Микола РОЖКО: «Мене болить кожне відрахування з університету, бо це чиясь поламана доля»

Ректор Івано-Франківського національного медичного університету Микола Рожко, який днями відзначив шість років на цій посаді, розповів «Галицькому кореспонденту» про свої робочі будні.

– Пане Миколо, давайте порівняємо, з якими настроями ви йшли тоді на посаду і які вони тепер? Що вдалося зробити з того, що планували, а що ні?

Є дуже багато роботи. Адже тільки в Івано-Франківську маємо 29 корпусів, які дуже старі, а ще й часто є пам’ятками архітектури. Тому надзвичайно багато роботи треба провести, щоб вони мали опалення, вікна, двері, дахи тощо. Звісно, я міг би тим на цій посаді не займатися, а доручити це комусь, але розумію важливість цієї роботи. Тим більше, що ми робимо все це своїми силами. Щоб зекономити кошти, ми не наймаємо підрядників, а маємо свою будівельну дільницю з акредитацією. Ми жодної людини за цей час не скоротили і не відправили у відпустку за власний рахунок. І на жоден день не скорочували навчання – у нас все йшло згідно з графіком навчального процесу. А до Великодня всі отримали премію 1500 гривень. Вважаю, що великодній кошик – це велике.

– Всі працівники отримують однакову премію – як ректор, так і прибиральниця?

Так. Адже кожна людина працює на благо університету. Професор має більшу зарплату, бо він професор, а от премія – однакова. Ми маємо гроші на депозиті і за рахунок них можемо людей стимулювати.

– Бувають ще якісь премії?

Премії даємо чотири рази на рік: до Дня медика, Дня університету, Різдва та Великодня. Крім цього, після захисту докторської дисертації дисертант отримує 10 тис. грн. премії і науковий консультант – теж 10. Якщо йдеться про кандидатську дисертацію, то дисертант отримує 5 тис. грн, а науковий керівник – 7.

IMG_3291

– Бюджет університету становить сотні мільйонів, важко розподіляти такі кошти?

Так, треба вміти проявляти мудрість. І не тільки мені, а й колективу. Бо якщо маємо серйозні плани на гроші, то я прошу дозволу у вченої ради.

У минулому році у нас не було такого набору, як «Педіатрія», а в цьому відновлюємо, що мені дуже приємно. Також ми днями отримали ліцензію в Міністерства освіти на фізичну терапію та ерготерапію. Вже цього року ми маємо можливість набрати 100 осіб на навчання. Це ще один новий напрямок. В Яремче під нього ми робимо величезний реабілітаційний центр. Тому я просив вчену раду, щоб вони мені дозволили вкладати туди кошти.

– Скільки відсотків коштів йде на зарплату? І на що в першу чергу витрачаєте решту?

85-87% – це зарплата. Крім цього, надзвичайно велика сума йде на опалення. Ми державна установа, а платимо, як комерційна. Нас обдирають, як липку, і ми нічого не можемо зробити. Якби, не дай боже, на один день прострочив оплату, то відключають опалення. А студентам же треба дати тепло, воду, водовідведення, електрику. І не тільки студентам. Тут працює і навчається понад 17 тис. осіб.

– Скільки з них студентів?

Понад 6 тис. студентів разом зі студентами медичного коледжу. Крім цього, у нас інститут післядипломної освіти, це ще приблизно 5 тис. осіб. Професорсько-викладацький склад – 950 осіб. Але мусить хтось ще їх забезпечувати, тож разом – 2 тис. 230 працівників.

Фонд зарплати – 18 млн. гривень. Тому можете собі уявити, які ми відрахування робимо в бюджет.

– Іноземних студентів в університеті приваблює мінімальна (порівняно з Європою) ціна чи є ще якісь плюси?

Коли була біда на сході України, то ми прийняли найбільше іноземців, порівняно з іншими вузами, – 800 осіб. Може, це комусь і не подобається. Але коли я в 2011 р. прийшов сюди працювати ректором, то я мав борги 34 млн. грн., яких нам не вистачало на зарплату. Сьогодні ж ми стабільні економічно, і я вільно себе почуваю по відношенню до працівників. Бо для людини головне – відпрацювати і отримати зарплату.

Що стосується іноземців, то дійсно, з ними дуже багато проблем, але без них ще гірше. Та й ціни для іноземців значно вищі, ніж для наших. От візьмемо стоматологію. Для українського студента ця спеціальність коштує 25 тис. грн., а для іноземців – у чотири рази більше.

– Але порівняно з Європою це дешево, так?

Безумовно. І дійсно, вони зважають на ціну. Торік ми поставили ціну на 200 доларів вищу і мали проблеми з набором. Бо, наприклад, студенту з Індії все одно, куди їхати – в Івано-Франківськ, Тернопіль чи Чернівці.

Зізнаюся, що намагаємося зараз брати менше студентів з арабських країн, тому що з ними більше проблем. Маю на увазі дисципліну, їхнє ставлення до наших людей тощо. Тому ми з більшою охотою беремо студентів з Індії та Нігерії. Втім, якщо не буде іноземців, то ми будемо бідувати. Хочу, щоб це всі розуміли.

– Тобто іноземцям все одно, де вчитися?

