Домініканський римо-католицький костел у Богородчанах наразі перебуває у користуванні Української православної церкви. Приблизно два роки тому римо-католицька громада заявила про свої права на споруду. У місцевій владі вирішувати питання не беруться. Кажуть, консенсусу можна досягти лише у суді.

Права на майно

Римо-католицький костел отців-домініканців розміщений у Богородчанах на вулиці Шевченка, 61. Це архітектурна пам’ятка ХVІІ ст., об’єкт культурної спадщини національного значення (охоронний номер 970). Храм зведений у 1691 році на кошти власника Богородчан Станіслава-Кости Косаковського, чоловіка графині Катерини Потоцької. Дерев’яне приміщення костелу впродовж 1742-1761 років замінили мурованим з елементами бароко.  Реставрацію храму проводили впродовж 1904-1905 років, але після Першої та Другої світових воєн споруда була сильно пошкоджена. У костелі зберігалася чудотворна ікона Богоматері, яку в 1944 р. вивезли до Польщі. Нині тут розміщена Українська православна церква.

Приміщення концертно-виставкового залу (недіючої культової споруди колишнього костелу) передано у користування УПЦ рішенням виконкому Богородчанської райради народних депутатів від 18 травня 1990 р. №128. Є ще одне рішення, вже виконкому Івано-Франківської облради народних депутатів від 15 жовтня 1991 р. №186, відповідно до якого культову будівлю в смт. Богородчани передано у користування релігійній громаді УПЦ. Тоді ж укладено договір про безоплатне користування пам’яткою архітектури республіканського значення. Загальна площа приміщення 293 кв. метри.

Поряд з костелом розташовані митрополичі палати духовенства. Їх ще у 1987 році було передано Богородчанській музичній школі. Частину приміщень палат площею 80 кв. м розпорядженням Богородчанської РДА від 22.02.2002 р. передано в постійне користування громади УПЦ.

Селищний голова Богородчан Ростислав Заремба розповідає, що наприкінці 1980-х років у Богородчанах відновилося релігійне життя. Церкву Івана Богослова, де раніше діяла православна церква, повернули греко-католикам. Православні віряни залишилися без свого приміщення. Ситуація була конфліктною, і на той час було прийняте компромісне рішення віддати Домініканський костел у користування православній громаді.

«Костел, який на той час був складовою музичної школи і використовувався як концертний зал, передали УПЦ. Укладений договір на користування, він діє донині. З початком збройного конфлікту на сході ситуація змінилася, загострилася. Новий поштовх відбувся, коли офіційно зареєстрували римо-католицьку громаду. Якщо спочатку мова йшла про розірвання договору оренди і повернення культової споруди, то нині це вже новий напрямок – реституції, повернення споруди тій громаді, якій вона належала історично», – продовжує Заремба.

Особливе обурення у громади викликає той факт, що у приміщенні костелу розквартирувалася церква Московського патріархату. Хоча в офіційних документах цього не вказано, а договори укладені Українською православною церквою. З проханням про повернення майна римо-католицька громада звернулася до місцевої влади. Католики мають намір використовувати приміщення для проведення богослужінь.

«Споруда є пам’яткою національного значення і не перебуває у комунальній власності селища. Це державна власність, що за межами моєї компетенції. Проте представники обох конфесій є жителями Богородчан, тож, щоб уникнути конфліктів, я ініціював зустріч обох сторін», – каже селищний голова.

Представник УПЦ отець Володимир зауважив, що у православної громади іншої споруди немає, вона користується приміщенням на законних підставах, добровільно передати його римо-католикам відмовилася. Якщо ситуація буде загострюватися – підуть до суду. Крім того, вони вважають, що громада, яка має намір забрати приміщення, штучно створена.

Наступним кроком, на думку селищного голови, буде звернення римо-католицької громади до керівництва обласного рівня, адже договір укладений обласним виконкомом, правонаступником якого є обласна рада. «Якщо рішення буде позитивним, то це один шлях, негативним – інший. Скоріше за все, буде звернення до суду», – прогнозує посадовець.

Ймовірним вирішенням конфлікту могло б стати будівництво нового храму православними вірянами. Землю для цього у селищі знайдуть, запевняє Заремба.

«Римо-католицькій громаді ми рекомендували вирішувати питання в судовому порядку. Тобто у правовому полі. Як державна структура, ми не можемо втручатися у релігійні питання. Яка б ця конфесія не була, у цьому випадку адміністрація залишається безсторонньою. Намагаємося вирішувати це у мирному полі, щоб конфлікт не переростав у ворожнечу, адже обидві сторони – це жителі селища. Є історичні документи, які свідчать про приналежність костелу до певного періоду, кому він належав. Але втручатися у міжконфесійні процеси ми не маємо наміру. Для того є суд», – зауважує перший заступник голови Богородчанської РДА Василь Петришин.

Головний архітектор Богородчанського району Сергій Сікора вважає, що римо-католицька громада може у судовому порядку оскаржувати документи про передачу костелу в користування і, таким чином, повернути його.

Стан – незадовільний

Жителі Богородчан висловлюють занепокоєння зовнішнім станом приміщення костелу, кажуть, виглядає він гірше, ніж сарай. Стіни будівлі почорніли від плісняви, штукатурка обдерлася. Підписавши договір, православна громада взяла на себе зобов’язання охороняти, берегти передану в користування культову споруду.

«Православна громада визнає, що приміщення потребує ремонту та реконструкції. Але це така споруда, де не можна найняти майстрів з вулиці. Такі роботи мають виконуватися спеціалізованими структурами, які мають відповідні ліцензії на проведення реставраційних робіт. Ситуація ускладнюється й тим, що у 2001 році ремонтні роботи були проведені неправильно. Грибок, який на той час уже утворився на стінах, «загнали» ще глибше. Тому нині косметичним ремонтом не обійтися. Ці роботи дорогі, але це пам’ятка державного значення, і в її реставрації мали б бути зацікавлені Міністерство культури та громада селища», – вважає Ростислав Заремба.

Головний архітектор Богородчанського району зауважує, що це пам’ятка архітектури національного значення обласного підпорядкування. «Ні місцевий бюджет, ні комісії впливу чи відношення до неї не мають. Пам’ятка нам не підпорядкована, єдиний наш механізм – рекомендаційні листи», – каже Сергій Сікора.

Одним з вагомих аргументів римо-католиків є готовність у випадку передачі костелу за власні кошти здійснити повну капітальну реставрацію споруди і в майбутньому утримувати її в належному стані.

Наразі двері костелу (а відповідно до документів, церкви Святого Петра і Павла) здебільшого зачинені, відчиняють їх лише на богослужіння. Довкола зелений паркан, на ньому важкий металевий замок, тож вільного доступу до споруди немає. Поряд, у палатах духовенства – житло священика. Але там теж зачинено – сторонніх туди не пускають.

Наразі обидві сторони готові йти в суд і відстоювати свою правду. Побудова нової церкви могла б вирішити відразу дві проблеми: відсутність приміщення для УПЦ та реставрації костелу. Але чи готові сторони іти на компроміс і вирішувати питання мирним шляхом?

Ірина ФЕДОЛЯК