Мода на музей

  • Кажуть, зміни потрібно починати з голови. Та чому б одразу не вчити й не вкладати у ще маленькі дитячі голівоньки все найкраще, щоб потім не потрібно було стільки змінювати? Далі – багато слів про Франківськ, культуру, освіту і дітей. І про розставляння пріоритетів.

     

    Для розвитку будь-якого міста важливим є існування й активна діяльність культурних і освітніх осередків. Такими завжди були музеї та галереї. Куди б ви не приїхали, для ознайомлення з містом вам завжди запропонують екскурсію в музей. У Парижі це Лувр і музей д’Oрсе, в Лондоні – Природничий та Британський музеї, в Мадриді – Прадо, Метрополітен-музей в Нью-Йорку, Дрезденська галерея – так, ви не помилились – в Дрездені! І що дуже важливо, ці музеї є атракцією не лише для туристів, їх не минають і місцеві мешканці. Дуже популярними є абонементи для регулярного відвідування музею на півроку чи на рік. Я особисто чула, як водій паризького автобуса розповідав, що його сім’я має декілька таких абонементів, бо дружина любить мистецтво, дочка – тварин, а син захоплюється астрономією, тому вони з цими абонементами регулярно відвідують різні музеї і галереї за своїми вподобаннями. Зауважте, не доцент історичних наук чи скрипаль з філармонії, а водій автобуса! А це тому, що, як написано на сторінці Міжнародної ради музеїв, «в європейських країнах сфера культури вважається не тільки соціокультурною складовою в житті суспільства, але й являє собою важливий чинник соціально-економічного розвитку, розглядається як один із факторів формування конкурентоспроможності країни в сучасному глобалізованому світі». Тому, що культуру розглядають як важливий фактор вирішення економічних, політичних і соціальних проблем. Саме тому ця Міжнародна рада і займається популяризацією музеїв, зацікавлює людей ходити туди, вона визначає музеї як «чинник соціальних змін та розвитку».

    13023201_517516968439621_1277430101_n

    Будемо чесні, часто у жителів невеличких міст музеї асоціюються з чимось нудним, нецікавим, несучасним, старомодним, консервативним, з купою старих речей у скляних шафах, припорошених шаром пилу, недоторканих, забутих, з жіночками у кутах виставкових залів із в’язанням у руках, які стежать своїм орлиним поглядом, щоб ти нічого не зачепив і пальцем. Признайтесь, коли ви останній раз водили своїх дітей у музеї Франківська? В які? А дійсно, які? Ну, хоча би Краєзнавчий у ратуші. Останніх два рази, коли я була з дітьми в Краєзнавчому музеї, крім нас і тітоньок-наглядачок, не було нікого – пусто, тихо, тільки здивовані і сумні очі опудал тварин, які немов питали: «Хто тут? Хто порушив наш спокій?» Здається, що Краєзнавчий музей оживає лиш на пару годин презентації нової виставки, на яку сходиться дуже вузьке коло друзів, родичів і наближених до теми. На жаль, масової зацікавленості нема, відвідувачів дуже мало, музей у глибокому сні…

    Як його можна розбудити? До прикладу, у Великобританії музеї широко використовують для вивчення різних предметів у школах – 24% дітей відвідують музеї для навчання. І це дуже важливо, бо музеї забезпечують доступ до національної, культурної та природної спадщини, допомагають глибше пізнати свою етнічну ідентичність, стимулюють до вивчення наук, пробуджують у дітей цікавість до мистецтва, історії. Та сучасним дітям потрібна і сучасна подача інформації, просто ходити від одного стенду до іншого і читати коротенькі відомості про експонати їм дійсно нудно! Потрібен рух, динаміка – інтерактивні програми, які б максимально залучали дітей у процес. І багато музеїв, в тому числі українських, займаються цим питанням. Наприклад, Державний природничий музей та музей ім. А.Шептицького у Львові, Національний музей Тараса Шевченка та Мистецький Арсенал у Києві організовують дитячі центри творчості чи наукові горища (горище, бо це найвищий мансардний поверх у музеї), проводять інтерактивні екскурсії, тематичні ігри, квести, майстер-класи. Таким чином, у формі гри діти вивчають світ навколо себе, набувають практичних навиків, розвивають свої таланти. Та їх з такою програмою просто не витягнути з музею! Пам’ятаю, як минулої осені під час квесту в музеї Шептицького у Львові дочка навіть на обід не хотіла йти (а це вже була п’ята година вечора), щоб якомога довше там побути і нічого не пропустити! Вона сміялась, веселилась, очі горіли бажанням пізнання, дослідження нового, підкоренням всіх гранітних гір науки!

