Не бійтесь дати волю мріям

  • Мабуть, у кожного з нас настає момент, коли хочеться все кинути і хоч на кілька днів поїхати світ за очі. Зануритись у культуру і традиції нової країни, поспілкуватися з місцевими жителями, врешті, поновити резерв натхнення. А поки ви за горнятком чаю чи кави все ще сидите на роботі або навчанні, пропоную позичити трохи запалу в хлопця, історією якого хочу поділитися з вами через «Галицький кореспондент».

    Знайомтеся, Денис Молодцов. Йому лише 22, а він уже об’їздив 25 країн і не планує на цьому зупинятися.

     

    Албанія, Parku Natyror

    – Денисе, як ти зрозумів, що мандрівне життя – це твоя необхідність?

    Моя історія розпочалася в кінці весни 2015-го. В той час я перевівся на заочне відділення в ІФНТУНГ і знайшов роботу в газовому господарстві. Спочатку мене все влаштовувало, але досить швидко я зрозумів, що це не моє. Ці відчуття мене пригнічували.

    І от під час однієї з сесій друзі покликали мене з собою в Одесу. Добре все обдумавши, я звільнився і поїхав автостопом назустріч пригодам. Тоді я проїхав 5 тис. км за два тижні. Потім була ще подорож у Білорусь, теж такої відстані. На цьому мандрівки в тому році закінчилися.

    Пізніше я знайшов нову роботу, часто мав вихідні, тому їздив у маленькі «тріпи» (від англ. trip – подорож) на кілька днів. Проте цього було замало. Я гортав всілякі дописи про подорожі Європою, Азією, Америкою, і постійно щось стискалось у грудях (зітхає).

    Поїхати кудись і надовго було моєю мрією. Чесно кажучи, я міг її втілити багато разів, але то навчання, то робота, то друзі, то стосунки – весь час було щось на заваді. Пізніше зрозумів, що це просто страх перед невідомим! Тоді я вирішив: будь-що дам мрії збутися.

    Наступні 10 місяців я готувався: переглянув безліч відео, приймав гостей через сайт Couchsurfing. Люди ділилися корисною інформацією. Згодом я придбав рюкзак. В січні 2017-го вперше поїхав до Європи. За два тижні проїхав чотири країни. Опісля, в кінці березня, звільнився і попрямував на місяць у Прибалтику. Тоді це була моя п’ята країна.

    Врешті повернувся додому, захистив в університеті дипломну роботу і знову в дорогу! Це було 12 червня. І наразі я в Ізраїлі, збираю гранати на фермі (сміється). Це моя 25-та країна! Ось що буває, коли даєш волю своїм мріям!

    Боснія і Герцеговина, м. Сараєво

    – З якими труднощами ти зіткнувся і як до твого бажання подорожувати поставилися рідні?

    Мені пощастило, що мама схвалила таке бажання. Хоча, напевно, вона думала, що через поїздку-дві мені все це набридне і я знайду якесь більш стабільне хобі. Але те, що я повертався з кожної поїздки з купою цікавих історій, цілий та неушкоджений, дало їй зрозуміти, що наш світ набагато безпечніший, ніж здається на перший погляд. На цей момент мама сама приймає мандрівників з різних куточків світу і навіть поїхала в подорож на Новий рік.

    А труднощі?.. Буває таке, що мені когось не вистачає. Справа в тому, що коли мандруєш так часто, хочеться поговорити з кимось на прості буденні теми, а не тільки про подорожі. Або ж просто українською побалакати. Бо весь час треба спілкуватися англійською. А в деяких країнах і її не знають, тому там вчу якісь фрази їхньою мовою.

    Румунія (біля міста Брашова)

    – Повідай читачам історію, яка найбільше запала тобі в душу.

    Коли я катався по Албанії, сталося так, що в одному містечку не зміг знайти собі нічліг. І от стою посеред міста, шоста година вечора, незабаром темнітиме. Перше, що спало на думку – знайти хостел. Та це здалося мені занадто простим рішенням, адже ніяких пригод так не знайдеш.

    І тут мені в нагоді став один з відеороликів, який я раніше дивився. В сюжеті – хлопець пішов у поліційний відділ проситися на ночівлю. В моєму випадку відділ поліції був поруч, і вже за кілька хвилин я був там. Всередині мене зустріли два поліціянти. Англійську знав тільки один з них. Їх зацікавила моя історія. Повільно перейшов до того, що не маю де ночувати, а в них же тут багато вільних ліжок. У результаті начальник сказав, що радий би допомогти, але єдиний спосіб залишитись тут на ніч – побити когось або вчинити розбій. Проте мені можуть допомогти в лікарні чи церкві.

