Мрія, народжена в Дебальцевому: Як воїн АТО йде до своєї мети

40-літній калуський боєць Володимир Павлюк ще на передовій вирішив відкрити свою справу в тій сфері, у якій тямить найкраще. Про цей бізнес думав давно, але постійно вагався. Лише на фронті остаточно зрозумів: якщо гідно пройшов війну, то в житті більше нічого не страшно. Повернувся на цивілку і нарешті втілив свою мрію.

Не сидів склавши руки

У липні 2014 року калушанина Володимира Павлюка призвали в 5-й територіальний батальйон, а після його розформування перевели в 15-й окремий гірсько-піхотний батольйон 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Воював у м. Дебальцеве. Після ротації поїхав у Станицю Луганську, де перебував аж поки не потрапив у госпіталь. Демобілізували бійця у серпні 2015 року.

На цивілці він не сидів склавши руки. Почав втілювати мрію, в якій впевнився, ще воюючи в Дебальцевому. Про відкриття власної справи у сфері сантехнічних послуг думав давно, але постійно вагався. Лише на фронті остаточно зрозумів: якщо гідно пройшов війну, то в житті вже більше нічого не страшно.

Так Володимир разом із партнерами організував сантехнічну монтажну службу в Калуші. Підприємство цілодобово приймало та виконувало замовлення від містян щодо будь-яких сантехнічних робіт у помешканні.

Ідея взятися за таку справу у Володимира Павлюка виникла вже давно, адже якість роботи працівників ЖЕКів була далека від ідеалу, та й графік обмежувався відповідними часовими рамками. Окрім цього, особистий досвід Володимира цілком дозволяв розпочати такий бізнес – багато років він вчився виконувати монтаж опалення, з часом «виріс» до сервісанта з обслуговування газових котлів і колонок.

Фірма приймала замовлення через гарячу телефонну лінію. Протягом 20 хвилин після клієнтського запиту працівники прибували до необхідного об’єкта. За добу надходило щонайменше одне замовлення, в середньому – близько п’яти. Середньомісячний чистий заробіток Володимира тоді становив 3000 гривень. Хоча все залежало від сезону – іноді дохід міг сягати й 10 000 гривень.

Початкове інвестування було незначним – близько 2000 доларів США. У цій справі головне – дотримання високої якості та оперативність.

Метод реклами свого підприємства Володимир обрав найпростіший, однак, як запевняє чоловік, і найдієвіший – роздавав інформаційні листівки, розклеював їх на міських дошках оголошень, клав у поштові скриньки в під’їздах, вішав на ручки вхідних дверей у житлових будинках.

Конкурентів не боїться

Через деякий час Володимир вийшов із бізнесу через певні суперечності з партнерами. Трохи підробляв найманим працівником, але це був тільки тимчасовий заробіток. Боєць і далі уперто йде до своєї мрії. Вже незабаром планує знову відкрити бізнес, теж пов’язаний із сантехнікою, але вже без партнерів. Каже, що не вміє опускати руки. «Криза добряче вдарила по українцях, але все одно треба починати щось своє», – переконаний атовець. Мало того, він хоче вийти на обласний рівень, тим паче, має чималу базу давніх клієнтів, які й досі постійно телефонують. Готовий до того, що може прогоріти, але ризик – це невід’ємна складова розвитку. Хоча, як переконаний боєць, відкриття справи у сфері сантехніки тягне за собою мінімальні ризики, на це завжди є значний попит, а якісних послуг узагалі бракує.

Володимир конкуренції не боїться, адже він не відчуває проблем із генеруванням цікавих ідей, чимало з яких, до речі, йому підказує дружина.

Калушанин каже, що після повернення з війни для реабілітації бійця дуже важлива підтримка родини. Коли тебе хтось чекає вдома, це вже половина справи. Володю чекали кохана дружина і двоє дітей. Їхня любов і відданість зцілила чоловіка майже одразу. Ось тільки він став трішки іншим – більш жорстким, різким, часом навіть трохи агресивним. Але то все пусте – час вилікує. Мабуть.

Воякам, які впали у депресію, калушанин радить найперше поринути в улюблене заняття, а потім зробити його справою, що приноситиме дохід: «Ще мій дідусь часто любив повторювати: поки не любитимеш свою роботу, ти її не будеш нормально виконувати, зростати в ній і розвиватися».

 

Борони Боже від Майдану

Володимир переповнений планів на майбутнє, ось тільки іноді його накриває хвиля розчарування в тому, що зараз коїться в країні. Часом так сильно, що навіть закрадається думка – а чи не попросити притулку, наприклад, у Канади?

«Деколи слухаю, що вони базікають, і волосся дибки стає, – обурюється калушанин. – Плюють людям в очі і кажуть, що то дощ падає. Добре пам’ятаю слова, які були сказані більше сотні років тому, але й нині вони актуальні: не такі страшні московські щурі, як українські гниди». Народ терпить, продовжує Володимир, але борони Боже від ще одного Майдану – то буде щось страшне, Порошенко заздритиме, що Янукович колись зміг утекти.

Наталя МОСТОВА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!