«Місячне сяйво»

Режисер: Баррі Дженкінс

У цій новій кримінальній драмі Брюс Вілліс і Сибилл Шеперд доводять, що люди старшого віку вміють зображувати пристрасть, і сексуальна напруга є не менше чуттєвою, ніж… Стоп, закресліть це. У цій новій драмі режисер Баррі Дженкінс розбирає такі теми: темношкірі, наркозалежність, гомосексуальність, цькування (булінг) і відчуження. У результаті картинка ідеально підходить до моменту і працює проти всього, що таке дороге для Дональда Трампа.

Так, перед нами фільм про квартал, повністю населений темношкірими, де знущаються над Широном-хлопчиськом (Алекс Хібберт), потім над Широном-підлітком (Ештон Сандерс), після чого Широн стає гіпернакачанним дорослим чуваком з низькою самооцінкою (Треванте Родес). Його мама курить крек, його оточення викликає тугу, його майбутнє виглядає безнадійним. Такий фільм був просто приречений отримати цілий букет номінацій на «Оскар»; це неминуче в Голлівуді, який кишить надчуттєвими лібералами (що не є погано, я ж сам співчутливий, але не обов’язково ліберал, бо не люблю політкоректність). Уявіть собі той же сюжет, але про білих гетеросексуалів: вийшов би милий інді-фільм, але не більше.

Той факт, що «Місячне сяйво» таки отримав золотого дядька-«Оскара» як найкраща картина, виглядає менш передбачуваним: багато хто очікував перемоги «Ла-Ла Ленду». Коли Уоррен Бітті помилково (не той конверт підсунули) оголосив «Ленд» переможцем, ніхто не здивувався; але таки «Місячне сяйво» отримав головну премію, довівши, що Академія готова прийняти сміливе і правильне політичне рішення. Адже якщо врахувати поточний політичний клімат з Трампом у Білому Домі, то роздача статуеток «Місячному світлу» – це не просто стандартна політика Академії, це зброя опору. Цей фільм містить у собі все, що авторитарні праві, яких представляють Трамп і його кабінет з радниками, ненавидять найбільше: меншини, інтелект, а також співчуття до когось, крім себе. У сильній концентрації.

Номінувати і нагороджувати такий фільм означає проявляти особисту хоробрість. Я це поважаю, але також усвідомлюю, що сам продукт може легко опинитися перехваленим. Чи так це? Давайте подивимось. По-перше, ця історія глибоко людяна. Маленький Широн ненавидить свою матір, тому що вона вічно не з ним через її розваги з курінням креку. Він знаходить ментора, цей дорослий темношкірий і його подруга дають пацанові відчуття, що у нього є сім’я, але радість триває недовго. Потім – школа, де Широн отримує навіть більше принижень, ніж зазвичай, і ми з готовністю переживаємо ці приниження разом з ним. Мати, як і раніше, курить крек. У нього є лише один друг. У них із Широном відчувається явний взаємний сексуальний потяг, але один із них дуже слабохарактерний, щоб відкрито дружити з хлопцем, якого травлять всі, кому не ліньки і кому ліньки теж; така зрада – це боляче. Нарешті, дорослий Широн отримує шанс на внутрішній спокій, але ми навіть не знаємо, наскільки цей шанс реальний. Ага, це історія болю, і нам буде боляче разом з протагоністом – або ж ми будемо отримувати садистське задоволення від чужих страждань. Ці емоції часто важко розділити. У всьому фільмі навряд чи знайдеться хоч грам гумору – якщо, звичайно, не вважати його дуже чорною комедією. Але «Місячне сяйво» не цинічний; він оптимістичний у своїй основі, і можливість внутрішнього лікування та заспокоєння завжди маячить на горизонті.

Кольори, якими Дженкінс змальовує історію, дуже тьмяні. Тут ви не отримаєте наднасиченої палітри «Ла-Ла Ленду». Складної операторської роботи з довгими кадрами теж не чекайте. Але і бюджет у «Місячного світла» в шість разів менший. Проте режисер Баррі Дженкінс (який сам темношкірий) робить все, щоб якомога креативніше витратити той бюджет, який він отримав. Фільм знятий на цифру, але Дженкінс прагнув уникнути дешевого «псевдодокументального» стилю і тому вирішив знімати в широкому форматі. Іноді кадри з тремтячою камерою виглядають примітивно, але в окремі моменти виходить надзвичайно стильна картинка. Синій колір має символічне значення у ході всієї розповіді.

Отже, чи переоцінений фільм? Ймовірно, так. Однак я відчуваю безмежну радість від його успіху. Нам потрібні такі фільми в максимально широкому прокаті. Вони ламають бар’єри, і при цьому вони страшенно гарні. Звичайно, консерватори всіх мастей і порід від такого фільму будуть битися у припадках праведного гніву. Ну, їх ніхто не зобов’язує дивитися фільм, хоч я їм це наполегливо рекомендую.

ФЕЛІНСЬКИЙ