Коли десять людей моляться за тебе, не страшно йти на фронт

Росіяни Олег і Тетяна Бутусіни зараз виховують десятеро дітей: шістьох хлопчиків і чотири дівчинки. Близько двох років тому ця багатодітна сім’я з Підмосков’я перебралася жити на Прикарпаття, і вже тут навесні 2015 року народився їхній наймолодший син.

Раніше Олег Бутусін був працівником російського казначейства. Але від самого початку Майдану родина зайняла проукраїнську позицію. У її правоті чоловік  остаточно переконався у 2014 році в час Іловайського котла. Тоді, перебуваючи на Кубані, він став свідком того, як Російська Федерація постачала на Донбас залізницею і літаком зброю та боєприпаси для так званих «ДНР» та «ЛНР». А  Кремль тим часом запевняв, що жодних російських військ на території України немає.

Бутусіни збиралися їхати в Україну швидко, а відтак розпродували майно майже за безцінь. У Московській області у них було велике господарство: мали трактор, тримали худобу та птицю. Щось продали, щось роздарували, а щось просто залишили. Маючи досвід ведення сільського господарства, планують займатись цим і на Прикарпатті.

14222338_625714047611432_2441657835257936432_n

Тернистий шлях

Оскільки прабабуся Тетяни була родом з України, то жінка вже отримала українське громадянство. Мають українське громадянство й діти. Батько ж сімейства, який майже одразу після приїзду вступив до лав «Правого сектора» та пішов добровольцем захищати Україну, поки що не може здобути українське громадянство. Відповідно до норм чинного законодавства, він має надати низку документів з Росії, чого зробити, звісно, не може.

У Бутусіна були документи на право перебування в Україні, але цей дозвіл закінчився в серпні. Тепер сім’я переймається тим, щоби батька не видворили за межі України, адже в Росію ніхто з них не бажає повертатись. Російська влада, дізнавшись про участь чоловіка у «Правому секторі», вже провела в родичів обшуки. Не важко уявити, яка доля чекатиме там на Олега, що він воює на боці України.

14264879_625714057611431_2259832999626357588_n

Зараз сім’я шукає способи отримання громадянства для Олега. Після року, проведеного на фронті, чоловік міг би його отримати. Але поки що його спроби узаконитися в Україні – безрезультатні. Він скаржиться на те, що витратив купу нервів, часу і грошей, на які можна було б, напевно, купити кілька паспортів.

«Ми вчинили чесно по відношенню до України, чого не скажеш про поведінку президента по відношенню до нас. Підсумком стала відповідь інспектора у Львівській міграційній службі: «Дадуть Вам статус біженця чи ні – 50 на 50. Адже ви воювали. Ми вас викличемо». Я воював і пишаюсь цим. А викликати мене може тільки мій командир для виконання військових обов’язків або моя власна совість», – обурюється Олег.

І хоч час, витрачений на отримання громадянства України, здається змарнованим, Олег не відмовляється від цієї ідеї. Тим паче, що з такою проблемою стикаються багато іноземців, які зараз воюють на боці України.

14292408_625714060944764_6239674185316108495_n

Дружна родина

Коли чуєш про сім’ю з десятьма дітьми, то уявляєш багатостраждальну, затуркану матір з синцями під очима. Натомість Тетяна Бутусіна є зразком жіночності, краси та спокою. При цьому діти у неї доглянуті, охайні і ситі. Організованості цієї жінки можна тільки позаздрити.

Старший син Бутусіних зараз навчається в Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, інший – в Богородчанському військовому ліцеї. Старша донька вчилася у Галичі, де закінчила художню школу. Олег каже, що не проти малювання та подальшого навчання дівчини у виші, але насамперед хоче, щоб донька реалізувалась як жінка та була пристосованою до життя: стала хорошою господаркою та щасливо вийшла заміж…

Нещодавно родина переїхала в іншу місцевість. Це сталося після того, як чоловік з  батальйону, де служить Бутусін, просто пропав: вийшов з дому і не повернувся. Подія вразила Олега настільки, що змусила змінити не тільки номер телефону, а й місце проживання.

Родина росіян – надзвичайно дружна: разом займаються господарством, працюють на городі, разом йдуть збирати гриби і ягоди. Навіть будинок свідомо купили поряд з лісом. Зараз його обживають, планують відремонтувати, вимурувати піч. А після ремонту Олег неодмінно хоче повернутися на фронт.

14322491_625714054278098_4743084024124084640_n

Воєнна тема

На запитання, чи не страшно було йти на війну, Олег Бутусін відповідає просто: «Ні, адже знаю – десять людей моляться за мене!»

Але на тему війни чоловік спілкується неохоче, каже, що багато речей для нього залишаються незрозумілими. Наприклад, те, як громадяни тікають від служби і не хочуть йти в армію. Адже на власні очі бачив, як чоловіки, уникаючи повісток, ховалися по стодолах. Він же переконаний, що захищати власну країну – це почесно.

У дечому незрозумілою Бутусіну залишається і позиція вищого керівництва України. І те, що на деяких ділянках фронту по українських військових стріляють, а вони не мають змоги відповідати, бо необхідно зберігати ефемерні Мінські домовленості. Натомість він вважає, що мир можна здобути тільки шляхом військової перемоги, а не дипломатії. «Ми маємо перемогти, чого б це не коштувало. Маємо підготуватись до наступу і піти в атаку. А для цього пропаганді Путіна повинна протистояти сильна інформаційна політика з боку України», – наголошує він.

Наразі ж, на думку Олега, ворог використовує інформаційну війну, в якій Україна просто капітулювала. Адже люди на окупованих територіях, дивлячись канали на зразок «Оплота», «Новороссии» та канали РФ, «вірять і піддаються пропаганді».

14322637_625714034278100_8673480618135367955_n

«Для нас же роблять картинку, що Обама – ворог Путіна, Путін – ворог Порошенка, насправді все трішки інакше, – міркує він. – Адже у Порошенка заводи в Росії, у Путіна бізнес в Україні, продовжують працювати банки…»

Політику очільника РФ чоловік називає необільшовизмом. Родина, до слова, пробувала жити в різних регіонах Росії, але зрозумівши, що це нічого не змінює, вирішила переїхати в Україну. «Країна, що зносить пам’ятники Леніну, має майбутнє», – переконані Бутусіни.

«Україна – це традиції. Тут ще все живе завдяки тому, що більшовики на Західну Україну прийшли тільки в 1939 році. Тут живі традиції. І ми в цьому беремо участь, мої діти колядують», – тішиться Олег.

Коли його сім’я переїхала сюди, то у них всіх склалося таке враження, ніби вони повернулися додому. Бутусіни зустріли тут безліч прекрасних людей, хоча трапляються й такі, що з підозрою ставляться до приїжджих росіян. Але назад, на батьківщину, вони не хочуть. Чоловік каже, що готовий повертатися «тільки на танках – вішати Путіна».

Ольга НИЧАЙ

Більше про сім’ю Бутусіних ми писали у статті “Дім непокірних”.