Квартет «Кантемус»

Вони не просто виконавці, а творці. І нерідко творять просто в центрі Івано-Франківська – на «стометрівці». Окрім цього, виступають на різноманітних концертах і конкурсах. Торік у регіональному конкурсі серед музичних колективів «Франкове підгір’я» хлопці вибороли першість. На фестивалі духовної пісні в Долині взяли гран-прі. А кілька тижнів тому вони навіть брали участь у передкастингу до талант-шоу «Х-Фактор».

Півтора року тому четверо студентів музучилища створили квартет із цікавою назвою «Кантемус», що з італійської перекладається як «співаємо». Використали саме італійське слово, адже ця мова є професійною для всіх класичних музикантів світу.

Бас Андрій Бідочко, баритон Дмитро Котович, другий тенор Олег Босечко, перший тенор Василь Гуляк навчаються на диригентів і товаришують ще з першого курсу. Якось, натхненні після чергового концерту, хлопці зважилися зімпровізувати й виступити… на «стометрівці». Співали не більше години, а заробили не один десяток гривень. Самі не сподівалися, що перехожі виявляться такими щедрими до їхнього таланту. Тоді музиканти вирішили, що таким чином можуть підзаробляти на розвиток своєї творчості.

Кантемус

Ці молодики хоч і доволі юні виконавці, але дуже принципові. Співають лише разом і виключно акапельно, і тільки українські народні пісні, щоправда, у власній інтерпретації на сучасний лад. Одна з останніх – «Ой, чий то кінь стоїть» з елементами джазу. Музиканти переконують: коли співають цю композицію, то дійсно бере за душу. Пояснюють, що таким чином хочуть трохи емоційно розрухати людей і довести, що українська народна пісня може бути цікавою серед молоді.

«Ми не просто виходимо, аби відспівати, – пояснює Василь Гуляк. – Ми творимо свою унікальну композицію, якою хочемо ділитися. Почуваємося майже режисерами пісні». Своїм авторитетом хлопці вважають «Піккардійську терцію», а наставником – директора музучилища Петра Гундера.

Веселі музиканти дійсно обожнюють співати і можуть почати це робити будь-де і несподівано навіть для самих себе. Просто за миттєвим поривом серця. Якось, наприклад, на День Валентина, після виступу в філармонії хлопці з квартету пішли перекусити в піцерію. Відвідувачі закладу – закохані пари – здалися юнакам якимись понурими, тож вони почали діяти: учотирьох завели українську романтичну співаночку.

Музиканти впевнені, що їхнє виконання не залишається непоміченим. Так, чимало заклопотаних перехожих, чуючи на «стометрівці» їх квартет, раптом спиняються і завмирають. Часом не можуть стримати сліз. Найпопулярнішою піснею, яка торкає людські серця, й досі лишається «Плине кача по Тисині…». «Але ми на тому не спекулюємо», – усміхаються музиканти.

Кажуть, поки що навчаються і не можуть піти воювати, але все одно роблять свій клапоть патріотичної роботи – через пісню. Мають тут свій фронт – боряться з байдужістю і реанімують український національний дух.

Наталя МОСТОВА