Мальовані кахлі зникають як промисел

У Косові закривається унікальне виробництво мальованих пічних кахлів, які використовували для створення гуцульських печей та інтер’єрів.

Здавна Косівщина славилася виготовленням керамічних виробів. Найбільш поширеним нині є виробництво вжиткового посуду, а от мальовані пічні кахлі з часом втратили популярність. Косівські майстри, які виготовляли кахлі протягом останніх десятиліть, змушені зупинити роботу через відсутність попиту. Якщо одну з останніх майстерень на Гуцульщині не врятувати новими замовленнями, у майбутньому буде дуже важко відновити цей специфічний місцевий народний промисел.

Вимушений крок

Зараз на Прикарпатті залишилося небагато майстрів, які виготовляють кахлі для печей. Один з них – Володимир Тулаїнов, який разом із ще двома майстрами орендує цех у косівської Спілки художників. Чоловік розповідає, що виробляти звичайні коричневі та мальовані гуцульські кахлі почав з товаришами у 2001 році. Їхнє виготовлення – це досить тривалий і затратний процес, один комплект можна робити близько чотирьох місяців. Однак якщо раніше від покупців не було відбою і доводилось вставати о п’ятій ранку, щоб все встигнути, то останніх три роки майстри сидять фактично без роботи. Окрім кахлів, вони виробляють і облицювальну плитку, але зараз і її майже не купують.

На думку пана Володимира, однією з причин падіння попиту є ціни. Одна штука прямого мальованого кахлю коштує 250 грн., а кутового – 350. Раніше ж їх продавали по 25 та 30 грн. відповідно. Таке подорожчання пов’язане, перш за все, із затратністю виробництва. Наприклад, поливу вони купують у євро, і її вартість зростає відповідно до зростання курсу валюти. Кілограм глини коштує 7 грн., а лише на один прямий кахель потрібно три, а на кутовий – чотири кілограми.

Значні затрати йдуть і на оплату енергоносіїв. Кахель випалюється у печі завбільшки з кімнату протягом 30-ти годин при температурі 980 градусів. Випалити один раз таку пічку коштує приблизно 15 тис. грн., а для виготовлення кахлю її потрібно випалювати двічі. Втім, якщо раніше це робили раз на місяць, то зараз – раз на півроку. Цього року косівські майстри продали лише один комплект кахлю – це приблизно 70 штук.

Виготовлення кахлю – це магічний процес, який включає в себе формування виробів, випал, нанесення зображення та кольорів. «Ми робимо, наприклад, сто кахлів і залишаємо їх підтугати. Потім поливаємо білою поливою і залишаємо десь на два тижні, щоб сохнуло. Після цього передаємо кахлі жінці, яка їх розмальовує. Наприклад, 20 штук вона може малювати 10-14 днів. Ще стільки часу воно сохне, а потім ми кладемо їх перший раз у піч. Після цього знову залишаємо десь на два тижні, потім наносимо фарбу і знову в піч, – розповідає майстер. – Люди зі Східної України переважно замовляють кахлі із зображенням рослин та тварин, а наші – з гуцулами. Буває, що хтось хоче з церквою та образами».

За словами Володимира Тулаїнова, кахель на продаж у Косові, крім їхнього цеху, не виготовляє ніхто. Деякі майстри ще можуть його робити вдома в електричних пічках, але це, відповідно, займає ще більше часу. Гуцульський кахель виготовляють ще в Пилипах на Коломийщині. Однак там не малюють фігури вручну, а штампують і поливають кахель не поливою, а емаллю.

Раніше часто мальовані кахлі та плитку в них замовляв екс-президент Віктор Ющенко. Він брав їх як для своїх маєтків на Київщині, так і в резиденцію на Прикарпатті. Однак потім його наступник Віктор Янукович це все викинув. Майстер пригадує, що його знайомий пічник тоді переробляв Януковичу всі печі.

Часто мальовані кахлі брали на «Буковель», у Чернівецьку та Вінницьку області, в Молдову. Один раз реставратор зі Львова навіть хотів перевезти їх до Польщі, але це виявилося не так легко. Для того, щоб вивезти кахлі за кордон, потрібна довідка з Міністерства культури, що вони не мають художньої цінності.

«Ми рекламуємо наш кахель в Інтернеті, але толку немає. У нас був такий попит, що не треба було реклами, а тепер… Нас тут залишилося три діди-пенсіонери, четвертий помер. Вже півроку нічого не робимо, а оренду мусимо платити. Ще до нового року сидимо, а потім, якщо не буде замовлень, то, певно, закриємось», – зітхає чоловік.

