Коли музика реабілітує

 Воїн хоче вперше на Прикарпатті провести всеукраїнський фестиваль «Пісні, народжені в АТО»

«Закочуйте рукави і гайда до роботи!» – закликає побратимів калуський вояка Іван Стратієнко, який впевнений, що народився саме для того, чим зараз займається. Знайди свою справу і щодня старанно роби її з любов’ю та на совість. Іван відшукав своє покликання ще до війни – культура і музика. Під час бойових дій музика не давала вояку згаснути, а після повернення з фронту вона надихає на нові звершення. Цей невгамовний воїн уміє здійснити культурний переворот у головах навіть затятих українофобів, а ще задумав втілити в Калуші грандіозне свято воєнної пісні.

 Все встигає

43-літній «майданівець», боєць АТО Іван Стратієнко всюди встигає: він керівник народного аматорського вокального ансамблю РБК «Західний вітер», начальник сектора з питань культури Верхнянської ОТГ (об’єднаної територіальної громади), депутат районної ради, власник крамниці з музичними інструментами, продюсер студії звукозапису, лауреат всеукраїнського фестивалю авторської воєнної пісні «Пісні, народжені в АТО». А ще вміє грати на багатьох музичних інструментах і вже давно дотримується постанови, яку сам собі вигадав: щомісяця прочитати бодай 700 сторінок, а це три-чотири книги. Останнім часом найбільше читає про історію УПА.

За що воюємо?

У минулому Іванич (позивний бійця) – комендант калуського наметового містечка на Майдані, активний учасник Революції гідності, організатор координаційного центру допомоги учасникам АТО. Спершу був волонтером, а потім подався на фронт, де 15 місяців воював у складі 72-ї механізованої бригади – був командиром відділення реактивного дивізіону. Найдужче переживав, аби не стати тягарем для побратимів – вік такий: десь хребет міг заболіти, десь суглоби… Але все обійшлося – боєць навіть не пчихнув жодного разу.

Про жахіття війни Іван не хоче згадувати. Хоч каже, там було і багато доброго, не тільки сама біда. Наприклад, коли на День незалежності калушанин розпорядився, аби всі бійці одягнули вишиванки. А на Різдво коляду заводили – теж Іван Стратієнко постарався. 25 вояків, більшість із яких перший раз у своєму житті колядували. Старанно вивчили слова, мелодію – тішилися, як малі діти. «Домовилися, що о 2-ій годині репетиція, – пригадує з усмішкою командир. – Виходжу о пів на другу, а всі вже чекають. Кажу: «Хлопці, та ж репетиція аж через півгодини!» – «Так, чтобы не опоздать…»

Культуру Іван вважає важливим клаптем розбудови країни. І це не банальні слова. «Коли Великобританія була в стані війни, гроші з усіх рахунків Черчіль наказав спрямувати на потреби армії, – розповідає ветеран. – Проте коли йому доповіли, що найменше коштів забрали зі сфери культури (бо в них і так нема), то Черчіль сказав: «Поверніть їм те, що взяли. Не можна забирати гроші в культури. Адже ми за це якраз і воюємо!»

З нуля

Іван повернувся додому в квітні 2016-го і майже одразу пірнув у роботу – через місяць йому запропонували очолити сектор культури у Верхнянській ОТГ, до якої входять 14 сіл. А ще коли він був на фронті, командира обрали депутатом калуської районної ради. Тож уже на передовій він почав включатися в майбутню роботу – голова була забита планами і проектами для розвитку громади.

«Найкраща реабілітація після будь-якого пережитого стресу – це робота, – запевняє воїн. – Якщо людина завантажить себе справами (бажано корисними), то у неї просто не буде часу мордуватися всілякими дурницями. Який толк із того, що солдат ходить напідпитку, в одязі, який уже місяць не праний, і при цьому б’є себе в груди та кричить навсібіч, що він герой, бо воював, тож тепер усі йому винні?»