Одним із показників того, що ми є добрим університетом, є те, що ми прийняли 800 студентів із східних міст України. Вони у нас залишилися, тому що ми створили добрі умови.

– Умови для іноземців кращі, ніж для українських студентів?

Ні. Я все це поламав. Нема ніякої різниці. Ми робимо ремонти як тим, так і тим. Ми в гуртожитку поміняли ліфти, поставили пральні машини, робимо санітарні кімнати, кухні…

– А платні відпрацювання покращили успішність студентів?

Повірте, університет на цьому нічого не заробляє. Це дисциплінарний захід. Ми студентам пояснюємо: ви маєте бути лікарем, адже лікаря ми не можемо вчити ні заочно, ні через інтернет. Свого часу ми виключали до 300 студентів на рік. Зараз кількість зменшилася у два з половиною рази.

– Але вони ж можуть потім повернутися?

Так, але невідомо, де студент буде рік ходити. Ми дали їм можливість відпрацювати пропуски впродовж місяця безкоштовно. А коли вони прострочують цей термін і підходить кінець семестру, то настає платне відпрацювання. Так, приходить мама, яка недоїдає, бо збирає гроші на навчання… Та я вважаю, що ми з мамою маємо бути в одній команді. Бо мене болить кожне відрахування, адже це чиясь поламана доля.

 

– Іноземців теж виключаєте?

Звісно. Були роки, коли ми по 300 іноземців на рік виключали. І ми навели порядок. Тепер вони чітко знають, що іншим способом питання не вирішиш. Якщо ти не вчишся, то паспорт в руки і додому.

– Скільки в університеті є «державників»?

Ми набрали в минулому році 1300 студентів, з них – 230 «державників». Дуже мало. Ми маємо бюджет 260 млн. грн., з них тільки 36 виділяє держава. Решту треба заробити самим.

– Ваші викладачі часто їздять за кордон для обміну досвідом, чи не так?

Недавно була всеукраїнська освітянська виставка, і ми отримали гран-прі за міжнародну освітянську діяльність. Дійсно, я це підтримую. Але у відрядження не відправляю, бо це заборонено законом. Проте якщо людина хоче рости і знаходить кошти, щоб поїхати за кордон на стажування, то я тільки тішуся. Є десь півсотні країн, з якими ми працюємо в цьому напрямку.

– Ви до цієї посади були лікарем-практиком?

Так, я ортопед-стоматолог, десятки років стояв біля крісла і пишаюся цим. Зараз я активно займаюся науковою роботою, підготував 40 докторів та кандидатів наук і продовжую цим займатися, працюю над підручниками.

– Ви слідкуєте за долею своїх студентів? Скільки з них працює за спеціальністю, а скільки ні?

Нас змушує законодавство не тільки слідкувати, а й відповідати. Правда, я не розумію, за що. Я студенту вручив диплом, ми потисли один одному руки, подякували за співпрацю, і він поїхав у Кіровоград. Але не доїхав. І на мене прокуратура та КРУ пишуть листи… Йдеться про стару постанову Кабінету міністрів, яку ніхто не хоче скасувати.

Ви, мабуть, чули, що розподіл уже відмінили, але відмінили тільки для тих дітей, які вступлять цього року, а для решти – ні.

– На вашу думку, хороший медичний університет – це…

Це поєднання сучасної навчальної бази, висококваліфікованих викладачів та добросовісних студентів. Однак завжди є діти, які погано вчаться і яких виключають. Хай. Проте я стараюся, щоб ніхто навіть не пробував брати з дітей гроші. Через це багатьом не підписав контракт і маю тепер проблеми. Проте в університеті всі знають, що я прощення нікому не дам.

– Чого в університеті не вистачає в першу чергу?

В першу чергу, не вистачає миру в державі. Гірко, коли ти приходиш на роботу і чуєш, що загинули діти. Мені боляче за ті вузи, які там мучаться. Ми, як могли, їх підтримали і морально, і матеріально.

Тож головне, щоб був мир. Тим більше, що я не маю ні своїх фірм, ні своїх клінік. А отже, працюю тільки для університету. І це виклик долі, що мене обрали на таку посаду.

– Наступні вибори через рік. Так?

Так, і я спокійно дивлюся в очі своїм студентам та працівникам. Тому що щодня ми робимо все для студентів. Без них не потрібні ні професори, ні ректор. Ми вже підходимо близько до того, щоб мати 100 докторів наук. А це дуже серйозно. Також маємо понад 550 кандидатів наук, 370 доцентів. Маємо кафедри, де є заслужені лікарі…

Практично всі лекційні аудиторії зробили сучасними. Студенти мають свій актовий зал, басейн, спортивні майданчики, фітнес-зал, кафе, студентський клуб. Кожна студентська організація має свої кімнати, обладнані всім необхідним.

Є студенти, якими ви пишаєтеся?

Як мені не пишатися, якщо кілька тижнів тому наша дитина зайняла перше місце на всеукраїнській олімпіаді з педіатрії, а інша – третє місце з патанатомії? Заступник міністра охорони здоров’я Роман Ілик, колишній міністр Василь Князевич – теж наші студенти. Також багато наших студентів були начальниками управління охорони здоров’я, багато працюють у Києві, Ізраїлі, США…

Розмовляла Тетяна СОБОЛИК