Лейла Мухтарова

33-річна волонтерка Лейла Мухтарова нещодавно оселилася в Івано-Франківську, переїхавши з Дніпровської області. Каже, тут люди більш патріотичні. Адже сама вона якраз із таких.

Лейла змалечку знає, що таке війна, а бойовий дух передався цій жінці генетично. У 1990 році її сім’я оселилася на Кавказі, оскільки батько Лейли, військовий-азербайджанець, воював у Карабаху. Вони з сестрою і матір’ю мешкали в Баку.

Лейла каже, що військові дії там розгорталися за тим самим сценарієм, що і в Україні нещодавно: теж був Майдан, тисячі активістів, які виступали за вихід із СРСР, танки, море крові і багато жертв, замордованих російськими солдатами. А одного дня тато, радикально налаштований патріот Азербайджану, привіз додому чимало секретних фотографій, де були зазнимковані жахіття, скоєні російським агресором. Батьки ретельно сховали ті світлини від дітей, але семилітня Лейла їх таки знайшла, і перше, що подумала – швидше б подорослішати і стати військовим супермедиком, аби не допустити більше такого зла і людських страждань.

lejla

«У дитинстві ми з сестрою чітко розуміли, що коїться в країні, – пригадує Лейла. – Мама нічого не приховувала, натомість пояснювала, що за нашими вікнами – танки, в яких сидять ті, хто приїхали нізащо убивати мирних людей».

Дитяча мрія не давала спокою дівчині – вона цілком усвідомлено планувала пов’язати життя з військовою справою. Батько дуже пишався вибором доньки. Він часто казав, що кавказькі країни, країни Балтії, Україна завжди мають бути готові до війни, адже поруч постійно чигає гігантський загарбник, що зветься Росією.

Дівчина не хотіла вчитися в Азербайджані – через низьку якість освіти. Однак на той час тато Лейли уже перебував в опозиції до влади, а дітям опозиціонерів було заборонено видавати рекомендації для подальшого навчання у закордонних державних військових вишах. Опозиціонер мав право відправити навчатися своїх дітей за кордон, але без права повернення додому.

Тож Лейла вступила в один із київських вишів вивчати іноземні мови. Незабаром і батьки переїхали в Україну – в Дніпровську область.

Коли вибухнула Революція гідності, батько Лейли одним із перших був на Майдані. Він очолював сотню, куди входили азербайджанці, кримські татари, грузини. Поруч із татом повсякчас перебувала і Лейла, долучившись як волонтер до лікарів Майдану та виконуючи обов’язки парамедика.

Після завершення революції Лейла повернулася в Дніпровську область, де разом з іншими активістами намагалася створити платформу, аби пояснити місцевим, що насправді відбувалося на Майдані та в Україні загалом. «Часом тамтешнє невігластво доходило до безглуздя, – розповідає жінка. – Мені було настільки соромно за тих людей. Вони не розуміли, що сталася революція проти чинної влади. Казали, що то Америка найняла купку запроданців, аби підставити хорошого Януковича, а на його місце поставити своїх політиків. Дехто розповідав, що йому платили за добу 300 гривень, аби він постояв на Майдані, проте, як виявлялося згодом, насправді його купили для Антимайдану. Тобто люди навіть не усвідомлювали, куди вони їхали і що там робили».

Коли в Дніпрі відкрили офіс ДУК «Правий сектор», Лейла одразу пішла туди записуватися. Жінку прийняли за рекомендацією батькового друга, який заявив: «Ця людина до кісток наша». Незабаром Мухтарова пройшла вишкіл від досвідчених парамедиків НАТО, які провели потужний навчальний курс для українських бійців і волонтерів. Зі своїм чоловіком вона на той час уже розлучилася, а дітей залишала на батьків.

Лейла зізнається – було складно: побутові умови жалюгідні, навколо здебільшого чоловіки, жорсткий режим. Але жінка швидко адаптувалася, адже її «тримала» національна ідея. «Я хотіла там багато чого навчитися, зрозуміти ментальність борців за Україну, – пояснює Лейла. – Я ж виросла в атмосфері сміливих азербайджанських патріотів, які постійно гуртувалися в нашому домі». Жінка зазначає, що помітила цікаву річ: така ж значна кількість войовничих жінок, які зважилися піти захищати Батьківщину, як в Україні, була тільки в Чечні.

Наталя МОСТОВА