    13045508_517516988439619_1157985475_n

    А це є ознакою того, що працівники музею провели кропітку роботу та надзвичайно уважно поставились до дитячого контингенту відвідувачів – як до стратегічно важливого контингенту! Стає одразу зрозуміло, що для цього музею є важливою присутність дітей у музейних залах! І важливою не лише заради покращення статистики відвідування, справжня його мета – залишити щось добре і світле у дитячих головах і серцях! Так, щоб це був не одноразовий похід у музей, а щоб захотілося повертатися туди знову і знову! Щоб не чути від вже дорослих людей: «Та я знаю, що в нас є такий музей, але ніколи там не був» або «Та затягнули нас колись, ще в школі, в той музей….»

    Так, дійсно, музей – це унікальне місце, де поєднуються історія, мистецтво, наука, і саме тому це також і чудовий варіант для корисного сімейного відпочинку та пізнавального дозвілля. Але, на жаль, музеї міста не витримують конкуренції з торговими та розважальними центрами. Хоч і мають всі шанси та можливості стати територією сімейного дозвілля. Для того, щоб зацікавити відвідувачів, потрібні рішучі дії: для початку самим працівникам відвідати екскурсії прогресивних українських та закордонних музеїв, брати участь у музейних конференціях з обміну досвідом, запрошувати молодих, активних і креативних людей з новими ідеями, шукати додаткові джерела фінансування і, нарешті, почати модернізацію вже наявних, незмінних впродовж віків експозицій, запозичувати ідеї в успішних музеїв та експериментувати самим, ініціювати виставки, створювати класні освітні програми для дітей, підлітків, цілих сімей.

    Маючи цікаві експонати (а вони таки в нас є!), наш Краєзнавчий музей може отримати друге дихання, якщо буде також щире бажання, розумний менеджмент, смілива фантазія та жменька ідей. Адже всім відомо, що діти краще засвоюють інформацію, коли вони є учасниками процесу, а не просто слухачами, коли вони отримують знання у формі гри, коли можуть щось потримати, покрутити, доторкнутися… Словом, музей повинен бути інтерактивним!

    13073079_517516861772965_628311510_o

    Почну з найпростішої сучасної атракції, але в той же час не дешевої для українського музею розкоші, яка для закордонних музеїв вже є даністю, а не дивинкою, – мультимедійний супровід, зокрема сенсорні телеекрани. Відео та звуки ще більше переконують нас у реальності експозиції, переносять в інший час і місце, підсилюють «ефект занурення». Тут, звичайно, виникають думки – де взяти кошти? На це все ж потрібно купу грошей!

    Тому одразу ж з’ясуємо фінансове питання.

    1. Відсутність грошей – це дуже типове для України виправдання. Та варто пам’ятати народну приказку: «Хто стукає, тому відкривають». Вірю, що при великому бажанні можна знайти підтримку і в місцевої влади, і у приватних інвесторів. Головне грамотно пояснити, для чого це потрібно.
    2. Який сенс вкладати гроші в активну і прогресивну діяльність і розвиток музеїв? А сенс у тому, що фінансування освіти і культури за ЗАЛИШКОВИМ принципом призводить до того, що наше місто ЗАЛИШАЮТЬ, тобто покидають, багато світлих голів, які, ЗАЛИШИВШИСЬ тут, могли б розвивати його і покращувати наше з вами життя в ньому!
    3. Обмежений бюджет при проактивній ініціативі має здатність надихати на нестандартні рішення, на так званий варіант «дешево і сердито», і при цьому цікавий та захопливий, навіть без мультимедійних технологій.

