«Квадрат»

Режисер: Рубен Естлунд

Куратор великого шведського музею сучасного мистецтва Крістіан (Клас Банг) повинен вирішити, як провести рекламну кампанію нової виставки. Експозиція будується навколо інсталяції «Квадрат» – розміченого простору, в якому людям пропонується ставитися один до одного з довірою, повагою і турботою. Інсталяція не викликає ні в кого ентузіазму, і тому її реклама повинна бути гучною і чарівною. Крістіана, однак, куди більше хвилює, як повернути телефон і гаманець, які у нього вкрали на площі перед музеєм. Замість того, щоб звернутися в поліцію, чоловік сам намагається визначити, де знаходяться його речі, і вимагати їх повернення.

У той час, як у кримінальній драмі «Гра» Естлунд обговорював виховання дітей і ставлення до мігрантів, а в сімейній драмі «Форс-мажор» аналізував душевну слабкість шведських чоловіків, у «Квадраті» він зачіпає безліч громадських та духовних проблем. Вихолощена абсурдність сучасного мистецтва, криза маскулінності, доведена до божевілля політична риторика, відносини між різними націями і різними суспільними класами, порожнеча в особистому житті, готовність пройти повз чужу біду… Вражаючий перелік, але це удар розчепіреними пальцями, а не стиснутим кулаком.

«Гра» і «Форс-мажор» зачіпали сильніше, тому що їх зосередженість дозволяла глибоко розібратися в проблемі, що розглядається, і вибудувати навколо неї захопливу розповідь. «Квадрат» же інколи розвалюється на окремі ефектні сцени і слабо розвиває три основні сюжетні лінії – полювання Крістіана за викраденим, його стосунки з американською журналісткою, роль якої виконує Елізабет Мосс, і курування художнього музею. Найбільш їдкими і такими, що запам’ятовуються, вийшли кураторські сцени, що змусило деяких критиків назвати «Квадрат» сатирою на світ сучасного мистецтва. Це правильно, але неточно: фільм ширший, ніж знущання над музейними звичаями, безглуздими експонатами, перформансами за межею фолу (шокуючий фрагмент, в якому Террі Нотар з «Повстання планети мавп» зіграв російського художника, який зображує агресивну мавпу під час званої вечері), нарочито скандальними рекламними кампаніями і споживацьким ставленням ЗМІ до сучасного мистецтва.

Для Естлунд все це лише одна зі сторін Крістіана, причому сторона другорядна, тому що основна, найбільш драматична і важлива для героя сюжетна лінія розвивається за межами музею. Однак цій лінії приділено менше екранного часу, ніж музейній сатирі, і розкрита вона набагато слабше, на межі провалу. Погодьтеся, незграбна сценарна конструкція. Другорядне має додаватися до головного, а не затуляти його. Як кажуть в Америці, режисер відкусив більше, ніж зміг прожувати. «Квадрат» буквально розпирає від думок та ідей, і стрічка, яка триває майже дві з половиною години, потребує більшої строгості і чіткішої побудови. Хоча є свій шарм у хаотичності постановки, тому що вона робить «Квадрат» химерним і непередбачуваним. Це плюс для тих, хто любить артхаус за його несхожість зі скрупульозно вибудованим мейнстрімом.

В іншому «Квадрат» – стрічка сильна. Добре підібрані актори, смішні і гострі сатиричні сцени, кілька вдалих операторських знахідок, раптові сюжетні ходи (там, де розповідь все-таки збудовано), загравання з абсурдизмом… Важко не погодитися з тими, хто вважає, що «Квадрат» міг би бути чудовим артхаусним фільмом, якби Естлунд, який чесно визнає, що сценарій народжувався в муках, не намагався запхати на екран все, що його хвилює.

ФЕЛІНСЬКИЙ

 

Категорії: Без категорії