Не живіть заради дітей!

(Пам’ятка собі)

Не живіть заради дітей!
Любіть їх, підтримуйте, допомагайте, розвивайте, інвестуйте, благословляйте, приймайте, відпускайте. Але не живіть заради них.
Хай діти будуть складовою вашого життя. Однією із багатьох. Хай будуть мотивацією для руху, пізнання (само- і взагалі), вдосконалення (само- і взагалі), реалізації…
Хай діти будуть наслідком, а не причиною. Вони проростають з любові і єднання, як наслідок. Для них природно бути наслідком, бо дитина – плід. Наслідок. Наслідок вашого зростання, зрілості, ініціації, дорослішання. А не причина для них.
Хай діти будуть пагоном, який в’ється вбік, вгору, куди йому зручно. Пагоном від вас, а не вашим коренем. Хай дитина живиться з вас, росте і відростає, і йде, бо це природно. Не живіть заради дітей, бо для них це занадто важко. Бо коли ви живете заради них, то робите з них корінь. І тоді діти мусять живити і наповнювати вас. Це їх виснажує. Знищує. Забирає в них силу, яку вони мали б спрямувати на власне зростання. Корінь – ви.
Не живіть заради дітей. Не робіть їх своїми боржниками. Не вкладайте в їхню підсвідомість, що вони мають жити заради вас чи ще заради когось. Нехай живуть, бо життя – прекрасне, світ – чудовий, любов – всепоглинаюча.
Не живіть заради дітей. Бо не дасте їм нічого, крім почуття вічної провини. За непрожите, невідчуте, недосмаковане вами ваше ж життя. Бо заберете в них насолоду від самого процесу їхнього власного життя.
Установка “я живу заради дитини” продиктована нічим іншим, крім нашого власного егоїзму. Це так благородно, така самопожертва і самозречення – жити заради дитини. А дитині цього не потрібно. Їй потрібні від нас любов, а не себелюбство, розуміння її прагнень, потреб, мрій, а не наша самопожертва, прийняття, а не самозречення. І приклад. Наш приклад для наслідування.
Дитині потрібен приклад нашого щастя заради її власного щастя в майбутньому. Їй потрібно дозволити бути щасливою через візуалізацію нашого щастя, а не змушувати озиратися на нас, з нашою вічною самопожертвою і самознищенням заради неї. Що, знову ж таки, принесе тільки почуття вини і нічого спільного зі щастям.
Інвестуйте у дітей з розумом. Вони можуть ніколи не виправдати ваших очікувань. А хто сказав, що вони зобов’язані їх виправдовувати? Якщо ви їх зобов’яжете, то вони своїх власних очікувань ризикують не виправдати. Або й не матимуть їх взагалі. Не тисніть.
Виконуйте в першу чергу свої забаганки, а не дитячі. Покажіть, що є мрія і шлях до неї, який треба пройти. Дайте шанс поборотися за мрію, а не здійснюйте її, як чарівник. Навчіть чекати, докладати зусиль, шукати нестандартних рішень для здійснення бажань. Купити – найпростіше. Навіть якщо зовсім нема грошей, купити – найпростіше. Як і найпростіше сказати – не куплю. Шукайте інший шлях.
Не живіть заради дітей. Довіряйте їм. І вони вам довіряться. Не вдавайте ідеальних. Ви – не ідеальні. Всі не ідеальні. Прийміть це. Щоб це прийняли ваші діти в собі. Навчіть їх прагнути не ідеальності, а справжності.
Не живіть заради дітей. Не проживайте замість них їхні помилки, ґулі, вибір, позицію. Дайте їм можливість відчувати. Не стеліть соломку, не розкривайте парасольки. Буде достатньо, якщо вони просто знатимуть, що ви – завжди поруч. Що на вас можна розраховувати, можна покластися, довіритись. Будьте з ними, а не замість них.
Будьте другом, який допоможе, а не стіною, за якою можна сховатися. Будьте домом, у який повертаються, а не ціллю, до якої йдуть. Будьте дверима, що відчиняються, аби впустити і випустити, а не лабіринтом, з якого не вирватися. Будьте лінією старту, яку переступають, щоб бігти, а не доріжкою, по якій біжать. Ви – дали початок. Не ставайте кінцевою метою, фінішем, до якого треба прийти.
Не живіть заради дітей. Відпускайте. Дивіться їм вслід. Будьте поруч, якщо це потрібно. Можете дати мотивуючого підсрачника. Але не шарпайте їх за рукави, не лягайте їм поперек дороги, не заслоняйте їм обрії своєю потилицею, в яку вони дихають. Не розвертайте їх обличчям до себе – хай розвертаються до світу. Дивіться їм вслід.
Не живіть заради дітей. Будьте їхньою тихою гаванню, де вони зможуть відпочити, а не океаном, в якому мають плисти. Хай вони самі будуть собі океанами. Хай приборкують власні хвилі, а не ваші. Прокладають власні маршрути, збиваються з курсу, налаштовують навігацію. Будьте попутним вітром, а не штормом. Затокою, у яку хочеться час від часу повертатися, а не течією, з якою треба постійно боротися чи здатися і плисти.
Не живіть заради дітей. Живіть заради життя. Заради себе в цьому житті. Просто любіть їх, як самого себе. Чуєте? Як самого себе. Навчіться любити себе спочатку. Експериментуйте з любов’ю до себе, дозвольте собі більше. Ви ж живете заради дітей! Вони ж варті найкращого!
Тому любіть себе, щоб любити дітей, а не жити заради них.