Наркотики мого часу

Від ноутбука до телевізора, від планшета до смартфона – саме так багато хто проводить свій вимріяний ягідно-сонячний відпочинок, втрачаючи відчуття часу, а разом з тим і відчуття реальності. Гаджети крадуть нашу можливість пізнати себе, збагнути насолоду, що ховається у таких речах, як духмяна вранішня кава, ритмічна вечірня гроза, безкінечне павутиння розмов з найдорожчими, несподівані зустрічі з старими друзями , і ще мільйони речей, що надихають, сповнюють енергією й виводять на обличчі посмішку.

Ми розучилися відрізняти важливе від другорядного, ми втрачаємо відчуття цінності почуттів «тут і зараз». Будь-яка подія, що трапляється у нашому житті чи це похід у кіно, чи зустріч із відомою людиною одразу мають набути «всеФейсбукового» розголосу, бо ми наївно або вже скоріше рефлекторно виливаємо власні душі у простір абсолютно байдужих людей, чекаючи схвалення, чекаючи сповіщень про безкінечні лайки, репости і коментарі.

Звісно, це допомагає нам бути «крутими», похвалитися своїми здобутками, усім розповісти свої новини, але чи допомагає нам ця «популярність» ставати щасливішими? Розчарую: вона робить нас глибоко нещасними. Звісно ж зручніше привітати друга з Днем народження у месенджері, тим паче можна надіслати йому тисячі кумедних смайликів, які відобразять твої емоції набагато краще, ніж би зумів зробити ти, звісно ж краще набиратися мудрості з мотиваційних картинок у стрічці новин, ніж почитати хорошу книгу, звісно ж краще проводити свій час спостерігаючи за життям інших, поки твоє власне просто проходить повз…

Варто переосмислити свої цінності, виділяючи пріоритетні, щоб не опинитися у пастці, що дає можливість зрозуміти – вже пізно, бо коли закриваєш ноутбук, то разом з ним закриваєш свій «чудовий» світ, а тут …тут настає порожнеча, що поглинає дедалі сильніше, поки твоя самотність стає реальністю, реальністю, якою навряд чи можна поділитися з друзями у черговому пості… Багато хто буде злитися, читаючи ці рядки, дехто сумно кивне головою, а дехто подума : «Я і так це знаю, а ще знаю, що соцмережі можуть приносити користь».

Так, не можу не погодитися плюси можна знайти. Можливо, у Вас є друзі чи родичі за кордоном, можливо, у Вас є товариші, з якими Ви познайомилися у літньому таборі чи у під час занять у школі й це відмінний спосіб не втратити з ними зв’язок, звичайно, я не заперечую корисність деяких пабліків, безумовно, це спосіб поширення інформації, але чи варто впадати у залежність від того, що робить нас слабкими і вразливими?

Не варто робити своє життя причиною розмов інших, не варто самим слідкувати за чиїмось життям, не варто підштовхувати себе до моральної деградації, що викликає потребу бути оціненим, отримувати кайф не від самої події, а від її публікації та обговорення.

Вибір за кожним зокрема. Просто не пропускайте того, що дарує нагоду відчути себе справді живим, не живіть віртуальним життям, будьте собою, радійте і зберігайте файли не на смартфон, для того щоб поділитися ними у соціальній мережі, а у власні закапелки пам’яті,щоб колись , оглядаючись назад, Ви могли зігрітися теплом СВОГО життя, розповідаючи внукам історії, а не гортаючи профіль у Фейсбуці.