Давнє мистецтво

Завідувач сектору обліку Косівського національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття Юрій Джуранюк розповідає, що виготовлення гуцульського кахлю – це унікальне явище. Найбільшого розвитку воно набуло в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Знаними майстрами гончарної справи були Іван Баранюк, Петро Гавришів, Петро Кошак, Олекса Бахматюк. Їхня творчість була і назавжди залишиться унікальним явищем у народному мистецтві. Найдавніші косівські кахлі зберігаються в музеях у Бухаресті та Відні. Ще тоді вони дуже цінувалися і коштували немало, оскільки їхнє виготовлення займало багато часу. Однак з часом все менше людей могли дозволити собі придбати мальований кахель, тому купували простий коричневий.

За словами Джуранюка, гуцульські кахлі оздоблювались малюнками різного виду: стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин, святих. Нерідко на них змальовували цілі побутові сценки. Основними кольорами косівського кахлю є коричневий, який символізує землю, жовтий – сонце, та зелений – ліс.

«Сюжети були дуже своєрідні, різноманітні та оригінальні. Спочатку вони були орнаментальні, а потім тематичні. Якщо майстри й запозичували їх, то інтерпретували по-своєму. Популярними були військові сюжети. Також часто малювали церкви, панів, сценки в корчмі, святих. Ісуса Христа та Матір Божу майже не малювали, бо вони вважалися святими вищого ряду. Здебільшого зображували святого Миколая і кахель з ним завжди ставили посередині печі», –зазначає він.

Унікальність – недешева

Секретар Косівської міської ради Роман Печижак також наголошує, що мальований кахель – це унікальна річ, яка уособлює в собі елементи традиційної косівської кераміки. Тому втрата такого виробництва нанесе серйозний удар по мистецтву.

«Немає попиту на їхню продукцію, бо цим ніхто практично не займається. Вони майстри, прості люди, які знають, як це зробити, але не знають, як це продати. Вони звикли, що до них люди мають самі прийти і купити, тому ці майстри зникли в медіапросторі та на базарі. Зараз тільки одиниці знають, що вони роблять такі кахлі, і приходять до них самі», – зауважує секретар.

На його думку, хоч цим майстрам з кожним роком все важче працювати через вік, а молодь не хоче переймати досвід, виробництво мальованого кахлю має продовжуватись. Що ж до ціни, то він вважає, що така унікальна річ, як гуцульський кахель, не може коштувати 50 грн.

«Колись, 150 років тому, майстри робили цей кахель, деколи комплект коштував, як добра корова. Це було дуже дорого, але люди купували. Воно мало тішити око. То чому зараз люди не можуть викласти 10-15 тисяч за такі унікальні речі?» – дивується Роман Печижак.

Побачити те, чого раніше не бачили

Міський голова Косова Юрій Плосконос зауважує, що хоч зараз виробництво кахлів у стилі гуцульської кераміки перебуває у критичному стані, але прямої підтримки цьому виробництву міська рада не може надати. Втім вона працює над популяризацією косівської кераміки, зокрема і кахлів.

«Міська рада допомагає та підтримує ініціативу групи місцевих майстрів, щоб внести косівську кераміку до списку нематераіальної спадщини ЮНЕСКО, що автоматично має надати їй популярності. Тому надіємося, що виробництво кахлів не тільки не припиниться, а й отримає новий поштовх, – розповідає він. – Пічки з кахлів свою популярність здобули ще тоді, коли в Коломиї на виставці імператор Австро-Угорської імперії Франц Йосиф побачив пічку Бахматюка і замовив для себе дві. Зараз, оскільки це трудомісткий і складний процес, то собівартість таких речей  є немалою. Тому в часи такої економічної стагнації дуже мало людей можуть собі дозволити такі печі та каміни».

Разом з тим, він висловлює сподівання, що пічки і каміни в гуцульському стилі стануть доступні для більш широких верств населення. Також мер має надію, що заходи, які проводить міська та районна ради для популяризації кераміки, призведуть до того, що виробництво кахлів буде тільки розвиватися.

«Косів брав участь у програмі Європейського союзу та Східного партнерства «Культура і креативність» і є пілотним містом в Україні, в якому пробують монетизувати культурну сферу, щоб вона давала прибутки. У рамках цього проекту ми отримали стратегію, яку будемо втілювати. Тому я впевнений, що нам вдасться зберегти цю галузь кераміки. Не всі знають, що у Косові виготовляють такі унікальні мальовані кахлі, але зміна туристичної привабливості призведе до того, що люди побачать те, чого раніше не бачили», – резюмує мер.

Наталя Козак