Міст над гірською річкою Бистрицею, якого в офіційних документах навіть не існує, з’єднує хутір Заріка із селом Фитьків на Надвірнянщині. Щодня його перетинають десятки людей, а 32 дітлахів цим шляхом дістаються до місцевої школи.

Ця кладка, «лавка», дерев’яна конструкція чи то саморобний міст не перебуває на балансі жодної установи. Час від часу його доштуковують самі ж місцеві жителі. Міст кривий і похилий, щоразу змінює кут нахилу і дуже «емоційно» реагує на всі вібрації, поскрипує і гойдається. Довжина такої конструкції чимала – 375 метрів, з одного краю іншого й не побачиш. А ще він небезпечний, особливо у холодну пору.

Підвішений перехід

Висота моста, який у Фитькові звуть «лавкою», різна: у деяких місцях це 2,5 метра, в інших – і до п’яти. Місцеві розповідають, що неодноразово з нього падали діти, а частіше – чоловіки, які повертаються додому напідпитку. Жителька села Любов Середюк пригадує, що бувало всяке, але, слава Богу, серйозних травм не було.

Дерев’яні дошки, з яких споруджений міст, псуються, гниють, відлітають, а потім лежать унизу. Пізно восени, взимку чи навесні «лавка» замерзає, там слизько і небезпечно. Конструкція хитається, бо проміжки між металевими трубами, на яких він закріплений, доволі великі. Дорослі вже звикли та й ходять, діти теж з часом звикають. Але коли хтось чужий приходить, то на міст іти боїться.

«Лавка» збудована у 1999 році, у 2007 році її доштукували, продовжили на кілька метрів, забетонували опори. Наразі її довжина складає 375 метрів, зауважує староста Фитькова Марія Дмитрук. У 2009 році проводився ремонт, додали підпори з бурових труб, встановили їх з розрахунком на майбутнє: якщо буде повінь і міст спливе за водою, щоб була можливість встановити нову лавку.

Ширина конструкції – 1,2 метра. Будували її з дошки товщиною 30 мм, грубша – заважка. Навіть зараз міст перехиляється, дошка на сонці висихає, щоразу змінює свій вигляд. Місцеві тут їздять на скутерах, мотоциклах – міст за таких обставин руйнується скоріше. Періодично в селі збирають толоку, проводять ремонтні роботи, ледь не щомісяця латають дірки, міняють дошки, щоб уникнути нещасного випадку.

«Офіційно жодна структура за конструкцію не відповідає. Міст на балансі сільської ради не рахується і ніколи не рахувався, його до того не було, а новий ми на баланс не приймали. В інших структурах «лавка» також не рахується, жодної документації на неї немає», – зауважує староста.

Руйнівні повені

Попередню кладку в 1996 році знесла повінь. Її довжина складала 100 метрів, тоді і річка була вужчою… Після того три роки жодного сполучення з хутором у селі не було. Люди йшли вбрід через річку, іноді клали дерев’яні колоди, щоб перейти воду. Коли вода прибувала – все це зносила. А потім все починали спочатку…

Колись у селі був справжній міст, по ньому переїздили фіри з кіньми. Береги Бистриці тоді були високими, а русло значно вужчим. Міст зруйнувала повінь ще у 40-50-х роках минулого століття. Відновити стаціонарну конструкцію так і не вдалося.

«Лавка» – це єдине сполучення, яке з’єднує лівий та правий береги, центр села з хутором Заріка, де проживає 260 людей. З них 32 – це школярі, які щодня ходять цим шляхом до школи і назад. Заріка – це ще й зона відпочинку для місцевих жителів, сюди ходять на гриби, на пікнік чи просто прогулятися по лісі.

Ні швидка допомога, ні пожежна машина до цієї частини села приїхати не може. Якщо щось трапляється, людину переносять по лавці, а далі її забирає карета швидкої. І коли помре людина, її також несуть над водою, щоб потім поховати на сільському цвинтарі.

Бюрократичні процеси

Після повені 2008 року русло річки розділилося. Вода займала дедалі більшу площу, щоразу  ширшала, тож місцеві депутати звернулися до власника кар’єру поблизу села, щоб він допоміг спрямувати русло в одному напрямку. Підприємець розпочав роботи, проте люди виступили проти, вважаючи, що він забирає гравій. Роботи призупинили.