На початках Івана найбільше дратувала байдужість навколишніх людей. Спершу він їм щось намагався доводити, а потім зрозумів – немає сенсу, тож тепер просто йде геть. Щоправда, одного разу таки не стримався і натовк пику одному міліціонеру. Пояснює, що тоді просто не міг вчинити інакше. Розумник варнякав усілякі нісенітниці про війну, адже й гадки не мав, що Іван – боєць і добре знає, що той був у зоні АТО лише два тижні, та ще й за 100 км від передової, там тільки стояв і цигарки курив. Однак одразу після приїзду він вже мав статус учасника бойових дій. «Заткнути йому пельку було питанням принципу і честі», – пояснює Стратієнко.

На своїй посаді керівника відділу культури Іван найперше почав формувати команду молодих, ідейних та ініціативних патріотів. Цілковито з нуля. Зате тепер упевнений у своїх колегах на всі сто відсотків. Наразі готуватимуть проекти для розвитку громади.

«Я прийшов на посаду, де не було нічогісінько, – переконує боєць. – Почали з елементарних дрібниць. Скажімо, кожен будинок культури у селі повинен мати санвузол. Досі маленьких діточок, які брали участь у художній самодіяльності, мусили водити в туалет надворі, навіть взимку, коли сніг по коліна. Це XXI століття. Центр Європи. Опалення теж ніде немає. Як я можу вимагати з працівників культури якихось результатів, коли в приміщенні зуб на зуб не попадає?»

Музика, що надихає

Музика завжди була в його житті. Іван закінчив музичне училище в Калуші, де створив власну музичну студію. Писав багато пісень, допомагав талановитим дітям розвинути свої здібності.

На фронті музика теж була з ним, давала вояку наснагу і підіймала дух. Саме на передовій народилися перші пісні Івана про війну. Спочатку з’явилася композиція «Сльози серця» – у серпні 2015-го, після важких боїв під Гранітним. Першими пісню почули побратими – бійці 72-ї механізованої бригади. Вони і придумали назву. Потім калушанин записав пісню «Сивий туман». У неї теж своя історія. Коли Іван ще був волонтером, в одному із госпіталів побачив двох хлопців – 19 і 23 років. В одного не було ніг, в іншого – ноги і руки. Й обоє були сиві-сиві. Саме їм автор і присвятив цю композицію. Музичні дітища бійця можна переглянути на Youtube.

З піснею «Сльози серця» Іван Стратієнко торік потрапив у двадцятку найкращих учасників всеукраїнського фестивалю «Пісні, народжені в АТО», що проходив у Дніпрі. Протягом року фестиваль влаштовували в різних містах України. Подія збирає десятки вояків-виконавців, які презентують власні композиції, де лунає пекучий відгомін війни. Однак ще жодного разу фестиваль так і не дістався до Прикарпаття. Калуський воїн разом з івано-франківським побратимом Станіславом Паплінським вирішили це виправити.

Фестиваль хочуть організувати в Калуші на Покрови – тоді якраз відзначатимуть 75-ліття УПА. Іван обіцяє, що дійство буде потужним. На сцені виступатимуть не лише талановиті бійці АТО з усієї України, але й відомі артисти, які допомагають армії. Хто саме – поки що секрет.

Для реалізації цього задуму потрібно близько сотні тисяч гривень. Калушанин каже, що кошти шукатиме в представників органів місцевої влади. До речі, більшість концертів «Пісні, народжені в АТО» фінансово підтримувала саме місцева влада того міста, де проводили концерт.

«Військова пісня дуже важлива на сьогодні, – пояснює Стратієнко. – Ви й уявити собі не можете, як вона піднімає дух!»

Перспектива знайдеться

Коли після демобілізації Івана запитували, де він був так довго, боєць відповідав (та й досі відповідає), що на заробітках: «Мені так простіше сказати. Бо як лиш почну говорити, що воював майже півтора року на фронті, то тільки й чути бідкання і скиглення. Не хочу того!»

Командир додає, що війна – це страшна річ, всі боялися, але більшість оговтувалися і опановували страх.

«Якщо прийшов додому живим – йди до церкви молитися, Богові дякуй за таку милість, – продовжує Іван, – але не треба на кожному куті розповідати про свій героїзм. Іди і роби щось!»

Всі зараз нарікають, мовляв, нема перспективи… «Та закочуйте рукави і гайда до роботи! – обурюється Іван Стратієнко. – А перспектива сама вас знайде».

Наталя МОСТОВА