Микола ДЖИЧКА: «Душевну гармонію шукаю серед природи, а не серед штучного урбаністичного середовища»

Відомий івано-франківський художник шукає натхнення серед природи, подорожує, ходить в гори. Нещодавно Микола Джичка подорожував пішки Португалією, пройшовши цією чудесною країною понад 240 кілометрів. Журналіст “Галицького кореспондента” зустрівся з митцем, аби той поділився своїми досвідами.

 

– Як сталася оця твоя подорож до Португалії? Перший раз таке?

Ні, не вперше. Взагалі, люблю наші гори і трекінг. Почалося все, мабуть, із студентських часів.

– Розкажи детальніше, що послужило поштовхом поїхати в Португалію, як ти готувався, з ким поїхав?

Випадково побачив фотозвіт колеги з Франика у Фейсбуку, який у листопаді вже йшов Rota Vicentina. Я загорівся, коли побачив ці краєвиди Атлантики. В результаті сконтактував з ним, отримав відповідні поради з лінком на сайт маршруту: http://en.rotavicentina.com/, де всі нюанси подорожі описані належним чином.

– Давай про нюанси твоєї подорожі. Як це було?

По-перше, я ніколи не був у Португалії, хоча на сьогодні можу констатувати, що був у більшості європейських держав. По-друге, і це найголовніше, цей маршрут був промаркований для туристів тільки в 2013 році й одразу потрапив у десятку найкращих пішохідних маршрутів Європи. В основному через те, що проходив по унікальних природних місцинах Sw Alentejo and Vicentina Coast Natural Park, де також ще залишилися сліди кельтських поселень. По-третє, потрібно було вирватись з буденної рутини, і січень, як “п’яний місяць” в Україні, був вдалою порою.

– Скільки кілометрів ви пройшли і за який час? Все пішки?

Так, все на своїх двох. 13 відрізків маршруту за 15 днів (два дні, недільні, відпочивали), в сумі – 240 км. Під час поїздки змінили 16 місць проживання (готелі, хостели, квартирного типу помешкання). На маршруті заборонено розкладати палатки і розпалювати вогнище, хоча температура була досить комфортною для цього, я б сказав, весняною – 15-20 градусів тепла.

– Заборонено місцевими? Як це? Чи маршрут проходив через приватні території? Тобто ви йшли день всухом’ятку і гарячим вечеряли тільки при нічлізі?

Це територія природного заповідника, і там є свої правила. Вдень ми готували собі чай або легкий перекус, використовуючи газовий примус. Сніданки і вечері були на місцях ночівлі. Інколи проходили повз малі населені пункти, то була нагода випити кави з місцевими солодощами, яких, на щастя, є дуже великий вибір в Португалії.

– Мали контакти з місцевими? Розкажи, що за нарід, на твою думку. Привітні до чужих? Яка вона взагалі, та далека Португалія?

Загалом, провінція Algarve є найменш заселеною провінцією Португалії. Враховуючи те, що ми йшли не в сезон через маленькі рибацькі села вздовж океану, то зазвичай зустрічали людей пенсійного віку. Молодь так само, як в Україні, розвиває урбаністичну культуру, а по селах – пустка. Особливо це було відчутно в трішки більших курортних населених пунктах. Більшість закладів харчування, готелів і продуктових магазинів були зачинені, і нам заздалегідь потрібно було планувати наше харчування і проживання на маршруті. Незважаючи на це, місцеві, яких ми зустрічали по дорозі, були привітні і весь час бажали щось розпитати після швидкого привітання.

Також на маршруті ми зустрічали подібних до нас туристів з Австрії, Німеччини, Канади, Великобританії та інших держав. Потрібно зазначити, що був великий кредит довіри в спілкуванні, відчувалась якась внутрішня безпека і комфорт з цими людьми, щось подібне, як в себе вдома. Рідко з’являється таке відчуття, коли подорожуєш в інших країнах.

– Цікаво… А в чому причина, як думаєш? Вони подібні на нас? І як реагували на те, що ви з України?