    Остання була ближче, тому й рушив туди. Там був тільки сторож, який знав лише албанську. Я жестами запитав, чи той знає когось, хто володіє англійською мовою і зможе йому перекласти моє прохання. Через кілька хвилин він зателефонував якомусь чоловікові і дав мені слухавку. Я вкотре переповів розповідь про себе і домовився з ним про зустріч.

    Мій рятівник виявився священиком. Сказав, що у них є кімната при церкві для служителів. Там я і заночував. Це була власна кімната з кухнею і вай-фаєм, а також ванною. Ось так за годину: від відчуття безвихідності до безпечного і затишного місця.

    Дивовижний збіг обставин! Розкажи ще якусь цікаву випадковість зі своїх подорожей.

    Одного разу я стопив у Таллін з маленького містечка у Латвії. Чекати довелося довго. Як відомо, після вступу в ЄС з країн Прибалтики виїхала значна частина населення. Відповідно, мало людей – мало авто. Та, на щастя, зупинився хлопець, мій ровесник, сказав, що зможе підкинути на 10 км далі.

    Ми розговорилися, і він розповів, що їде на сімейний обід, куди і мене запрошує. Мені було якось незручно, але хлопчина так наполягав, що я врешті погодився. Коли приїхали, він познайомив мене з усією великою родиною. Мама почала розпитувати, звідки я родом. Сказав, що з України. На що вона здивувалась і попросила уточнити, з якої частини саме. Відповів, що з західної. Виявилось, що жінка родом з села, яке розташоване недалеко від того місця, де виріс мій дідусь. Може, ще і родичі?

    – Проїхав ти багато, бачив немало. Але які три країни вразили тебе найбільше?

    Всюди, куди б не поїхав, я зустрічав хороших людей, але є три країни, де гостинність місцевих справді приємно дивувала. Це не якісь там Франції чи Німеччини. Це Албанія, Туреччина та Єгипет!

    Чорногорія, Будва

    В Албанії провів всього тиждень, але встиг на повну відчути гостинність країни. Автостоп тут дуже добрий – часто зупинялися люди, які взагалі їхали в протилежному напрямку. Вони просто хотіли дізнатися, чи все в мене добре.

    Одного разу я побачив жінку, яка продавала фрукти. Підійшов і спитав жестами, чи має вона якісь такі, що вже не продаватиме нині (пошкоджені тощо). Продавчиня одразу витягла з-під прилавка ящик, я набрав трохи і на знак вдячності дав їй нашу гривню. Вона так зраділа, полізла обійматися та ще й дала цілий пакет якісних фруктів.

    З Туреччиною в мене схожа любов. Люди гостинні, кличуть у гості. Автостоп легкий, доїхати в потрібну точку не складає проблем. А коли дізнавалися, що я з України, то ледь не на руках носили. Було враження, що половина турків колись закохувалися в українок (сміється).

    Ну, і першу сходинку на п’єдесталі в моєму серці зайняв Єгипет. Мешканці – дуже людяні. Якось один водій автобуса підвіз мене аж на 200 км безкоштовно! Тут вас пригостять їжею і дадуть відповіді на всі потрібні питання.

    Втім, країни ці не розвинуті, і життя там не цукор. Але як сказав мені один єгиптянин: «Ми багато пережили і знаємо, що таке біда». Тобі тут допомагають усі, бо розуміють, що ти один в незнайомій країні. Саме після Єгипту я зрозумів, що не у грошах щастя.

    – Це інтерв’ю, напевно, читатимуть багато потенційних мандрівників. Буває, збираєшся за кордон, а розгублений, бо не знаєш, що найважливіше треба взяти з собою. Назви свої п’ять речей, без яких не буде поїздки.

    Перше і найголовніше – це, звісно, паспорт. Найкраще тримати його в маленькій сумочці, яку можна носити перед собою (на шиї чи поясі). Так менша ймовірність, що у вас її поцуплять.

    Друга річ, на мій погляд, – це зручне взуття. Ходити доводиться багато і довго.

    Потім ідуть дощовик і powerbank (портативний зарядний пристрій – ред.). Хоча речі абсолютно різні, але обидві можуть врятувати в останню секунду. Коли не хочеш змокнути до нитки, чи коли терміново треба відкрити мапу чи знайти номер хостелу, а телефон от-от вимкнеться.

