Леви напоготові: як боєць АТО воює з системою

Після повернення з фронту його війна продовжується на Прикарпатті. В зоні АТО гинули люди, а тут гинуть моральні цінності. Коломиянин Іван Григорів із позивним Береза – доброволець підрозділу «Чорна сотня», не перший рік очолює обласне відділення ГО «Золоті леви Чорної сотні», бореться з несправедливістю та корупцією на місцях: вирубка лісу, вивезення гравію, чиновницьке свавілля – де тільки не наводили лад. А нещодавно Іван Григорів ініціював на Коломийщині відкриття унікальної пам’ятки загиблим воякам УПА.

«Хлопці, візьміть Слов’янськ!»

«Чорна сотня» сформувалася ще за часів Майдану, чоловіки в чорній формі займалися внутрішньою безпекою території. Іван Григорів був одним із організаторів.

До Києва коломиянин прибув майже одразу після побиття студентів. У той вечір вони з сім’єю святкували день народження сина, а по телевізору почали показувати, як лупцюють молодь. Іван, не замислюючись, призупинив свій бізнес, пов’язаний із перевезеннями, зібрав сумку і поїхав на Майдан.

Наприкінці зими, після трагедій Революції гідності, «Чорна сотня» відповідала за патрулювання вокзалу. Там був страшний бардак. Відловлювали усіляку кримінальну погань, злодюжок, які просто ринули в революційний Київ.

У травні 2014-го частини «Чорної сотні» рушили добровольцями на фронт. До речі, це добровольче формування чи не єдине, яке так і не розпалося й досі тримається. Там вони доєдналися до батальйону ім. Кульчицького. Отаборилися біля блокпоста під Слов’янськом. Бойовики стояли за 900 метрів від українських позицій.

Лише половина добровольців «Чорної сотні» мали зброю. Зичили автомати в десантників. Натомість давали форму, бо мали надлишок.

У боях своїх хлопців втратили небагато. «В обід обстріл, пряме потрапляння в бліндаж, – пригадує Іван Григорів. – Ми витягуємо звідти бійця, вся середина розірвана, бідолаха лише встиг простогнати: «Хлопці, візьміть Слов’янськ».

Золоті леви

У липні 2014-го добровольці повернулися додому. Іван Григорів очолив Івано-Франківський відокремлений підрозділ ГО «Золоті леви Чорної cотні», яку створили ще напередодні у березні.

На Прикарпатті Іван разом із однодумцями почали наводити лад на місцях: було багато запитань до лісового господарства, екології на річках, чиновників-хабарників. «Пам’ятаю, як зайшов у кабінет до одного чиновника в Івано-Франківську, – розповідає боєць. – Кажу йому, мовляв, давайте нарешті будемо разом якісь зміни втілювати. На що він нахабно: «А ти мені нічого й так не зробиш. Я вже купив свою посаду».

Іван каже, що тоді люди дуже боялися розповідати про випадки, коли ліс крадуть. Одного разу таки зателефонували з Коломийщини: «Зараз будуть дуби красти…». Крали лісники, але налагоджена ціла схема. Злодюги не встигли вивезти всі дуби – якраз нагодилися Іван Григорів з «левами». Викликали СБУ, поліцію, приїхали журналісти… Відкрили кримінальну справу. Хлопцям подякували, потиснули руки, сказали «ви – молодці», і на тому все. «Вже незабаром крадії заплатили штраф, занесли певну суму в потрібні кабінети, і наразі справа закрита», – люто каже активіст.

Розчаровані гнилою системою, «леви» взимку 2015-го повернулися на фронт до Станиці Луганської. Навколо наче чума прокотилася: все розбомблено, на вулицях нікого, магазини зачинені… Добровольці привезли з собою тисячу буханців хліба. Аби вони не заплісніли, хотіли роздати місцевим людям. Стали біля якоїсь крамниці, розвантажили хлібини… Йде якась жінка. «Бабушка, візьміть хліба…» – «Не надо…». І так відмахувалися всі перехожі. Одна нарешті погодилася взяти хліб, а потім розвернулася і ненависно процідила крізь зуби: «Чтоб ты сегодня пулю поймал!».

Річ у тому, що до «левів» там дислокувався одіозний батальйон «Торнадо» і навів на селян шалений жах, дуже знущалися з них, грабували, ґвалтували, мародерством займалися, тож люди відмахувалися від українських вояків, наче від дідька.