В основному ми зустрічали простих людей старшого віку, корінних сільських мешканців, які мають традиційно-розмірений життєвий уклад, і в них є природна цікавість до постійно зростаючої кількості туристів з 2013 року в їхньому малозаселеному регіоні, з часу відкриття Rota Vicentina. Можливо, через деякий час ця іскра цікавості в місцевих згасне і все буде комерційно банально, як в інших популярних туристичних місцях. Ще простежується подібність до нас, особливо у веденні сільського господарства й устрою власного обійстя, де можна побачити багато різного мотлоху навколо – “може, колись згодиться”. Навіть з цікавості загуглили, щоб згадати, як називають людей, що збирають безліч речей навколо себе. Це синдром Мессі.

– Кажуть, що Португалія славиться своєю кухнею і винами. Ти отримав якийсь досвід? Що сподобалось, а що ні?

Так, насправді. Дуже цікава і смачна кухня з достойним вином.

Особливо приємне враження від Pasterias. Це маленькі кондитерські-кав’ярні, де можна випити каву з тістечком, яких до вибору до кольору – настільки багато, що очі розбігаються і губишся у своєму виборі. Такої кількості кондитерських виробів я не бачив ні в Італії, ні у Франції, ні в Німеччині чи навіть у Туреччині, разом взятих.

Також хочу відзначити величезну кількість різноманітних м’ясних виробів і морепродуктів, які смакують по-іншому, я б сказав, справжніше, ніж у нас. Довелось побувати на рибних ринках і спостерігати за привозом свіжого улову рибаками, як місцеві купують і торгуються. Це мені нагадало британські рибні ринки в минулому. Розчарований тим, що на нашому шляху багато рибних ресторанів були зачинені, тому що нетуристичний сезон.

Як правило, місцеві в малих селах збираються в пастеріях, а якість їжі в місцевого рівня забігайлівках така ж, як і в нас по селах. Так що смакували щось краще в більших населених пунктах. Багато готували самі. Всю місцеву їжу добротно запивали їхнім регіональним вином, що гарно сприяло травленню і релаксації після денної прогулянки з рюкзаками.

– Від чого б ти застеріг, а що б порадив для таких подорожей?

Не рекомендую йти цим маршрутом в липні і серпні, оскільки це найжаркіші місяці. Найкраща пора – це березень-квітень і жовтень-листопад. Грудень і початок січня – це сезон дощів, також несприятливі погодні умови. Рекомендую брати професійне трекове взуття з жорсткою підошвою, щоб не втомлювалася стопа під час ходьби. Є багато ділянок з піщаним ґрунтом, по якому надзвичайно важко пересуватись на великі відстані.

Маршрути є два: історичний і рибацький. Рибацький маршрут більш цікавий, бо йде вздовж океану, але він значно коротший від історичного, що йде зазвичай по суходолу через сільськогосподарські угіддя, евкаліптові ліси і плантації коркового дерева. Можна скомбінувати два маршрути разом, що ми і зробили цього разу. Маркування маршрутів зроблене дуже зручно і професійно, але все ж таки додаток на мобільному Maps.Me дозволяє краще орієнтуватись у населених пунктах.

Ну, і, звичайно, потрібно виконувати вчасно всі попередні домовленості під час резервації готелів чи хостелів. Під час бронювання житла через сайт Rota Vicentina кошти з рахунку не знімаються, а оплата відбувається після прибуття, що було дуже зручно в нашому випадку. І просто бути привітним з місцевими, усміхатись і вітатись, як у нас до сих пір по селах всі один з одним вітаються. Ми коли приїхали в Лісабон, то по звичці ще вітались з столичними мешканцями, які здивовано на це реагували.

– Насамкінець. Як ця подорож вплинула на тебе як на художника?

Дуже! Надала потужного натхнення та ідей для подальшої моєї творчості. Все ж таки треба шукати душевної гармонії серед природи, а не серед штучного урбаністичного середовища.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!