    Важливо мати при собі пляшку води, бо може бути спека +40 або потрібно помити фрукти для перекусу. Також потрібна аптечка, засоби гігієни і одяг по сезону.

    Не потрібно набирати купу зайвих речей! Лише уявіть, що вам треба буде тягати постійно їх на своїх плечах – і бажання нести велику торбу одразу відпаде.

    – Лайфхаки. Напевно ж, є якісь хитрощі, за допомогою чого подорожувати стає ще легше?

    Автостоп – це спосіб безкоштовно потрапити з пункту А в пункт Б, можливість нарешті вийти за рамки комфорту. Він вчить бути комунікабельними і знаходити підхід до всіх типів людей. Тому що, буває, 20 хвилин їдеш з пузатим далекобійником, потім – з солідним бізнесменом, а через годину – з сім’янином, у якого повна машина дітей (сміється).

    Кауч-серфінґ – це сайт, через який можна побачити країну не з вікна туристичного автобуса, а очима місцевих жителів! За допомогою цього сервісу можна безкоштовно знайти нічліг в будь-якій країні світу, бо мережа нараховує вже понад 15 млн. людей. Хто, як не місцеві, знають найгарніші місця у місті, в який музей піти чи де вигідніше поїсти. І я не втомлюся розказувати, які всюди хороші люди!

    Наприклад, у Боснії я три дні провів на вершині гори в сім’ї, де батько – вчений-біолог, який виростив парк, що налічує понад 200 видів дерев з усієї планети. Або ж у Сербії мене прийняв хлопець, який займається оперним співом і співає в особистому хорі сербського православного патріарха. А ще в Угорщині мені пощастило бути гостем молодого чоловіка, якому подобається культура індійців. Він з однодумцями час від часу організовує походи у безлюдні ліси. Там разом вони мешкають кілька тижнів, як індійці – без телефонів та інтернету. У них навіть війни між племенами є.

    Багато запитують чи «кауч» – це безпечно. І це логічно, бо ви ночуєте в людини, яку вперше бачите. До слова, ви можете самі приймати гостей через цей сервіс. Також на сайті все працює на відгуках: якщо хтось зупинився у вас чи ви у когось, то опісля обоє пишете відгуки. Зрештою, якщо досі сумніваєтесь, то можна обирати людей, в яких багато відгуків. До того ж, можна пройти верифікацію.

    – Що робиш, коли місцевість подивився, а зайняти себе чимось треба?

    Приходить момент, коли втомлюєшся від довгих подорожей. Тому що кожен день нові люди, нові краєвиди. Інколи навіть це набридає. В такий час хочеться просто осісти десь на тиждень-два, а може, й більше.

    Для цього використовую такі сайти, як Workaway та Helpexange. Через них можна знайти волонтерську роботу, де від вас очікуватимуть допомогу. Десь 5 годин на день, 5 днів на тиждень. За що дадуть безкоштовне проживання та їжу.

    Важливо розуміти, що це не та робота, де на вас може нагримати злий начальник. Це більше схоже на допомогу другові. Плюсом є те, що ви можете здійснити якісь свої бажання. Ось я, до прикладу, давно хотів поспостерігати за життям віслюків на фермі, або ж наразі втілюю ще одну забаганку – харчуюся другий тиждень тільки фруктами.

    Зараз я в Ізраїлі. Допомагаю на одній з ферм збирати урожай. Тут є майже всі види фруктів – від бананів до карамболі. Загалом, планую незабаром звідси рушати далі. Наступним, певно, буде Кіпр. А потім – хто його знає…

    Місто Пафос, о. Кіпр, перший “стоп” Дениса

    P.S: В кінці цієї історії хочу сказати: не бійтеся втілювати свої мрії! І це не обов’язково має бути подорож. Можливо, ви давно хотіли змінити роботу, вивчити іноземну мову чи навчитися грати на гітарі. Не бійтеся змін, вони бувають прекрасними!

    І раптом, коли ви читаєте розповіді, як ця, вам здається, що це неймовірно важко. Але насправді крок за кроком, йдучи до своєї мети, завжди можна прийти до чогось більшого. І не має значення, скільки вам років чи скільки грошей у вашій кишені. Просто довіртеся серцю: воно знає, де вам краще!

    Розмовляла Лілія КОЛІСНИК

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!