    Для прикладу, ось що мені вдалося нафантазувати за кілька вечорів:

    13081816_517516925106292_172226539_n

    • після екскурсії у відділ народного мистецтва можна організовувати майстер-класи з гончарства чи вишивки;
    • в історичному відділі проводити вікторини про історію Івано-Франківська, розповідати незвичайні історії, байки, легенди та бувальщини з життя міста (можливо, з показом відео та фото міста різних років – франківські історики, відгукніться! Це може бути унікальною можливістю передати вашу любов до міста дитячій аудиторії! А де ще, як не в Краєзнавчому музеї?);
    • ніч у музеї: місто засинає, а в музеї прокидаються тіні героїв, духи і привиди. Моторошно і страшно… і страшно цікаво;
    • екскурсія «знай наших» – про людей, які так чи інакше мають відношення до нашого міста, які жили тут колись і живуть тепер, або відомі франківчани самі б час від часу цікаві екскурсії і проводили;
    • виставка «Бургомістри і мери міста» – опис їх роботи, досягнення, здобутки, доробки і недоробки… Для того, щоб сучасники знали, аналізували і розвивали місто в правильному напрямку;
    • у природничому відділі можна організувати “походи”-екскурсії музейними залами-Карпатами з невеликими наплічниками, картою і чаєм – вивчаючи географію, рельєф, геологію, флору та фауну області. Дати дітям у руки компаси, позначити на підлозі маршрути, зробити вказівники, розповісти про орієнтування та виживання – от вам і «пригода-подорож» у чотирьох стінах! Питання ж не лише у змісті, а й у формі подачі інформації;
    • в залі з опудалами тварин і птахів сісти колом на зручних подушках на підлозі і влаштувати гру для найменших “Хто де живе” чи “Хто що їсть”, включити їм звуки лісу і дати погратись шишками і жолудями, дерев’яними пазлами (наприклад, форми листочків з різних дерев або сліди тварин), для трошки старших – конструктори (геологічна будова Прикарпаття у розрізі або геохронологічний календар), лабіринти (наприклад, водний лабіринт «Схема будови річкової системи» на прикладі Прута чи Дністра), забавки на природознавчу тематику – такі наочно-тактильно-звукові вкраплення до класичної програми викличуть зацікавленість у дітей різного віку! Тут можна багато різного понавигадувати, а місцеві умільці з роботи по дереву допоможуть з реалізацією ідей. Одна з головних функцій музею в тому й полягає, щоб створити відчуття «занурення», у нашому випадку – занурення у природу Карпат. А зробити це можна якраз за допомогою органів чуття – зір, слух, тактильні відчуття, нюх. Оригінально і корисно було б передати запах ялівцю і меліси. Відчути на дотик гладеньку кору бука і берези чи шершаву – дуба або сосни. На противагу тому, що більшість експонатів розміщені за склом і їх не можна чіпати руками (і це, звісно, правильно, бо цінні експонати вимагають особливого ставлення та догляду), такі-от «експонати» неісторичного значення виглядають дуже привабливо і практично;
    • для підлітків квест на тему “Мармулядова пожежа” або дослідження таємниць підземелля з ліхтариками в руках – а раптом вдасться знайти золоті монети опришків;
    • екскурсія на тему “Здорова екологія – здорова нація» – про важливість збереження природних ресурсів – таке варто змалку усвідомити! При цьому використати фотографії-«страшилки» – наприклад, вирубані «голі» гори, обмілілі річки, викиди в атмосферу, засмічені водойми, переповнені сміттєзвалища. Тут порушуються питання сортування сміття, роботи сміттєпереробного заводу в регіоні і економного використання природних ресурсів;
    • лекція про Станіславський феномен із запрошенням письменників та поетів – «розкачувати» вже готовий бренд серед молоді;
    • міні-маскарад «Багатонаціональний та багатокультурний Станіслав 100 років тому»: приміряння одягу, який носили у той час; вивчення звичаїв та ремесл народів, які також, разом з українцями, проживали в місті, – поляків, євреїв, вірмен, німців;
    • а як би хотілося піднятися на оглядову площадку і подивитися на місто з висоти!
    • курс юних екскурсоводів та гідів – бо ми ще стільки не знаємо про наше місто, про його вулиці та площі, сквери і пам’ятники!
    • відкриті шкільні уроки у музеї – чому б не доповнити суху подачу показами справжніх експонатів?
    • а скільки в нашому музеї старовинних відреставрованих ікон з церков та монастирів прикарпатського краю! У них стільки емоцій, гармонії, правди і щирості. Бачила, як у Дрезденській галереї діти сиділи півколом на підлозі під «Сікстинською мадонною» і просто дивились на неї! Як же це круто! Хочу, щоб і в нас так діточки рядочком сіли і милувалися цими творіннями сакрального мистецтва і вбирали в себе ту чарівну енергетику й духовність!
    • день народження у музеї – а чому б і ні? З користю і по-сучасному!
    • і на «десерт» – робити разом з дітьми з гіпсу «скам’янілі» відбитки ноги волохатого носорога чи бивня древнього мамонта, знайденого у копальні озокериту в селі Старуня (Богородчанський район) на початку минулого століття. Загалом, після кількох експедицій Польської академії наук (а наше місто було тоді у складі Польської держави) в околицях Старуні знайдено чотири бальзамовані туші волохатих носорогів (!), а також рештки інших тварин льодовикової доби: первісного бика, коня, сарни, песця (вік – 24 тисячі років!). Такий-от «Парк льодовикового періоду» зовсім поруч! Більшість знахідок, зокрема мамонт та носоріг, зберігаються у музеї Ягеллонського університету в Кракові та в музеї Дідушицьких у Львові (тепер це Державний природознавчий музей НАН України). На жаль, нашому музею від тих часів залишились лише копії фото, зроблених після розкопок… Шкода, бо такі експонати могли б стати великою атракцією, доісторичним символом міста. І, чесно кажучи, думка, щоб з нами хоч одним носорогом поділилися, теж виникала. Можна було б і ім’я йому дати, наприклад, Станіславчик, і пам’ятник поставити якийсь по-дитячому веселий і кольоровий.