З часом питання про облаштування моста, по якому можна було б переїхати, постало доволі гостро. Тож у 2016 році Марія Дмитрук, яка тоді була сільським головою, підготувала документи і подала на розгляд обласної ради. Але щоб будувати міст, слід було спершу зробити берегоукріплення і регулювання русла – ніхто ж не збудує міст на всю його нинішню ширину. В ідеалі на цій частині ріки слід спорудити дамбу. Тоді вже можна вести мову і за будівництво переїзду. Проте на сесії облради був ухвалений мораторій на руслорегулювальні та руслоочисні роботи. На тому все й стало, наміри будівництва безпечного моста поховали під заборонами.

«Мене дуже болить серце за Заріку, адже там я народилася й виросла. Думала, стану головою – наведу лад. Відразу почала шукати можливість будувати дамбу, встановити міст. Але не так сталося. На всіх рівнях впираєшся в проблему. А зараз це все нереально зробити. Я вважаю, що це ненормально, щоб нам не давали робити руслорегулювання чи руслоочистку. Наразі це найактуальніша проблема», – вважає пані Дмитрук.

Вона каже, що органи місцевого самоврядування дати собі з усім цим ради не зможуть. Кошти мали б виділятися з державного бюджету: будівництво дамби з бюджету громади неможливе, з обласного – також.

Наразі ж річка забирає все більшу площу, вгризається у береги, розширює свої межі. Тут розростаються зарослі дерев, корчів, між якими стоїть вода. Пані Марія побоюється, що під час повені, які тут не рідкість, вся ця територія буде затоплена, а вода у такому масштабі знесе все на своєму шляху.

«Я просила голову ОТГ, депутатів, щоб виділили кошти на берегоукріплення. Впродовж останніх років повені не було, але у 2008-2010 роках вода йшла на Цуцилів, Тисменичани. Це не лише проблема нашого села, а й загроза для тих, що знаходяться нижче», – зауважує староста.

Бути чи не бути?

Голова Надвірнянської районної ради Іван Гурмак про цю ситуацію знає. Каже, що довжина кладки нині складає майже 400 метрів і таких розмірів міст за кошти районного бюджету побудувати немає змоги. Заїзд автомобілів на територію села можливий з іншого населеного пункту – села Гвізд.

«Транспортне сполучення є, але не через село Фитьків. Піше сполучення здійснюється через кладку. Відколи я на посаді голови, жодного звернення до нас від жителів села не надходило», – зазначає керівник району.

Нині село увійшло до складу Переріслянської ОТГ, тож питання мали б вирішувати там.

Перше, що слід зробити – це провести берегоукріплення, вважає голова ОТГ Іван Мельник. За його словами, вони вже звернулися до облради, очікують виділення коштів на проектні роботи. Коли буде розроблена документація, можна буде планувати подальшу роботу.

Голова постійної комісії з питань екології та раціонального природокористування Івано-Франківської облради Андрій Левкович зауважує, що питання це можна вирішити, проблеми немає.

«На руслоочисні та руслорегулювальні роботи на території області діє мораторій. У цьому випадку можна вести мову за берегоукріплення та будівництво моста. Звісно, міст довжиною 375 м ніхто не збудує, спершу треба укріпити берег, а тоді говорити про будівництво. Але, перш за все, це слід обговорити, зібрати відповідних експертів, почути думку фахівців, а тоді й вирішувати це питання», – каже Левкович.

Яким би мав бути цей міст?.. Місцеві його бачать стаціонарним, бетонним, який не буде коливатися від найменших поривів вітру, не змінюватиме форму і не відгукуватиметься на кожен крок, по якому можна буде проїхати автомобілем, не об’їжджаючи піврайону. А головне – безпечним…

P.S. 25 квітня у селі Зелена на Надвірнянщині трапився нещасний випадок. З п’ятиметрового мосту у ріку Бистриця-Надвірнянська впала 10-річна дитина.

Дитина загинула…

Ірина ФЕДОЛЯК