Наталя Данилюк

36-літня Наталя Данилюк із Перегінська каже, що вже звикла перемагати в творчих конкурсах. А зараз радісні емоції їй лише на користь, адже талановита панянка ось-ось стане мамою. Уже вчетверте.

Одним із недавніх її досягнень стала перемога у літературному конкурсі «З точки зору осені», який в Івано-Франківську відбувся 21-й раз. Жінка презентувала один зі своїх віршів про красуню-осінь. Розповідає, що пейзажні замальовки – один з її улюблених жанрів поезії, найчастіше надихають осіння і зимова пори року. З урочистостей пішла не з порожніми руками – переможниці подарували планшетний комп’ютер.

Наталя Данилюк за освітою філолог. Працює вчителем української мови і країнознавства в перегінській школі. Учні нерідко просять творчу вчительку почитати свої вірші.

Наталя вже випустила аж три власні поетичні збірки. Першу видала за власний кошт, спонсором другої збірки стала односельчанка, яка давно була шанувальницею Наталиної творчості, а з третьою поетесі допоміг двоюрідний брат.

Прикарпатка почала писати вірші вже давно, ще з дев’ятого класу, однак усе складала у шухляду. Лише в 2011 році нарешті наважилася опублікувати власні творіння на одному з літературних сайтів.

Цікаво, що в Наталчиній родині вона стала зачинателем династії поетів – досі ніхто зі щонайменше трьох поколінь не мав літературних талантів. Найменша донечка поетеси перейняла матусині здібності – полюбляє складати казочки, дитячі оповідання. У літературних починаннях Наталю найдужче завжди підтримував коханий чоловік: «Я йому дуже вдячна за це. Далеко не в кожній сім’ї є таке порозуміння. Часто чоловіки не зовсім схвально сприймають жіночу творчість, несерйозно ставляться до цього».

Пропонуємо вірш Наталі Данилюк, який журі визнало найкращим:

Руда й мовчазна

Останки серпневі дотліють між айстрових китиць,
Кориця засмаги обсиплеться з теплих колін…
Безпечна природо, не встигнеш у літі прижитись,
Як вдарить по ньому на обрії сонячний дзвін!..

Уламки небесного люстра впадуть на дерева,
До берега жилаві руки заломить ріка…
І вийде руда й мовчазна із молочного мрева,
І мідну печать покладе на долоню листка.

Сирими мохами війне зі старої криниці,
Об камінь вологий ударить іржавий ланцюг…
І при́йдуть на слід її теплий багряні лисиці,
Гірчинка терпкої смоли залоскоче їм нюх.

І криком розбудять діброви сполохані сови,
Крильми з павутинок обтрусять пацьорки роси.
Посходяться верби, сумні, нерозважливі вдови,
Над саваном літа заплачуть на всі голоси.

І стане руда й мовчазна, і заступить півнеба,
Покотяться згарди у трави сухі й забряжчать…
І змириться мудра природа, і скаже: «Так треба»,
І прийме на серце впокорене мідну печать.

Наталя МОСТОВА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!