дуже складне та водночас цікаве поняття – наукове, філософське, літературне, навіть психологічне. Колись у дитинстві саме з інтересу до часу почалося моє захоплення фантастикою: Герберт Уелс, Кліффорд Саймак, Кір Буличов. Я завжди хотіла написати казкову історію про час, тому “Часодії” і є така довга відповідь на це питання.

  • Одним із ключових образів є образ вежі. Що він означає?

Часова (годинникова) вежа – це символ життя, завжди головна башта будь-якої споруди. У “Часодіях” є ключовий момент, коли герої повертають час до годинника головної вежі старовинного замку і це рятує весь часодійний світ. У подорожах я завжди звертаю увагу на годинникові вежі міст, бо то є візитівка міста, саме тому з ними пов’язано так багато казок та легенд.

  • Як ти ставишся до того, що твої казки намагаються препарувати химерним чином, вишукуючи те, чого там насправді нема? І що там дійсно є?

Мої казки – для дітей-підлітків, а це означає, що автор має бути поза політикою, релігійним вибором, рекламою тощо. Писати для дітей – це велика відповідальність для автора. Тому, серед іншого, я звикла не зважати на людей, які хочуть використати популярність моєї книги у якихось своїх власних інтересах. До того ж мені дуже імпонує думка, що книги – це такі дзеркала, де кожен бачить самого себе винятково через власне сприйняття світу. Тобто хто що шукає, те і знайде.

Стосовно самої казки, “Часодії” – це історія не тільки про час та часодійство. Це історія про дружбу, довіру, взаємоповагу, вибір між простим та правильним, навіть перше кохання. Тобто про підлітків, які вступають у дорослий світ, вчаться приймати відповідальність за свої вчинки, вчаться бути дорослими.

  • Про гроші не дуже тактовно питати, але світ у нас такий, що мушу запитати. Знаю, що займаєшся благодійністю. Розкажи про це детальніше.

Це особиста справа, звісно. Кожен помагає, як може, я пишу листи. Мені пишуть багато дітей та батьків, розповідають дуже різні історії зі свого життя – я намагаюся відповідати усім. Для дітей це неймовірно важливо! Загалом, перше, що потрібно будь-якій дитині – це увага та повага до її інтересів. Тому закликаю батьків: читайте з дітьми, обговорюйте книги, цікавтеся їхньою думкою. Це неймовірно збагачує вас обох! У листах діти часто надсилають малюнки, листівки, прикраси, навіть пакетики чаю чи цукерки! Розповідають про себе, своє місто, свою історію знайомства з книгами та взагалі з читанням. На жаль, не встигаю відповідати швидко, але все одно я взяла за правило під самий Новий рік писати не менше 200 листів-відповідей. Бо Новий рік – це справжнє часодійне свято, коли у дива вірять усі – і малі, і дорослі. Є дуже зворушливі історії, коли книги (в першу чергу це саме “Часодії”) допомагали комусь у житті у скрутні моменти. Це особисті речі, гадаю, про них не треба розказувати.

  • Тебе не часто побачиш на презентаціях та мистецьких тусовках. Чому?

Бо працюю (сміється). По-перше, над книгою треба працювати кожен день, наполегливо, пропускаючи через себе кожну деталь, кожну подію – це 10-14 годин праці щоденно. Саме тому я багато подорожую, бо це і натхнення, і нові враження, і найперше – зміна місця праці, адже письменнику важко бути постійно один на один з книгою, на це йде багато сил. Звісно, я буваю у кіно, в театрі чи на концертах, але переважно, коли випадає вільний час, ходжу з друзями у гори.

  • Як гадаєш, хто і чому боїться фентезі? І чи варто його боятися?

Як і у давні часи, всякий страх від невігластва та незнання. Колись взагалі вважали, що земля плоска, а не кругла, і доводити щось подібне було тільки час гаяти. Саме поняття “фентезі” трактується занадто широко – тобто фентезі якось прийнято називати все підряд: і чарівну казку, і фантастику, навіть пост-ап чи кіберпанк іноді потрапляють під це визначення. Мені особисто подобається жанр казкової фантастики, коли вигаданий світ має якесь осмислення і є багатогранним.

Загалом, до теми доречно буде процитувати Роулінг: “Казки, магія – це лише література”. А Ейнштейн взагалі казав так: “Якщо хочете, щоб ваші діти були розумними, то читайте їм казки. Якщо хочете, щоб були ще розумнішими – читайте їм більше казок!”

 

Розмовляла Ольга ДЕРКАЧОВА