Коли літо у розпалі

Коли літо у розпалі, а шанси поїхати у краї заморські дорівнюють нулю, ба більше – навіть місцеві курорти тобі не світять, а відпочити таки хочеться, саме час почати досліджувати околиці. Можна виявити чимало цікавого і несподіваного в себе під носом. Варто лише озирнутись навколо.

Оце днями зовсім випадково втрапили до Галича. Здавалось би, містечко та й містечко. А нічого подібного!

Від Івано-Франківська до Галича всього 25 км. Наша бюджетна подорож вилилася в 10 літрів бензину та три хотдоги на заправці.

Чіткого плану у нас не було. Напередодні поначитувались Вікіпедії і поїхали.

Уявіть собі місто, якому понад тисячу років, десь поміж туманними схилами у Тоскані… Поля чергуються з лісочками, в долині виблискує сріблом повноводна ріка, дорога в’ється серпантином повз мальовничі подвір’ячка турботливих господарів. І безкінечна зелень! І натовпи туристів (закреслено) безкінечна тиша… Тиша, бо це не Тоскана, а Галичина. І не якесь там Монтепульчано, а Галич. Місто, перша письмова згадка про яке сягає 898 року! А було б це насправді в Тоскані, треба було б записуватися в чергу, щоб дістатися до цих місць. Та ми в Україні. Кому цікаві наші провінційні красоти, хай навіть тисячолітні?..

Їдемо до Крилоса. Саме там, за літописними згадками, і було серце давнього княжого Галича. Сьогодні тут музей історії. Свого часу ініціатором його заснування став Андрей Шептицький. Колишні Митрополичі палати – резиденція галицьких митрополитів та єпископів, пам’ятка архітектури ХІХ століття, сьогодні слугують приміщенням для музею. Увесь перший поверх – це археологічні скарби. На другому – музей історії релігії. Найбільшим раритетом колекції є жезл Шептицького. У вартість вхідного квитка входять ще й відвідини Галичиної могили. Коли я була тут востаннє, це був просто незрозумілий високий курган, про який нічого не можна було прочитати. Сьогодні це відкритий музейний об’єкт. Давня могила невідомого знатного воїна, який, імовірно, і був засновником Галича. Проходимо поміж двох земляних валів – сьогодні їх висота всього 8 метрів, а тисячу років тому вали були 25-метровими,увінчаними 5-метровою дерев’яною огорожею. В найнебезпечніших місцях височіли оборонні вежі. Складна система шлюзів підтримувала рівень води у рові. Галич був могутньою твердинею свого часу.

І ось ми, такі маленькі, проходимо поміж ними,  оцими тисячолітніми мовчазними пам’ятками. І просто серце завмирає від самої думки, що отут колись точилися криваві протистояння проти Батиєвих військ. Що оця трава зеленіє тут вже понад тисячу років!

Екскурсовод проводжає нас через поле до кургану. У нього можна зайти! Наш 9-річний син у захваті: чим не піраміда єгипетського фараона?!

При розкопках могили тут виявили човен і зброю та коштовності. Зараз тут копія того човна, бо оригінал розсипався, щойно потрапив на повітря. Всередині кургану трепетно і трохи моторошно. Все ж таки розумієш, що знаходишся всередині могили, хоч там немає нічого зловіщого.

Мимоволі радію, вийшовши на поверхню. Малий не витримує і таки здирається на курган. Краєвид – неймовірний! Треба неодмінно повернутися сюди на заході сонця!

Йдемо назад, до Митрополичих палат. На подвір’ї росте велетенська липа – учотирьох годі обійняти її стовбур! Не уявляю, скільки їй може бути років… А спитати не здогадалася. Поруч фундамент древнього храму, побудованого Ярославом Осмомислом ще у ХІІ столітті. Це Успенський собор. Свого часу велична святиня лише на півтора метра в ширину та довжину поступалася знаменитій Софії Київській. У притворі давньої церкви археологи виявили кам’яний саркофаг Ярослава Осмомисла.

Поряд із древнім фундаментом розташована діюча церква Успіння Пресвятої Богородиці — пам’ятка архітектури XVI століття. Вівтарним образом у цьому храмі є Крилоська чудотворна ікона Божої Матері. Вона залишилася неушкодженою під час численних руйнувань храму і вважається покровителькою усього Галицького краю.

Тепер до Крилоської Богородиці щорічно сходяться десятки тисяч віруючих на всеукраїнську прощу. Але зараз тут тихо. Церква відкрита, і в ній нікого немає, крім нас. Мимоволі розмовляємо пошепки. Торкаюся кам’яних стін – бринить,  резонує! Вісім століть молитов… І саме зараз, коли тут нікого немає, їх усі чуєш серцем!

За п’ять годин мандрівки ми ще встигли відвідати загадкове кладовище караїмів на Дністровій кручі. Піднялися на руїни Галицького замку. Побували на унікальному пішохідному залізному мосту, якому сто років, та роздивились кований якір – пам’ятний знак на честь судноплавства по Дністру. Привіталися з пам’ятником Королю Данилу. Відшукали рекреаційну зону на Лімниці – найчистіша річка Європи, до речі.

Ми не встигли у Музей архітектури та побуту під відкритим небом, у Центр реабілітації диких тварин, на екологічну стежку та в церкву св. Пантелеймона, і ще багато куди не встигли. Адже історико-культурний заповідник “Давній Галич” – це цілих 80 гектарів унікальних пам’яток історії, археології, культури та неймовірні ландшафти і природоохоронні території.

Словом, у Галич треба їхати ще раз. Цього разу – на увесь день. А ще краще з наметами. І заночувати десь у затишку Дністрових круч.