    13081923_517517668439551_1736875929_n

    А ще можна відкрити в музеї сувенірну крамницю, організувати послугу “Відправ листівку з зображенням Івано-Франківська своїм родичам чи друзям в будь-яку точку світу” прямо з музею, регулярно сповіщати про події на сторінці у Facebook (бо станом на сьогодні останні новини на ній представлені за грудень 2012 року і сторінку вподобано лише 139 відвідувачами), продумати сімейні тури вихідного дня, відкритий зручний гардероб, туалет, буфет, забезпечити мовну доступність для іноземців, фізичну доступність для людей з особливими потребами, додати трохи сучасного дизайну, провести активну роботу з залученням шкіл, садків, туристичних агенцій, організувати Wi Fi – щоб зачекінитись і одразу виставити у Facebook фото з носорогом Станіславчиком, аби всі лайкали і поширювали (а раптом ми його таки повернемо в рідні краї!), ввести абонементи і знижки – якщо відвідуєш музей всією сім’єю, попрацювати над брендингом і фандрейзингом – і до Краєзнавчого музею черга буде стояти! А там дивись, і він стане прибутковим – успішні музеї таке практикують! От вам і приклад креативної економіки!

    Зараз музей, який відкрив свої двері ще 1 травня 1940 року, потребує молодих і прогресивних працівників, активних та креативних студентів місцевих університетів, істориків, які б могли своєю енергією запалити серця людей, допомогти відчути потребу в отриманні через музей нових знань, досвіду.

  • Як результат: Музей – майданчик пізнавального родинного дозвілля! Музей – територія позашкільної освіти! Музей – must visit для туристів! Музей – один з пріоритетів для влади! Музей – одна з візитних карток міста! Музей – сучасний, динамічний, цікавий! «Ще ходити не вмів, а музей відвідував» – музей з пелюшок! Музей – дружній і відкритий для ВСІХ! І нехай станеться музейний бум у місті!

