Не струмки, а нечистоти

У курортному селі Микуличин мешканці скаржаться на забруднення криниць і потічків. Поки підприємливі односельці заробляють на туристах, деяким місцевим доводиться пити воду, в яку, ймовірно, потрапляють стоки. У Держпродспоживслужбі розводять руками, а в сільській раді проблеми взагалі не бачать.

Марія Ілитчук мешкає на вулиці Ковпака. Каже, що останніх кілька років, виходячи на власне подвір’я, відчувала неприємний запах. «Постійно смердить каналізацією. Але чому і звідки береться цей запах, я збагнути не могла , – говорить жінка. – Навесні цього року таки взялася з’ясовувати. Виявилося, що зі збудованих трохи вище від мене котеджів просто у канаву потрапляють стоки».

Жінка веде нас до канави біля хати. На дні справді чорна смердюча «каша». А менш як за два метри звідси – її криниця.

«Це ще дощів не було, і туристичний сезон зараз уже трохи спадає. А приїхали б ви у вихідний день, коли котедж повністю заселений, то побачили б тут, у канаві, бурхливу смердючу річку, а не це болото», – запевняє господиня, додаючи, що сусіди-бізнесмени для власних потреб воду беруть трохи вище. Її ж хата і криниця знаходяться значно нижче, тому і виникла проблема.

За словами Марії Ілитчук, у сусідів неналежно облаштований септик. Його викопали біля самої канави та обклали каменем, тому забруднені нечистотами потоки і просочуються у землю. «Якби септик був з усіх боків забетонований, такої проблеми, може, і не було б. Правда, тим ґаздам доводилося би регулярно викачувати нечистоти і платити за це гроші. А так вони ту машину замовляють значно рідше, економлять», – припускає жінка.

В інших кутках Микуличина ситуація схожа. Горбистими вуличками дзюрчать сумнівні потічки: ані їх колір, ані запах не мають нічого спільною з чистою джерельною водою, яка буває зазвичай у горах.

Михайло Федорчук також вказує на один із котеджів. За високим парканом видніється гарна доглянута будівля та не менш ошатне подвір’я. Але одразу за парканом – болотисті колії, по яких нечистоти течуть донизу. На камінні довкола – зелена гуща.

«Я вже 30 років тут живу, – розповідає чоловік. – Ніколи не мали проблем. Але відколи тут збудували котедж для туристів, дорогою попливли «пахучі» ріки. Каналізаційні стоки нам на дорогу зливають просто зі шланга! У зимовий період неможливо було проїхати. Ще в лютому ми звернулися до сільської ради з відповідною скаргою, але досі – жодної реакції».

За словами Михайла Федорчука, через таку зухвалість власників котеджу нечистоти потрапили до колодязя їхніх сусідів, після чого вода в ньому стала непридатною для вживання. «Люди собі до хати воду були змушені «заводити» з сусіднього подвір’я», – додає микуличинець, демонструючи свіжий прокоп через дорогу і подвір’я сусідів.

Селяни розповідають, що цьогоріч у Микуличині вже кілька разів фіксували групові спалахи «жовтухи» (гепатиту А). Виникнення захворювання пов’язують із ймовірним забрудненням води. За даними Міністерства охорони здоров’я, гепатит А найчастіше передається фекально-оральним шляхом. Тобто заразитися можна через продукти чи воду, забруднені фекаліями інфікованої людини.

«Туристи їдуть до нас і думають, що тут чисто, а насправді наші люди знущаються з довкілля! Набудували котеджів, навчилися заробляти, а на облаштуванні септиків економлять. Не тільки фекалії, але й порошки та інші хімічні засоби спускають у такі-от канави, на дороги, а далі все те або в землі осідає, або тече у потічки й річки», – бідкається Марія Ілитчук.

На підтвердження своїх слів жінка веде до кількох потічків. Неподалік від її дому – потік Мересний. Вода в ньому аж зелена, вкрита густими водоростями, схожими на мох. Така ж ситуація на іншому потоці – Кісному. «А колись тут була така чиста вода, що можна було просто з потоку пити, – запевняє Марія Юріївна. – Та й риба плавала, а зараз і жаби не знайдете».

А влада що?

Поки небайдужі мешканці села пишуть скарги місцевим та обласним чиновникам, ситуація майже не змінюється. У Дежпродспоживслужбі, куди зверталася Марія Ілитчук з проханням зобов’язати сусіда переробити септик, їй відповіли, що це не їхня компетенція, та порадили звернутися до сільської ради.

У коментарі «ГК» начальник управління державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області Віталій Фіглевський зазначив, що їхні фахівці виїжджали за скаргою Марії Ілитчук на перевірку.

«Септик, на який скаржиться жінка, розташований від її криниці на відстані 70 метрів, він забетонований. Водовідвідна канава, яка йде вздовж дороги, на момент обстеження була суха. Підтьоків чи переливів ми не виявили. Крім того, власник котеджу показав нам договори на вивіз сміття та нечистот, тому фактично ми не виявили жодних порушень. А от сама скаржниця відмовилася надати нам зі своєї криниці воду на аналіз», – каже посадовець.

У Держпродспоживслужбі, посилаючись на Державні санітарні норми та правила утримання територій населених пунктів, акцентують, що «вигреби на території присадибної ділянки повинні бути віддалені від індивідуальних колодязів на відстань не менше як 20 метрів, а від громадських – не менше як 50 метрів». Щоправда, у цитованому фахівцями пункті правил є ще і таке речення: «При цьому слід враховувати напрямок схилу ділянки». У гірському селі це, очевидно, може відігравати суттєву роль.

Однак Віталій Фіглевський каже, що вирішення таких спірних питань – у компетенції сільської ради або ж суду.

У Микуличинській сільській раді натомість розводять руками. «Що ми можемо пред’явити людині, яка показує нам квитанції на оплату асенізаційної машини? Він доводить нам, що вчасно і регулярно викачує фекалії зі свого септика. Ви – кажете протилежне. То кому вірити?» – коментує секретар сільської ради Петро Жіляк. За його словами, наразі в Микуличині офіційно зареєстровано 120 садиб та 35 ресторанів, готелів і магазинів. У багатьох із них в різні роки виникали схожі проблеми з нечистотами, але наразі ситуація не є настільки поганою, як говорять скаржники.

«Деякі садиби вже почали ставити локальні очисні, – запевняє секретар. – Інші облаштовують септики і платять за викачування та вивезення нечистот. Так, було б добре, якби село мало централізоване водопостачання і водовідведення, але на це потрібні дуже великі кошти, – каже Петро Жіляк. – Наразі подібні скарги в селі лише поодинокі, тому я вважаю, що загалом ситуація не є аж такою проблемною».

Поки чиновники «футболять» скаржників, а люди, яким не байдуже довкілля, пишуть все нові скарги і звернення, гірські села продовжують розбудовуватись. Скільки власників приватних садиб на сьогодні є екологічно свідомими? Скільки бізнесменів готові рахувати не лише власні прибутки, а й думати про довкілля, про те, яким буде майбутнє їхніх же дітей? Зважаючи на покарання, яке за такі порушення передбачене чинним законодавством, годі шукати відповідей на ці запитання. Суми штрафів, які загрожують порушникам, просто смішні. А прецедентів доведення справи до логічного завершення в суді майже немає.

Тетяна КІНДЮХ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!