Так повелося ще з радянських часів, що гру на гітарі в країнах СНД довгий час асоціювали тільки із супроводом пісні або ж із важким роком. Химерний спадок залізної завіси викривлював уявлення про можливості цього «буржуазного» інструмента десь аж до 2000-х рр. А потім завдяки інформаційним можливостям інтернету гітара «заграла» по-новому. Зокрема і для 24-літнього іванофранківця Назара Михайлюка.

Юнак закінчив Дрогобицьке музичне училище ім. В. Барвінського по класу гітари, неодноразово посідав призові місця у національних та міжнародних музичних конкурсах та довгий час займався класичною музикою. Працював в Івано-Франківській обласній філармонії, де був наймолодшим музикантом, – сольно грав академічну музику.

Назар каже, що то було дуже цікаво, однак роками юнак мріяв про дещо інше. Те, що поєднало в собі європейський модернізм іспанських колонізаторів, індіанський фолк та африканські мотиви. Те, що одночасно нагадувало Кубу, Іспанію та Мексику, а ще – кактуси, прерії, коні, подорожі… Словом – сюрреалізм. Так хлопець чітко обрав свій напрямок як гітарист  – однозначно це гарячі ритми фламенко.

Ще в підлітковому віці Назару якось подарували диск відомого іспанського гітариста і композитора стилю «нове фламенко» Пако де Лусії. І то була не випадковість, як тепер переконаний хлопець. Щоправда, на жаль, така музика не дуже популярна серед місцевих меломанів, та й в Україні загалом. Однак Назара це аніскілечки не турбує – у нього свій шлях у музиці.

Наразі юнак грає у тріо однодумців «Delltons Trio», яке двічі на місяць виступає в одному з івано-франківських пабів. Цікаво, що Назару доводилося гастролювати Польщею, де він грав на місцевих площах та в ресторанах. Хлопець був вражений тим вояжем.

«У багатьох розвинених європейських країнах ставлення і обізнаність місцевих жителів у музиці неабияк здивували, – каже Назар. – Пересічний сантехнік може із запалом розповідати про відомих піаністів та радити, який концерт обрати сьогодні ввечері».

Назар зізнається, що йому не завжди до вподоби виступати на сцені, часом значно комфортніше заховатися у напіврозваленій будівлі та грати в теплій товариській компанії.

У конкурсах хлопець бере участь зовсім не заради перемоги. «Не завжди найкращі гітаристи виграють у конкурсах, – пояснює юнак. – В якогось учасника серед членів журі може бути добрий товариш, в іншого учасника може бути просто дорожча гітара, а в когось, як навмисне, у день конкурсу зламався ніготь. Тому для мене конкурс – це всього лише випробування душі, можливість мобілізувати власні сили, підготувати репертуар і здобути досвід виступу на сцені».

До речі, торік Назар був членом журі на дитячому обласному конкурсі гітаристів. Каже, найперше оцінював чистоту звуку і вміння гітариста… промовляти музикою. «Людина має розуміти, про що вона грає, який меседж хоче донести до слухача, – пояснює Назар. – Граючи, музикант розповідає певну історію. Якщо такий монолог відсутній, то музика стає нецікавою».

Наталя МОСТОВА