    13081963_517516798439638_868795576_n

    P.S. В українських реаліях дитячі проекти нерідко вважають другорядними і несерйозними, не надаючи їм достатньої уваги. Не розуміючи, що вклад у розвиток дітей – це найвигідніший депозит у краще майбутнє. Недостатньо лише своїх дітей виховувати відповідальними, свідомими та розумними. Щоб процвітала країна, щоб краще жилося нам і нашим дітям, потрібно, щоб відповідальними, свідомими і розумними виховувались більшість дітей навколо. Музей з його виховним ефектом може бути для великої кількості відвідувачів одним із тих доступних місць, де дитина отримає нові можливості для творчості, досліджень, пошуків, здобуде нові знання і розкриє таланти. Краєзнавчий музей тому і називається краєзнавчим, щоб ми могли пізнати свій край, знати і нести це знання крізь все життя. Ще з дитинства пізнавши його, цінувати, любити і поважати. Щоб потім у дорослому віці не вирубувати ліс і не вивозити пісок з річок, не смітити на берегах озер і схилах гір, не будувати багатоповерхівки на місці зелених зон, не брати і не давати хабарі, не нити і не скаржитись на безлад, а закочувати рукави і натхненно та чесно працювати кожного дня на своєму місці – бо люблю і поважаю своє місто і свою країну, бо тут живу я і тут живуть мої батьки, бо хочу щось добре лишити після себе своїм дітям. Міцний фундамент свідомості закладається в дитинстві!

    P.S. Дуже подобається мені коментар директора Благодійного фонду успішного українського музею “Мистецький Арсенал” Ольги Вієру, також залишу його тут: «З кожним роком Арсенал Ідей все більше стає проектом не лише для дітей та підлітків, а й для цілих родин, для корисного сімейного відпочинку. Можливо, він допоможе багатьом сім’ям започаткувати нові традиції – у суботу або неділю після сніданку разом з дітьми та друзями збиратися і йти до музею, де можна не лише побачити нову художню виставку, але й дізнатися багато нового про навколишній світ, про своїх дітей та, звичайно ж, про самих себе».

    13082041_517517108439607_526323736_n

    P.S. Витяг зі статті в одній місцевій газеті від 25 січня 2016 року: “У межах реконструкції ратуші, з метою належного використання нежитлових приміщень, планують облаштувати представницький кабінет міського голови для офіційних прийомів, зал для проведення урочистих подій та протокольних заходів міського парламенту”. Дозвольте тут скромно зауважити і дати пораду стосовно використання музейних приміщень. Ви ж розумієте, річ не у стінах і кабінетах (думаю, їх для чиновників у нашому місті достатньо, один «білий дім» чого вартий!). І не в інвестиційно-туристичних центрах (може, для початку визначити причину приїзду туристів і вкладання інвестицій?!) Суть у тому, що ратуша – це місце історичне і символічне, і саме з цього місця, з цієї атмосфери великі і маленькі мешканці Франківська, а також його гості мають виносити у своєму серці такий важливий зв’язок з минулим і самобутнім, який дозволяє самоідентифікуватися і впевнено дивитися у майбутнє. Тож найбільш належним, як на мене, буде використання приміщення ратуші для просвітницької, освітньої, наукової діяльності на благо минулим, теперішнім та майбутнім поколінням. Нашій області і місту з такою багатою природою, історією і культурою музейну справу потрібно підтримувати і розвивати, а музеї популяризувати. І робити це слід і на рівні влади, і спеціалістам-музейникам, і громаді. Чому така увага до цього питання? Яка цінність музеїв у житті суспільства? Якщо коротко підсумувати все сказане вище, то є три простих відповіді: 1) освітній вплив та виховання патріотизму; 2) туристична та інвестиційна привабливість міста, його конкурентоспроможність у сучасному світі через розвиток культури; 3) повага жителів міста до історичного та культурного надбання свого краю – це повага до себе.

    13082069_517516818439636_1973376605_n

    P.S. І насамкінець хочу зазначити, що це не є думка спеціаліста чи експерта музейної справи. Це думка людини, яка вболіває за творчий, освітній, культурний простір у нашому місті, де б і діти, і дорослі могли вчитися, творити, розвиватися. Це думка людини, яка за останній рік була у 14 музеях України і світу (у 10 з них – разом з дітьми). Це думка людина, яка готова докласти зусиль, використати свій досвід і присвятити час для того, щоб нам і нашим дітям у франківських музеях було цікаво і корисно! Хто зі мною?

     

    Ходити в музей – модно!

    Варто пам’ятати, що місія музею – зберігати раритети і старожитності минулих епох, а не самому бути раритетом минулого!

     

    Марія КОЗАКЕВИЧ

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!