Але добровольцям «Чорної сотні» зрештою вдалося налагодити стосунки з місцевими. Військові лікарі надавали їм медичну допомогу, давали харчі… Навзаєм селяни детально докладали про сепарів. Коли «леви» виїжджали, люди просили: «Хлопці, не кидайте нас тут…».

За словами Івана Григоріва, злочинна група з українського батальйону «Чернігів», яка займалася контрабандою, все зробила для того, аби «леви» покинули контрольовану «чернігівцями» територію, адже вони не давали їм заробляти на війні. «Спершу вони пропускали малі партії, – каже боєць, – а потім почали пропускати цілі фури. Ми це все затримували».

 

Чиновники, діти і криївка

Після повернення додому Іван не впав у депресію і до чарки не заглядав – часу не було для таких дурниць. Для нього війна продовжується на Прикарпатті. В зоні АТО гинули люди, а тут гинуть моральні цінності.

«Тоді поліцію ще не створили, а міліція вже нічого не робила, бо очікувала розформування, – каже Береза. – Повсюди суцільний хаос. Найдужче добивали крадіжки лісу в особливо великих масштабах. Не раз ловили спритників, котрі вивозили гравій з річок. Ті скиглили і повторювали одне й те ж: «А за що ми маємо жити?».

Іван разом із однодумцями відвідують всі сесії обласної чи районної ради, деякі судові засідання. Розглядають звернення від людей, часто скаржаться на депутатів, які незаконно забирають землю в селах. До речі, в Івано-Франківську діє офіс організації за адресою вул. Довженка, 2. Основний прибуток надходить від охоронної фірми, яку так і назвали – «Золоті леви».

Окрім цього, постійно збирають допомогу, аби доправити в зону АТО. Також торік «леви» виступили співорганізаторами етнофестивалю в патріотичному дусі «Березів Бандер фест».

А в жовтні, якраз день після Покрови, Іван Григорів нарешті реалізував свою давню мрію. У його рідному селі Рунгури, що на Коломийщині, відкрили та освятили повстанську криївку-музей. Тепер на місці загибелі українських патріотів є пам’ятний хрест, меморіальний комплекс «Капличка Матері Божої» та реконструйована криївка. Всередині намагалися все відтворити так, як було в ті далекі часи.

Підземний сховок віднайшли ще три роки тому. У схроні ховалися від енкаведистів п’ять українських патріотів. На кількасот метрів вище дислокувався ще один бункер, там зимували шестеро вояків. Всі вони були жителями навколишніх сіл. У лютому 1951 року зрадник показав місце перебування упівців, і того дня всі вони загинули.

Задум Івана Григоріва з самого початку підтримав голова сільської ради, також побратими з київського осередку «Золотих левів Чорної сотні», а «Коломийське лісове господарство» надало техніку, майстрів. Частину необхідних коштів Іван Григорів дав зі своєї кишені.

У найближчих планах вояка – організувати благодійний пісенний фестиваль, кошти з якого він спрямує на потреби бійців у зоні АТО. Доброволець має ще один цікавий задум: хоче на сході на місцях, де колись «красувались» пам’ятники Леніну, встановити постаменти Тараса Шевченка. Один вже встановили – в Авдіївці. Наступний буде у Станиці Луганській.

Своїм важливим проектом Іван Григорів вважає організацію гостювання на Коломийщині дітей зі Станиці Луганської. Перший раз діти приїхали на різдвяні свята, мешкали в селян, які погодилися прийняти малечу. Найдужче малим гостям сподобалося колядувати і одягати національне українське вбрання, особливо барвисті хустки.

«Тоді домовитися про приїзд дітей було дуже важко, – розповідає Іван Григорів. – Батьки боялися їх відпускати на Західну Україну. Власне, саме для цього я і організував захід – аби побачили, що тут не їдять дітей зі сходу. Пам’ятаю у самий розпал колядування телефонує мама однієї дівчинки: «Доця, тебе там не вбивають?» – «Мамо, мене так убивають шоколадом і тортами, що я зараз лусну».

Вдруге діти приїхали влітку, аж 60 чоловік! Малеча сама дуже просилася знову в гості. Цього разу повезли їх у карпатський ліс, гори. Ночували в палатках, розпалювали вогнище, обладнали польову кухню… Діти так тішилися, що деякі навіть просилися залишитися тут жити.

Наталя МОСТОВА