Режисер: Едгар Райт

Едгар Райт – хороший режисер, поставив такі знакові фільми, як “Зомбі на ім’я Шон”, “Круті лягаві” і “Армагеддець”. Тому від цього фільму я чекав фірмового стилю Райта, який, перш за все, характеризується стриманим британським гумором, причому дуже класним, і чудовими алюзіями-пародіями на всіх і все. Але “Малий на драйві” виявився зовсім іншим. Причому яким саме – навіть відразу й не скажеш. Тому що, з одного боку, це все знято як звичайний легкий кримінальний бойовик: якась компанія грабує то банк, то пошту, то бензоколонку, гризеться між собою, всім керує крутий авторитет – ну, і так далі. Драми в цьому немає ніякої, все це явно зроблено дуже “не насправді”, та й комедії ніякої не видно, хоча головні персонажі грають у стилі “дитячий ранок в третьому класі”. Схоже, фільм заточувався строго на шкільну аудиторію: головний персонаж – нічим не примітний ботанік, який при цьому неймовірно який крутий, ну і також сюди приплетена обов’язкова історія зворушливого кохання дельфіна і русалки – ботана і офіціантки, які повинні в кінці виїхати у блакитну далечінь під акомпанемент каміна, у якому потріскують дрова.

Ботан цей фільм не робить абсолютно – він дійсно нічим не примітний, просто-таки зовсім. Але тут також залучені чудові актори, які, звичайно, граючи всю цю лабуду, про себе сміються, але грають цілком чесно, і за це їм респект. Кевін Спейсі тут цілком на місці – Док вийшов переконливий, хоча і не зовсім зрозуміло, чим і як він утримує в узді всяких відморозків. Джеймі Фокс чудово відтягується в ролі Психа, хоча мені весь час здавалося, що це його ж чистий кілер-консультант Дін Джонс з “Нестерпних босів”. Джон Хемм був дуже цікавий у ролі Бадді – колишнього брокера, який ступив на кримінальну стежину. І я абсолютно не згоден з тими критиками, які говорять, що Хемм тут здер з Дона Дрейпера з “Божевільних” – ні чорта він не здер, зовсім інший образ, причому цілком яскравий. Ну, і Джон Бернтал класно зіграв Гріффа, який чіплявся до Малюка. Шкода тільки, що його тут було так мало. Бернтал з часів “Класу” став помітно крутішим, і у нього явно додалося харизми.

Сценарій у фільмі досить примітивний і, скажімо прямо, дурнуватий. Начебто, як я вже сказав, спеціально писався з прицілом виключно на школярів. Але ось чого у картини не забереш – підбір музики і жорстке вибудовування дії під цю музику виконані просто чудово! Судячи з усього, це і було головною метою Райта, і в цьому він, безумовно, досяг успіху. Так само, як і в постановці гонок, які зроблені на дуже високому рівні і вражають надзвичайно. Але того Райта, якого ми знали за його попередніми фільмами, тут, на жаль, немає. Мабуть, цим пояснюється моє певне розчарування після перегляду. Хоча картина об’єктивно цілком гідна і варта перегляду. Але післясмак у неї – так собі. Як від останнього “Форсажу”. Покаталися нібито хвацько, видовище ефектне, підводний човен у росіян сперли, а хто, що, навіщо і чому – забувається рівно через п’ять хвилин. Та й з кінцівкою вони дали маху, кінцівка зовсім для дівчат-школярок. Очевидно ж, що Дебора повинна була стати водієм тролейбуса, а лисий Малюк після відсидки повинен був притиснутися обличчям до скла, як у відомому фільмі. Це було б значно ефектніше, ніж те сопливе фуфло, яке глядачам загнали в фіналі.

ФЕЛІНСЬКИЙ